У правових документах немає однозначного визначення власності. Щодо рухомих речей, які перебували у власності певних осіб, застосовувався термін "свій". Вони могли безперешкодно відчужуватися та передаватись у спадок. Саме охороні права власності на рухомі речі присвячено більшість норм Салічної правди. Та вже, очевидно, у приватній власності була й земля, оскільки покарання за порушення меж орного поля без дозволу хазяїна, чужого поля чи посів на ньому були значно суворішими, ніж за порушення меж общинних земель. Нічого не говориться про купівлю-продаж землі. Сім'я мала патріархальний характер, проте влада батька не була безмежною й нагадувала радше опіку над дружиною та дітьми. Опіка над сином припинялася по досягненні ним 12 років. (Плюбу передувала угода між сім'ями тих, хто одружувався. Обов'язковою була згода батьків. Заборонялася крадіжка чужої нареченої та дружини, шлюби з родичами та свояками. Жінка, що вступала в шлюб з рабом, оголошувалася поза законом, її майно переходило до скарбниці, а родичі мали право безкарно її вбити. Раб, який одружувався з вільною, підлягав колесуванню. Вдова не могла вдруге вийти заміж без дозволу суду та сплати певної суми родичам померлого чоловіка. Однак жінка мала власне майно (посаг), яке вона не могла ні продати, ні подарувати. Після її смерті воно переходило дітям. Спочатку, за взаємною згодою подружжя, допускалося розлучення, але згодом під упливом церкви його було заборонено. Під злочином право розуміло образу, шкоду, заподіяні особі чи майну іншого, порушення "королівського миру", а під покаранням - відшкодування за ці дії. Дня злочинів і покарань були характерні такі риси: • такі види покарань, як кровна помста та вигнання з общини, замінюються штрафом, але пережитки первіснообщинного ладу ще зберігаються (якщо вбивця не міг сплатити штраф, то він розплачував ся за це життям; родичі брали участь у сплаті та в отриманні штрафу; якщо людина оголошувалася поза законом, то вона підлягала вигнанню); • розмір штрафу залежав від соціального та правового становища злочинця й потерпілого, від їхніх статі та віку (штраф за вбивство графа-600 солідів, вільного-200, римського колона-63, раба-35); • не було загальних принципів класифікації злочинів і призначення покарань; • великі розміри штрафів (найнижчий за крадіжку - 3 соліди, а за вбивство — 200 солідів). Основні види злочинів були: - злочини проти особи (вбивство, посягання на честь, завдання каліцтва, обмова, образа, викрадення вільних людей); - злочини проти власності (крадіжка, грабіж, підпал); -злочини проти порядку здійснення правосуддя (лжесвідчення, неявка в суд); — порушення розпоряджень королівської влади. Основним видом покарань, який застосовувався до вільних людей, був штраф. Він складався з двох частин: одна йшла потерпілому чи його родичам, а друга (в розмірі 1/3 штрафу) - надходила на користь держави, в особі короля. Крім цього, у справах, пов'язаних зі злочинами проти власності, передбачалося повернення та сплата вартості майна. Такі види покарань, як страта, членоушкодження, тілесні покарання, не застосовувалися до вільних людей. Так могли бути покарані тільки раби. У разі оголошення особи поза законом передбачалася конфіскація належного їй майна.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Основні риси права франків» з дисципліни «Історія держави і права зарубіжних країн»
