Право Росії періоду станово-представницької монархії
У період станово-представницької монархії зростає роль царського законодавства. Крім законодавчих актів, які приймались царем спільно з Боярською Думою, збільшується кількість "іменних" царських указів. З підвідомчих питань нормативні акти видавали й прикази. У Судебнику 1550 р. був закріплений принцип систематизації тих нормативних актів, які не ввійшли до судебників. Важливе значення для розвитку російського права мали Судебник 1550 р., Стоглав 1551 р. (назву отримав від збірника соборних рішень, поділеного на 100 глав), документи, що підтверджували ліквідацію системи кормління (наприклад, Мединський губний наказ 1555 р.) і земських управлінських органів. В основу Судебника 1550 р. був покладений Судебник 1497 р. Однак у нього внесено нові статті про феодальне землеволодіння, губне та земське управління, більш детально регламентувався розшук "лихих людей", судовий процес, наводилося розширене поняття злочину, міра покарання була поставлена в залежність від соціального статусу потерпілого тощо. Стоглав 1551 р. було укладено як результат спільної нормотворчої діяльності духовенства та феодальної знаті. Він торкався, переважно, церковних питань і поряд з Номоканоном був основним кодексом правових норм, які визначали внутрішнє життя духовенства та його взаємовідносини з суспільством і державою (збереглося декілька рукописних редакцій Стоглава). Статутна книга Розбійного приказу (1555—1556 рр.) містила норми кримінального права та процесу, що свідчили про посилення каральної політики держави. Відомі також книги Помісного (1648 р.) і Земського (1626—1648 рр.) приказів. Наприкінці ХУІ-ХУН століть було здійснено спробу загальної систематизації законодавства через складання зведених судебників, але які так і не отримали офіційного затвердження. Важливим правовим документом епохи було Соборне уложення 1649 р., яке відіграло важливу роль у розвиткові російського права. Уложення стало першим друкованим кодексом Росії. Воно складалося з 25 глав і 967 статей. Джерелами уложення були книги приказів, судебники, царське законодавство та боярські вироки. Основний акцент у ньому робиться на кримінальному праві та судочинстві. 98 Багато уваги приділено питанням землеволодіння. Зокрема, узагальнюються способи зміни права землеволодіння: володарями помість могли бути дворяни та бояри; помістя могло передаватися синам у спадок; дочки могли отримати помістя як посаг; дозволявся обмін помістями. Зобов'язальне право передбачало, що зобов'язання за договором тепер забезпечувалося не особою, а майном відповідача. Одне за одного відповідали подружжя, батьки та діти. Усе більшого значення набуває письмова форма укладання договору, визначався порядок визнання договору недійсним. Спадковому праву відомі спадкоємці за законом і за заповітом. Згідно з Уложенням, юридичні наслідки мав тільки шлюб, укладений у церкві. Обов'язковою для шлюбу була згода батьків. В Уложенні немає поняття злочину, але з його змісту зрозуміло, що злочином є порушення царської волі. Суб'єкти злочину - представники всіх станів. Злочини поділялись на умисні та необережні. Уже були відомі інститути необхідної оборони та крайньої необхідності. Серед злочинів найтяжчими вважалися злочини проти віри, далі — йшли державні. Регламентувалися склади злочинів проти особи: вбивство, нанесення тяжких тілесних ушкоджень, образа словами та діями. Основна мета покарання - залякати. Застосовувалися такі види покарання: смертна кара, тілесні покарання, тюремне ув'язнення, заслання, майнові покарання, позбавлення чину та церковне покаяння.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Право Росії періоду станово-представницької монархії» з дисципліни «Історія держави і права зарубіжних країн»
