Виникнення та розвиток міжнародно-правового регулювання космічного простору
Запуск у 1957 р. першого штучного супутника Землі по клав початок міжнародно правового регулювання викорис тання космічного простору. Перші та найважливіші міжна родно правові норми в цій галузі з’явились ще до укладання міжнародних договорів про космос і були звичаєво правови ми. Вони встановлювали: а) космос є загальним спадком людства та не може бути об’єктом державного привласнен ня; б) космос може використовуватися лише в мирних цілях. Ці норми і сьогодні залишаються основними в міжна родно правовому регулюванні космічного простору. Згодом були укладені міжнародні договори, що залишаються най важливішими у правовому регулюванні використання кос мічного простору до цього часу: Договір про принципи діяльності держав з дослідження та використання косміч ного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, 1967 р.1 (далі – Договір про космос), Угода про порятунок космо навтів та повернення об’єктів, запущених в космічний простір, 1968 р.2, Конвенція про міжнародну відпові дальність за збиток, завданий космічними об’єктами, 1972 р.3, Конвенція про реєстрацію об’єктів, що запускаються в кос 1 Див.: Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В. Буро менського. – С. 121. 2 Див.: Международное право в документах / Сост. Н. Т. Блатова. – С. 557–560. 3 Див.: Там само. – С. 578–584. Міжнародно2правовий режим космічного простору 137 мічний простір, 1975 р.1, Угода про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах 1979 р. Значний масив звичаєво правових і договірних норм, що регулюють міжнародно правовий режим космосу, дозволяє казати про міжнародне космічне право. Предметом регу лювання міжнародного космічного права є порядок взаємо вигідного використання державами космічного простору в мирних цілях. Міжнародне космічне право ґрунтоване на тих саме принципах, що й загальне міжнародне право, але має і власні галузеві принципи: принцип нерозповсюджен ня державного суверенітету на космічний простір і небесні тіла, принцип свободи дослідження та використання кос мічного простору та деякі інші принципи. Міжнародне космічне право – це галузь, формування якої відбувається під впливом практики досить вузького кола «космічних» держав. Тому багато норм космічного права можна розглядати як локальні, а спроби надати їм загаль ного характеру нерідко не мають успіху або навіть зустрі чають протидію з боку «некосмічних» держав2. У низці ви падків «некосмічні» держави намагаються самостійно ство рювати норми космічного права, що також не знаходить загального визнання3. Деякі норми міжнародного косміч ного права поширюються не тільки на держави, але й на міжнародні міжурядові організації, пов’язані з космічною діяльністю. Україна є однією з небагатьох у сучасному світі космічних держав. 1 Див.: Там само. – С. 575–578. 2 Одним із прикладів є спір відносно проголошення геостаціонарної орбіти простором, що не підлягає державному привласненню. Із запе реченнями проти цього, викладеними в Боготській декларації 1976 р., продовжують виступати екваторіальні держави, над територією яких та орбіта пролягає. Не менш показовий спір відносно межі повітряного та космічного простору, де розходяться позиції «космічних» і «некос мічних» держав. 3 Більшість «космічних» держав відмовилась брати участь в Угоді про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах 1979 р. та визнати проголошену в ній норму про встановлення міжнародно пра вового регулювання на добування корисних копалин на небесних тілах.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Виникнення та розвиток міжнародно-правового регулювання космічного простору» з дисципліни «Міжнародне право»
