Поняття та форми здійснення народного суверенітету
Слово «суверенітет» походить від латинського «suverenus» (володар) і означає «повновладдя». Це поняття було введено Жаном Боденом (90-ті роки 16 ст.) саме як повновладдя монарха, яке в час феодальних міжусобиць було найактуальнішою проблемою. Він визначив дві сторони суверенітету: внутрішню — як єдину владу (закон) на всій підвладній території і зовнішню - як рівність серед інших держав (правосуб'єктність у міжнародних стосунках). Але в Європі завжди існували держави, де не було монаршої влади. Тому, наприклад, Ніколло Макіавеллі (20-ті роки 16 ст.) і Гуго Гроцій (20-ті роки 17 ст.) суверенітет розуміли як повноту державної влади. Поняття «народний суверенітет» утвердилося після написання праці «Суспільний договір» Жан Жака Руссо (1762), яку називали «Євангеліє французької революції». В ній він обґрунтовує, що тільки народ є єдиним джерелом влади і лише делегує її державцям. Таким чином, поняття суверенітет може застосовуватись як для характеристики держави, так і для характеристики повноти народовладдя в цій державі. Саме в цих двох значеннях зустрічається поняття суверенності в Конституції України. У ст. 1 зазначається, що Україна є суверенною державою, а в ст. 2, що суверенітет нашої держави поширюється на всю її територію. В цьому ж «державному» розумінні суверенітет згадується в ст. 17, ст. 37 та деяких інших. У ст. 5 проголошується, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ. Тут поняття «суверенітет» пов'язане з іншими двома йому подібними, які склались історично раніше, відповідно в Афінах і Римі: це поняття демократія (народовладдя) і республіка (всенародна справа). У цій же статті розкриваються способи здійснення народовладдя: безпосередньо і через органи державної вклади. Важливою пересторогою від порушення народовладдя є твердження, що право визначати і змінювати конституційний лад належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами (ст. 5). З конституційних норм, визначених у розділі II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», багато норм стосуються, прямо чи опосередковано, реалізації народного суверенітету. Особливо у статтях, що визначають політичні права (ст. 36-40). Народний суверенітет здійснюється в таких формах: 1) через недержавну владу, таким видом влади є місцеве самоврядування; 2) через державну владу, державна влада реалізується народом безпосередньо (вибори, референдум) і через представницькі органи державної влади. Демократія — давньогрецьке слово, що перекладається як «правління народу». Таким чином, «демократія» і «народний суверенітет» схожі, практично рівнозначні поняття. У сучасному розумінні слова демократія — це одночасно система і процес колективного управління суспільством. Розрізняють безпосередню і представницьку демократію. Безпосередня демократія – це пряма (без будь – яких органів – посередників) участь громадян в управлінні суспільними і державними справами.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Поняття та форми здійснення народного суверенітету» з дисципліни «Основи правознавства»
