Вирок суду може бути лише двох видів: обвинувальний або виправдальний. Підсудний або визнається винним у вчиненні злочину, або виправдовується. Головна якість вироку – визначеність та категоричність. Це означає, що ніякі проміжні (етапні) висновки про винність підсудного не допускаються, суд повинен дати категоричну однозначну відповідь на всі питання обвинувачення. Якщо при обвинуваченні особи в кількох 215
Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи
злочинах суд визнає частину обвинувачень доведеними, а іншу частину недоведеною, а також якщо обвинувачується кілька осіб і суд одних визнає винними, а інших виправданими, в цих випадках вирок у частині одних обвинувачень буде обвинувальним, а в частині інших – виправдальним. Але вирок є єдиним документом по справі в цілому. Суд повинен дати категоричну відповідь не тільки стосовно всієї сукупності фактів, що становить зміст обвинувачення, а й стосовно кожного окремого факту. Він може визнати одні факти, другим дати іншу оцінку, треті відкинути. Проте щодо кожного з них відповідь мусить бути повною та однозначною – позитивною або негативною. Закон встановлює, що обвинувальний вирок і виправдальний вирок повинні бути судом мотивовані. Причому обвинувальний вирок не може ґрунтуватись на припущеннях і постановляється лише за умови, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена (частина 2, 3 статті 327 КПК). Це правило випливає з принципу презумпції невинуватості і означає, що у вироку суд визнає встановленими лише ті факти, які доказані безперечно і в їх існуванні у суду сумнівів немає, по справі встановлена об’єктивна істина. Суд не має права постановити обвинувальний вирок, якщо не спростовані всі доводи захисту про невинуватість підсудного. Сумніви в доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути шляхом подальшого дослідження доказів, трактуються на користь підсудного, і у такому разі суд зобов’язаний постановити виправдальний вирок. Обвинувальні вироки залежно від того, як ними вирішується питання про покарання, поділяються на три види: 1) із призначенням покарання; 2) із звільненням від відбування покарання; 3) із звільненням від покарання.1 Обвинувальний вирок з призначенням підсудному передбаченого кримінальним законом покарання постановляється при відсутності підстав для звільнення від відбування покарання та підстав для звільнення від покарання. _______________ 1 На сьогодні положення частини 3 статті 327 КПК не у всьому узгоджуються з відповідними нормами КК.
216
Глава 7. Постановлення вироку
Обвинувальний вирок із звільненням від відбування покарання постановляється: 1) при звільненні від відбування покарання з випробуванням (стаття 75 КК); 2) при звільненні від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 7 років (стаття 79 КК); 3) при звільненні від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх (стаття 104 КК). При постановленні вироку в таких випадках суд призначає підсудному покарання у відповідності зі статтею Кримінального кодексу і ухвалює звільнити його від відбування цього покарання з тієї чи іншої підстави та при тих чи інших передбачених кримінальним законом умовах чи без таких. Обвинувальний вирок із звільненням від покарання може бути постановлений: 1) коли суд визнає, що особу, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною (частина 5 стаття 7 КПК, частина 4 стаття 74 КК); 2) при збігу строків давності (частина 6 стаття 7 КПК, стаття 49 КК); 3) при звільненні від покарання за хворобою (частина2, 3 стаття 84 КК); 4) при звільненні від покарання на підставі закону України про амністію (стаття 86 КК). При постановленні обвинувального вироку із звільненням підсудного від покарання він визнається винним у вчиненні злочину, його діям дається певна кримінально-правова кваліфікація, а потім вказується підстава та формулюється рішення про звільнення від покарання. Необхідність призначення покарання може виникати при звільненні від нього на підставі Закону про амністію, і це залежить від підстав звільнення, передбачених цим Законом. Виправдальний вирок постановляється у випадках: 1) коли не встановлено події злочину; 2) коли в діянні підсудного немає складу злочину; 3) коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину (частина 5 стаття 327 КПК). 217
Попелюшко В.О. Судовий розгляд кримінальної справи
Виправдання за будь-якою із наведених підстав означає повну реабілітацію підсудного, суд відкинув пред’явлене йому обвинувачення та визнав невинним. Тим часом, правильне визначення у вироку підстави, за якою суд визнав необхідним виправдати підсудного, має істотне значення в частині вирішення питання про долю цивільного позову, заявленого в кримінальній справі: при виправданні підсудного через недоведення його участі у вчиненні злочину або при відсутності події злочину суд відмовляє в цивільному позові, при виправданні підсудного за відсутності в його діях складу злочину суд залишає позов без розгляду (частина 2, 3 стаття 328 КПК). Суд виправдовує підсудного за відсутністю події злочину в тих випадках, коли визнає, що діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, не мало місця. Наприклад, у справі про службову недбалість суд постановить виправдальний вирок, коли виявиться, що нестачі ввірених підсудному матеріальних цінностей насправді не було, вона інкримінувалася йому в результаті арифметичної помилки, допущеної при інвентаризації цих цінностей. Виправдання підсудного через відсутність в його діянні складу злочину здійснюється, коли саме діяння мало місце, проте згідно із кримінальним законом: 1) воно не визнається злочином (а є, припустимо, адміністративним проступком); 2) коли воно формально і містить ознаки діяння, передбаченого КК, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяло і не могло заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі (ч.2. ст..11 КК); 3) воно не є злочином з огляду на прямі вказівки закону – добровільна відмова при незакінченому злочині (ч.2. ст..17 КК), необхідна оборона (ст. 36 КК), уявна оборона (ст.37 КК), затримання особи, що вчинила злочин (ст.38 КК), крайня необхідність (ст..39 КК), фізичний або психічний примус (ст.40 КК), виконання наказу або розпорядження (ст..41 КК), діяння, пов’язане з ризиком (ст..42 КК), виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст.43 КК); 4) у разі прийняття закону, який скасовує злочинність діяння (ст..5 218
Глава 7. Постановлення вироку
КК); 5) коли діяння не містить всіх необхідних ознак складу злочину (ознак об’єкта, суб’єкта , об’єктивної, суб’єктивної сторін); Виправдальний вирок з мотивів недоведеності участі підсудного у вчиненні злочину суд постановляє в тих випадках, коли встановить, що діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, мало місце, це діяння відповідає складу певного злочину, але наявних доказів недостатньо для достовірного висновку про винність підсудного, і сторона обвинувачення вичерпала можливість надати інші докази для усунення сумнівів, які виникли. Всі сумніви тлумачаться на користь підсудного, тому в даному разі він визнається невинним з огляду на принцип презумпції невинуватості в доказовому плані – недоведеність вини означає доведеність невинуватості. Якщо при постановленні виправдального вироку за недоведеності участі підсудного у вчиненні злочину особа, яка вчинила цей злочин, залишається невиявленою, суд після набрання вироком законної сили виносить ухвалу (постанову) про направлення справи прокурору для вжиття заходів до встановленої особи, винної у вчиненні цього злочину (ч.6. ст.327 КПК). При постановленні виправдального вироку суд відповідно до статті 341 КПК зобов’язаний роз’яснити виправданому порядок поновлення його порушених прав і вжити необхідних заходів до відшкодування завданої шкоди. Слід зазначити, що третя із розглянутих підстав виправдання сформульована в законі невдало, так нібито виправданий залишається під підозрою, тому що його невинність під сумнівом. Тому слід погодитися з давно висунутою в літературі пропозицією змінити формулювання цієї підстави виправдання: замість «не доведено участі підсудного у вчиненні злочину» вказати «підсудний не здійснив того діяння, яке йому ставилось у вину».1 До речі, сам закон у цьому плані суперечливий, оскільки в іншій нормі (ч.4. ст.334 КПК) прямо вказує, що «не допускається включення у вирок формулювань, які ставлять під сумнів невинність виправданого». _______________
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Види вироків» з дисципліни «Судовий розгляд кримінальної справи»
