Загальна декларація прав людини була ухвалена Гене ральною Асамблеєю ООН у формі резолюції. Це викликало та викликає чимало питань про юридичну силу цього доку мента, тому що за загальним правилом резолюції Генераль ної Асамблеї ООН мають рекомендаційний характер. Втім більшість правників поділяють думку про те, що норми Дек ларації є відображенням звичаєво правових норм і тому мають характер міжнародно правового зобов’язання1. Міжнародний пакт про громадянські і політичні пра ва 1966 р. є одним із найбільш авторитетних міжнародно правових договорів про права людини. Його текст може бути умовно розділений на дві частини: статті, у яких викладе но зміст громадянських і політичних прав, і статті, що сто суються міжнародного контролю за дотриманням цих прав. Формулювання статей про права людини не залишають сумнівів у їхньому імперативному характері. Це є наслідком розуміння того, що з дотриманням саме громадянських і політичних прав пов’язані ґарантії особистої свободи лю дини та рух суспільства до дійової демократії. Держави учасниці зобов’язані забезпечити в межах своєї юрисдикції дотримання громадянських і політичних прав у повному обсязі. Пакт надає державі право обмежити деякі із прого лошених прав. Контроль за дотриманням норм Пакту, вклю чаючи розгляд індивідуальних скарг2, здійснює міжнарод ний орган — Комітет із прав людини. 1 Тобто коли міжнародний чи національний суд посилається на нор ми Декларації, насправді він застосовує аналогічну звичаєву міжнарод но правову норму. Норми Декларації є підтвердженням існування зви чаєво правових норм. 2 Перший факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, підписаний у 1966 р., надав Комітету із прав людини компетенцію приймати та розглядати повідомлення (скарги) від осіб про те, що вони є жертвами порушень державою учас ницею Пакту та цього протоколу якогось із прав, викладених у Пакті. Україна ратифікувала Протокол і визнає юрисдикцію Комітету. 190 Розділ 13 Міжнародний пакт про економічні, соціальні та куль турні права 1966 р. був підписаний одночасно з Міжнарод ним пактом про громадянські та політичні права. Його юри дичні особливості пов’язані з особливостями проголошених у ньому економічних, соціальних і культурних прав. Еко номічні, соціальні та культурні права є невід’ємними, як і громадянські та політичні права, і не менш важливими. Проте існують суттєві особливості в реалізації економічних, соціальних і культурних прав. Вони витратні, тобто обсяг їхньої реалізації залежить від економічного добробуту дер жави, а тому не може бути однаковим у різних країнах. Ре алізація цих прав пов’язана з розширенням патерналістсь ких функцій держави, що завжди містять потенційну заг розу авторитизації влади, а тому повинні мати межі. Міжнародний контроль за дотриманням економічних, со ціальних і культурних прав зазвичай не пов’язаний із роз глядом індивідуальних скарг. Формулювання статей Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права за загальним правилом є диспозитивними і не перед бачають прямої дії. Міжнародне право прав людини органічно включає в себе реґіональні міжнародно правові акти про права людини. Такі договори укладено державами ОАД, ОАЄ, ЄС, Ради Європи, СНД. Незважаючи на певну самостійність і специф іку реґіонального співробітництва в галузі прав людини, було б невірним цілком відокремлювати реґіональне право прав людини. Можна навести чимало прикладів викорис тання реґіональними органами захисту прав людини норм універсальних міжнародних договорів як договорів загаль ного права1. Конвенція про захист прав людини та основних сво бод 1950 р.2 (далі — Європейська конвенція з прав людини) — найстаріший серед регіональних договорів про права люди 1 Наприклад, при визначенні ознак примусової чи обов’язкової праці Європейський суд з прав людини, вирішуючи справу на підставі Євро пейської конвенції з прав людини, брав за основу визначення, сформу льоване в Конвенції МОП про примусову чи обов’язкову працю № 29. 2 В офіційних перекладах українською мовою Конвенція має й іншу назву — Конвенція про захист прав та основних свобод людини. Міжнародне право прав люднини 191 ни та найбільш авторитетний міжнародно правовий доку мент із прав людини в Європі. Крім основного тексту Кон венція містить 12 протоколів, у яких розвинуті, доповнені чи уточнені окремі її положення. Конвенція була одним із перших міжнародних доку ментів, що містив поняття політичної демократії, одночас но визнаючи її найважливішою умовою дотримання прав людини. Тим самим була підкреслена антитоталітарна спря мованість цього акта, ухваленого «європейськими країна ми, що є однодумцями та мають спільну спадщину в по літичних традиціях, ідеалах, свободі та верховенстві пра ва», з метою «зробити перші кроки до колективного забезпечення певних прав, проголошених у Загальній дек ларації [прав людини]» (Преамбула). Конвенція є першим міжнародним договором у галузі прав людини, що не тіль ки має на меті захистити широкий спектр громадянських і політичних прав, а й встановлює систему міжнародного судового контролю за їх дотриманням у кожній із держав учасниць.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Становлення міжнародного права прав людини» з дисципліни «Міжнародне право»
