Ідентифікацію як окрему теорію встановлення тотожності у кримінальному судочинстві розробив С. Потапов. Значний внесок у розвиток теорії криміналістичної ідентифікації зробили Н. Терзієв, Б. Шевченко, А. Вінберг, В. Колдін, Р. Бєлкін, М. Селіванов, М. Сегай, М. Салтевський та інші вчені-криміналісти. Об’єктами криміналістичної ідентифікації як загального методу пізнання є всі об’єкти матеріального світу, які вважаються об’єктами криміналістичної ідентифікації: люди, тварини, їхні трупи, тобто усі тверді фізичні тіла, що мають стійку форму, а також сипкі, рідкі, газоподібні речовини та їх стани, а в окремих випадках — проміжки й моменти часу, а також стани людей в окремих ситуаціях. У процесі ідентифікаційного дослідження крім об’єктів, тотожність яких встановлюється, фігурують і такі, ідентифікаційна роль яких інша: наприклад об’єкти з відображеннями (слідами) інших об’єктів; окремі частини, які раніше були одним цілим; зразки об’єктів, які перевіряють. Важливо правильно визначити ідентифікаційну 40
роль цих об’єктів і класифікувати їх на певні групи. У теорії ідентифікації вирізняють два значення поняття “об’єкти”: • це матеріальні об’єкти (тверді, сипкі, рідкі фізичні тіла неорганічного і органічного походження), щодо яких треба встановити тотожність або групову належність. Такі об’єкти називають ідентифікованими. В одному акті ідентифікується тільки один об’єкт, бо встановлюється тотожність тільки конкретного об’єкта; якщо об’єктів кілька, то й актів ідентифікації кілька; • це будь-які матеріальні тіла органічного та неорганічного походження, які є засобами для встановлення тотожності. За їх допомогою здійснюють ідентифікацію. Ось чому процес встановлення тотожності має два види об’єктів. Ідентифікацію можна здійснювати за допомогою кількох об’єктів. Один предмет (речовий доказ) може мати кілька ідентифікаційних полів — сукупностей ідентифікаційних ознак, які відбилися на об’єкті у конкретних умовах взаємодії (відображення). Наприклад, під час обшуку у підозрюваного М. було вилучено пістолет ТТ з відбитками пальців рук. За допомогою судово-балістичної експертизи встановлено, що пострілом саме з цього пістолета було вбито потерпілого Б. У результаті дактилоскопічної експертизи встановлено, що відбитки пальців рук на пістолеті належать М. У цьому разі під час судовобалістичної ідентифікації пістолет був ідентифікованим об’єктом, а засобами ідентифікації були гільзи та кулі, знайдені на місці події і вилучені з трупа. Пістолет з відбитками пальців рук у процесі дактилоскопічної ідентифікації був засобом ідентифікації, за допомогою якого було встановлено ідентифікований об’єкт — підозрюваного М. За відсутності відповідних засобів здійснити ідентифікацію неможливо. Необхідною її передумовою є взаємодія об’єктів — відображення ознак і властивостей одного (ідентифікованого) на іншому (засобі ідентифікації). У слідчій практиці трапляються випадки, коли на момент ідентифікаційного дослідження об’єкт, який підлягає ідентифікуванню, ще не знайдений і не наданий експертові, але об’єктивно існує. У цьому разі завдання експерта полягає в тому, щоб за ознаками, відображеними на засобі ідентифікації, скласти більш-менш повну й детальну характеристику ідентифікованого об’єкта, яка могла б допомогти слідчому виявити його. Суб’єктами криміналістичної ідентифікації можуть бути такі особи: • експерт, спеціаліст, які за дорученням або постановою слідчого здійснюють судову експертизу або дослідження під час ідентифікації за матеріальними відображеннями; 41
• свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений — під час ідентифікації за ідеальними відображеннями (слідами пам’яті). Ідентифікацію може здійснювати слідчий або суддя під час виконання слідчої (судової) дії пред’явлення людини або речі для впізнання. Непроцесуальна ідентифікація набирає форми впізнавання. Суб’єктом її може бути слідчий, працівник органу дізнання, а також будь-який громадянин, пов’язаний з подіями злочину. У процесі ідентифікації ознаки ідентифікованого об’єкта порівнюють з їх відображеннями на засобі ідентифікації. Якщо вони збігаються, формують сукупність ознак, на основі яких констатують тотожність. Ідентифікований об’єкт може бути тільки один, а засобів його ідентифікації — кілька. Зокрема, людину можна ідентифікувати за слідами пальців рук, ніг, зубів, за голосом і почерком. Під час ідентифікації за уявним образом (ідеальним відображенням) ідентифікують реальний об’єкт, який пред’являють для впізнання. При цьому засобом ідентифікації є уявний образ (слід пам’яті) того, хто впізнає (обвинуваченого, потерпілого, свідка, підозрюваного). Уявний образ, що зберігається в пам’яті людини, має відповідати таким самим вимогам, що й кожний засіб ідентифікації: бути достатньо повним і чітким, мати достатню сукупність ознак, за якими можна ідентифікувати шуканий об’єкт. Якщо уявний образ не задовольняє ці вимоги, він не може бути засобом ідентифікації, а отже, здійснити впізнання в цьому разі неможливо. Крім засобів ідентифікації та ідентифікованого об’єкта у процесі ототожнення застосовують порівняльні зразки. Вони необхідні тоді, коли безпосередньо порівняти засоби ідентифікації та ідентифікований об’єкт неможливо чи дуже важко: наприклад, для вирішення питання про виконавця досліджуваного рукопису без відповідних зразків неможливо порівняти ідентифікаційні ознаки, що відображені в рукописі, з почерком виконавця. Для цього необхідні порівняльні зразки почерків осіб, яких перевіряють. Під час ідентифікації нарізної вогнепальної зброї за стріляною кулею порівняти мікрорельєфи каналу ствола та циліндричної поверхні стріляної кулі дуже важко. Тому для полегшення дослідження необхідні зразки для порівняння: стріляні з цього екземпляра зброї експериментальні кулі, які б опосередкували порівняння особливостей поверхонь досліджуваної кулі й ствола. Зразки для порівняння мають відповідати таким вимогам: а) не може бути взяте під сумнів їх походження від об’єктів, які перевіряють; б) вони мають відображати достатню кількість властивостей цих об’єктів; в) вони мають бути придатними для по42
рівняння із засобами ідентифікації. Порівняльні зразки поділяють на вільні та експериментальні. Вільні порівняльні зразки — це об’єкти, які виникли поза зв’язком з певною кримінальною справою. Як правило, вільні зразки з’являються у період, що передував вчиненню правопорушення та порушенню кримінальної справи. До вільних зразків належать заяви, листи та інші документи, виявлені під час обшуку, виїмки, огляду. Експериментальні порівняльні зразки отримують спеціально в разі призначення ідентифікаційної експертизи для порівняльного дослідження у підозрюваного, обвинуваченого, свідка чи потерпілого на підставі і в порядку, передбаченому ст. 199 КПК України. Існують спеціальні тактичні прийоми та технічні способи отримання експериментальних зразків, які забезпечують їх придатність і максимальну інформативність. Як правило, експериментальні зразки отримує слідчий. Коли отримати такі зразки можна тільки в разі застосування спеціальних методик (наприклад, експериментальних стріляних куль), потрібні дії виконує експерт, отримання експериментальних зразків є складовою експертного дослідження. Обов’язок слідчого в цьому разі — надати експертові не тільки досліджуваний об’єкт (наприклад, пістолет), а за можливості й відповідний матеріал для отримання зразків (наприклад, патрони, вилучені у підозрюваного).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОБ’ЄКТИ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ» з дисципліни «Кримінологія»
