Поява виключної економічної зони пов’язана з давнім прагненням держав встановити риболовні зони, що вихо дили б за межі територіальних вод. Дві справи, які розгля дав із цього питання Міжнародний Суд (Велика Британія v Норвегії 1952 р. і Велика Британія v Ісландії 1974 р.), за 120 Розділ 8 вершились визнанням права держави створювати 12 миль ну риболовну зону. Ситуація особливо загострилась в 70– 80 ті роки ХХ ст., коли деякі держави, що розвиваються, під приводом захисту своїх рибних ресурсів об’явили в од носторонньому порядку про значне розширення територі альних вод1. Інші держави відмовились визнати це рішен ня. У результаті в Конвенції ООН з морського права 1982 р. з’явився компроміс у вигляді виключної економічної зони, який отримав широке визнання в міжнародному морсько му праві. Конвенція з морського права 1982 р. визначає виключну економічну зону як «район, що знаходиться за межами територіального моря та прилягає до нього» (ст. 55), ши риною не більше «200 морських миль, що відлічуються від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіаль ного моря» (ст. 57). Прибережна держава відповідно до міжнародного права отримує не повний суверенітет над вик лючною економічною зоною, а «а) суверенні права з метою розвідки, розробки та збереження природних ресурсів як живих, так і неживих – у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також з метою управління цими ресурсами і у відношенні інших видів діяльності з економічної розвідки та розробки вказаної зони, таких як виробництво енергії шляхом використан ня енергії води, течії та вітру; б) юрисдикцію, передбачену у відповідних положеннях цієї Конвенції, у відношенні: i) створення і використання штучних островів, установок і споруд; ii) морських наукових досліджень; iii) захисту та збереження морського середовища; в) інші права й обов’яз ки, передбачені в цій Конвенції» (ст. 56). Прибережна держава визначає допустимий улов живих ресурсів у своїй виключній економічній зоні та забезпечує, щоб стан живих ресурсів у такій зоні не піддавався небез пеці в результаті надмірної експлуатації. Вона має право споруджувати та дозволяти спорудження, експлуатацію та 1 Ангола зробила спробу розширити свої територіальні води до 20 мор ських миль, Мадагаскар – до 50, Мавританія – до 70, Габон – до 100, Сенегал – до 150, Панама, Сальвадор, Нікарагуа, Бразилія, Гвінея, Гана, Конго, Сомалі та ін. – до 200 морських миль. Міжнародно2правовий режим морського простору 121 використання штучних островів, установок і споруд для економічних цілей (п. 1 ст. 60). Визначаючи права й обов’язки прибережної держави, Конвенція з морського права 1982 р. встановлює права й обов’язки інших держав у виключній економічній зоні, а саме свободу судноходства, польотів, прокладання підвод них кабелів і трубопроводів, інші з погляду міжнародного права правомірні види використання моря (п. 1 ст. 58). Іно земна держава зобов’язана враховувати у виключній еко номічній зоні права та дотримуватись законів прибережної держави, а прибережна держава – враховувати права іно земної держави у виключній економічній зоні (п. 2 ст. 56). Прибережні держави зазвичай мають спеціальне зако нодавство про виключну економічну зону, яке відповідно до Конвенції з морського права 1982 р. має бути сумісним з її нормами. В Україні прийнято Закон України «Про вик лючну (морську) економічну зону України»1. Криміналь ним кодексом України в ст. 249 встановлена кримінальна відповідальність за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Правовий режим виключної економічної зони» з дисципліни «Міжнародне право»
