Час відпочинку – це час, протягом якого працівник звільняється від виконання трудових обов’язків і використовує його на свій розсуд. Право на відпочинок закріплюється ст.. 45 Конституції України. Трудове законодавство закріплює такі види часу відпочинку. Види часу відпочинку Перерви протягом робочого дня Щоденний відпочинок (міжзмінна перерва) Вихідні дні Святкові, неробочі дні Щорічна основна та додаткова відпустка Протягом робочого дня передбачаються: - перерви для харчування і відпочинку; - перерви для обігрівання і відпочинку в холодну пору року; - перерви для годування дитини. Відпустка – це час відпочинку, що обчислюється в календарних днях і надається працівникам зі збереженням робочого місця і заробітної плати. Так, згідно зі ст. 2 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. зі змінами від 02.11.2000 право на відпустку мають усі громадяни України, що перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності. Законом України «Про відпустки» передбачено такі види відпусток: 1) щорічні трудові відпустки; 2) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням; 3) творчі відпустки (для закінчення дисертації, написання підручників); 4) соціальні відпустки; 5) заохочувальні відпустки; 6) відпустки без збереження заробітної плати. Щорічні трудові відпустки поділяються на: - основну трудову відпустку мінімальної тривалості; - основну трудову відпустку продовженої тривалості; - додаткову трудову відпустку за особливий характер праці; - додаткову трудову відпустку за роботу в умовах ненормованого робочого дня; - додаткову трудову відпустку за стаж роботи; - інші додаткові трудові відпустки, передбачені законом. Про надання працівнику відпустки роботодавець зобов’язаний видати наказ. Підставою для якого є письмова заява працівника. У разі, якщо наказ не виданий, працівник не має права на власний розсуд визначати день початку відпустки. Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше, як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік. Право працівника на щорічну основну та додаткову відпустки повної тривалості у перший рік роботи наступає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. Додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надаються працівникам, зайнятих на роботах, що пов’язані з негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів за списком виробництв, цехів, професій і посад, зайнятість працівників у яких надає їм право на щорічну додаткову відпустку за роботу зі шкідливими і тяжкими умовами праці й за особливий характер праці. Додаткова відпустка до 35 календарних днів за особливий характер надається окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням. виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах й умовах підвищеного ризику для здоров’я. Додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів надається працівникам з ненормованим робочим днем згідно зі списком посад, робіт і професій, визначеним колективним договором, угодою.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Поняття і види часу відпочинку» з дисципліни «Основи правознавства»
