Теорії взаємодії міжнародного та внутрішнього права
Незалежно від розбіжностей правових систем держав при розгляді питання про співвідношення міжнародного та внутрішнього права можна виокремити деякі загальні оз наки, що відображають пріоритети, яких дотримуються ті чи інші держави у своїх міжнародно правових відносинах. 1 Див.: Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В. Буро менського. – С. 22. Взаємодія міжнародного та внутрішнього права 61 У науці міжнародного права у зв’язку з цим виділяють дві основні теорії: дуалістичну та моністичну. Дуалістична теорія виникла наприкінці ХІХ ст. Одним із її основоположників був відомий німецький юрист Г. Триппель. Згодом теорія була розвинута Д. Анцилотті, Д. Фіцморисом і набула багато прихильників. Саме ця тео рія домінувала в офіційній радянській правовій доктрині з другої половини 50 х років ХХ ст. В основі дуалістичної теорії лежить твердження, що міжнародне та внутрішнє право — це дві самостійні правові системи, два різні право порядки. Не заперечуючи можливості зіткнення чи взає модії цих правових систем, прихильники дуалізму вважа ють, що норми міжнародного права не можуть діяти у внут рішньому правопорядку, і навпаки, норми внутрішнього права не діють у міжнародно правових відносинах. Дуалізм не заперечує і не виключає дотримання держа вами своїх міжнародно правових зобов’язань. Однак для цього необхідно використання спеціальних законодавчих процедур, завдяки яким лише й можлива імплементація (перетворення) норм міжнародного права на норми внутрі шнього права. У результаті держава одержує унікальну можливість вести свого роду подвійне життя: одне — в га лузі міжнародно правових відносин, інше — внутрішнє. Держава не обов’язково зловживатиме таким «роздвоєнням особистості». В умовах демократичного політичного режи му виконавчій і законодавчій владі складно укладати міжнародні договори без подальшої імплементації у внут рішньому праві. Відповідним внутрішньодержавним про цедурам, як правило, присвячене досить деталізоване зако нодавство. Інакше стоять справи в умовах тоталітаризму, де розрив між міжнародно правовими зобов’язаннями та національним законодавством може бути величезним1. 1 Показовим є приклад участі СРСР у Міжнародному пакті про гро мадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. Пакт був ратифіко ваний Президією Верховної Ради СРСР 18 вересня 1973 р., однак пере важна більшість закріплених у ньому норм так і не були імплементо вані в радянське законодавство. Це не заважало СРСР брати активну участь у роботі Комітету із прав людини, створеному для контролю за дотриманням Пакту, виявляти його порушників і засуджувати ті дер жави, що до Пакту не приєдналися. 62 Розділ 5 Негативним наслідком дуалізму в радянській правовій практиці виявився високий рівень міжнародно правового нігілізму в пострадянських державах. Моністична теорія теорія ґрунтується на визнанні міжна родного та внутрішнього права єдиною системою права. Джерела цієї концепції з’явилися на початку ХІХ ст.1 та були розвинуті у другій половини ХІХ — на початку ХХ ст. При цьому одні прихильники монізму виходять із верхо венства внутрішнього права держави, інші — з верховен ства міжнародного права. Моністична теорія примату внутрішньодержавного права одержала поширення на межі ХІХ—ХХ століть пе реважно у працях німецьких юристів і згодом знайшла відображення в зовнішньополітичних концепціях Третьо го рейху. Ця теорія була підтримана офіційною радянською доктриною в 20—40 ві роки ХХ ст. Концепція примату внут рішньодержавного права ґрунтується на поглядах Гегеля, який вбачав у державі «абсолютну владу»2. Як наслідок аб солютним визнається і внутрішньодержавне право. Тому прихильники примату внутрішньодержавного права роз глядають міжнародне право як складову частину націо нальних правових систем3. 1 І. Клюбер на початку ХІХ ст. писав: «Суспільне право ... цілком обіймає право народне, із включенням природного» (Клюбер И. Л. Но вейшее европейское народное право. – М.: Тип. Августа Семена, 1828. – С. 3). Див. також: Безобразов Н. А. Исследование начала внешнего го сударственного права. – СПб., 1838. 2 Гегель. Твори. — Т. 7. — М.—Л., 1934. — С. 349. 3 Німецький юрист А. Цорн писав на початку ХХ ст., що «міжна родне право можна вважати правом лише якщо воно є правом держа ви» (Zorn A& Grundzuge des Volkerrecht. Leipzig, 1903. – S. 7). У ра дянській доктрині одним із перших розвивав цей напрям Є. А. Коровін. Дещо пізніше Є. Пашуканіс cтверджував: «Договірне оформлення на ших відносин із буржуазними державами – це частина нашої зовніш ньої політики, це її продовження в особливій формі» (Пашуканис Е. Международное право // Энциклопедия государства и права. – М.: Изд во Коммунистич. академии, 1925—1926. — Т. 2. — С. 872). Ці ідеї дом інували в СРСР до початку 50 х років (див.: Голунский С. А., Строгович М. С. Теория государства и права. – М.: Юриздат, 1940; Вышинский А. Я. Международное право и международная организация // Вопросы международного права и международной политики. – М.: Юриздат, 1949. – С. 481). Взаємодія міжнародного та внутрішнього права 63 Теорія примату внутрішньодержавного права неприй нятна з багатьох точок зору. По перше, такі погляди ведуть до заперечення міжнародного права. Це абсолютно неприй нятно в умовах розвитку взаємозв’язку та взаємозалежності у світі, коли міжнародне право нерідко виявляється не лише найбільш ефективним, але й єдиним інструментом ви рішення проблем, що постають перед людством. По друге, ця теорія підриває принцип примату права над політикою, тому що створюється загроза утвердженню в міжнародних відносинах примату зовнішньої політики окремих держав, що може мати наслідком применшення цінності правового спілкування. По третє, сучасне міжнародне право підніма ється до рівня захисту прав і інтересів людства, коли амбіції окремих держав мають поступитися місцем збереженню за гальнолюдських цінностей. Проте в сучасній міжнародно правовій доктрині та на практиці елементи примату внутрі шньодержавного права зустрічаються досить часто. Монізм примату міжнародного права почав свій розви ток після Першої світової війни. Одним із її основополож ників був Г. Кельзен1. Згодом його погляди знайшли чимало прихильників, серед яких Д. Ссель, Ш. Руссо, Я. Броунлі та ін. З погляду теорії примату міжнародного права у світі існує єдиний правопорядок у рамках єдиної системи права. Він охоплює і міжнародне, і національне право, однак доміную чим є правопорядок, ґрунтований на міжнародному публіч ному праві. У крайніх проявах теорія примату міжнародно го права може доходити до повного заперечення державного суверенітету та навіть до заперечення держави. У такому трактуванні теорія прийнятна хіба що для концепції світо вої держави, тому що заперечення національного права та держави одночасно заперечує і міжнародне право. У той же час цілком заперечувати можливість примату міжнародного права було б помилкою. Зокрема, прийнят ною слід вважати таку модель співвідношення міжнарод 1 За словами Г. Кельзена, міжнародне та внутрішнє право склада ють «єдиний правопорядок», причому внутрішньодержавний правопо рядок базується на міжнародному правопорядку (Kelsen H. La transformation du droit international en droit interne. In: Rev. Gen. Droit International Public. – 1936. – № 1. – P. 11). 64 Розділ 5 ного та внутрішнього права, відповідно до якої у внутріш ньодержавних відносинах діють норми внутрішнього пра ва, але таким чином, що вони не суперечать міжнародному публічному праву. У разі ж прогалин у внутрішньому праві чи колізій норм внутрішнього та міжнародного права ма ють діяти норми міжнародного права (особливості дії норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку кожна держава може визначати самостійно). Природно, що в цьо му разі частина внутрішньодержавних відносин може з’я витися у сфері міжнародно правового регулювання1. У сучасному світі найбільш прийнятним з існуючих вчень про співвідношення міжнародного та внутрішнього права є доктрина, ґрунтована на синтезі теорій дуалізму та примату міжнародного права. При цьому треба вихо дити з доктрини єдності права як соціокультурного явища, що породжує єдиний у своїй основі правопорядок, який, у свою чергу, складається з відносно самостійних міжнарод ного та внутрішнього правопорядків. Міжнародний і внутрішній правопорядки не знаходяться в ієрархічній за лежності та тісно взаємодіють. Унаслідок цього виникають сфери спільного міжнародно та національно правового ре гулювання із безсумнівним приматом міжнародного права (прав людини, деяких питань міжнародного морського пра ва тощо). У той же час зберігаються галузі виключного міжнародно правового та національно правового регулю вання. Неминучим є розширення області спільного право вого регулювання за рахунок проникнення міжнародного права до внутрішнього правопорядку. 1 Найбільш показова дія у внутрішньому правопорядку міжнарод но правових норм з прав людини. Наприклад, Європейський суд із прав людини неодноразово нагадував, що особа повинна посилатися в націо нальних судових органах на норми Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р., якщо ці норми є єдиною правовою підста вою для захисту права (Deweer judgment of 27 February 1980, series A № 35, p. 15, para. 26). Конституційний суд Іспанії своїм рішенням від 25 жовтня 1993 р. дозволив пряме застосування так званого прецедент ного права Європейського суду із прав людини у відносинах, врегульо ваних внутрішнім правом (Практика Європейського суду з прав люди ни. – Вип. 2. – Львів: Кальварія, 1998. – С. 17).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Теорії взаємодії міжнародного та внутрішнього права» з дисципліни «Міжнародне право»
