Підстави виникнення зобов'язань та їх класифікація
Як уже зазначалося, зобов'язання є та юридична форма, за допомогою якої люди задовольняють найрізноманітніші потреби, регулюють свої відносини. Важливо усвідомити, з чого виникають зобов'язальні правовідносини, внаслідок яких одна особа має право, а інша - обов'язок, тобто, з чого виникають зобов'язання. Коротко на це запитання можна відповісти так: зобов'язання виникають з певних юридичних фактів. Самі ж юридичні факти - це конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства зв'язують певні правові наслідки і передусім виникнення, зміну або припинення правовідносин. Отже, юридичні факти - це безпосередня ланка між нормою цивільного законодавства і правовідносинами. Правовою наукою розроблено класифікацію юридичних фактів на підставі певних критеріїв. Залежно від зв'язку з волею суб'єкта вони поділяються на дії і події. Події - юридичні факти, настання яких не залежить від вольової поведінки осіб. Це явища стихійного характеру (наприклад, землетрус, повінь), які в цивільному законодавстві набувають значення непоборної сили: смерть особи тощо. Дії - юридичні факти, зв'язані з волею осіб. Зокрема, відмова довіреного від доручення призводить до припинення прав і обов'язків за договором доручення. Залежно від того, чи відповідають нормам цивільного права ті чи інші дії, вони поділяються на правомірні і неправомірні (протиправні). Правомірними є дії, які здійснюються в рамках закону. Неправомірними є дії, які вчиняються з порушенням вимог законодавства. Правоміріні дії спрямовані на досягнення певного правового результату, тобто на виникнення, зміну або припинення прав і обов'язків називаються правочинами, наприклад щось продати, купити, обміняти, подарувати. Встановлення, зміна або припинення прав і обов'язків для певних осіб наступає здебільшого за їх згодою і волею. Такі правочини називаються двосторонніми, наприклад договори, пакти. Ящо подібні обставини настають за волевиявленням однієї сторони, правочин називається одностороннім (наприклад, заповіт). Отже, різноманітність юридичних фактів є підставою для виникнення зобов'язань. Кожна система цивільного законодавства містить приблизний перелік юридичних фактів, які породжують цивільно-правові зобов'язальні відносини. Уже римські класичні юристи намагалися звести цю сукупність відомих їм юридичних фактів, які зумовлювали виникнення зобов'язань, у певну систему. Насамперед при цьому кидалося у вічі виникнення зобов'язань або з договорів, або з правопорушень. І справді, юрист Гай у своїх Інституціях говорить, що зобов'язання виникають з договору - ex contractu і правопорушення - ex delicto. Проте більш уважний погляд виявив, що цим поділом охоплюються не всі зобов'язання, і той же Гай визнавав це. І тому в іншому своєму творі, виділивши зобов'язання, які виникають з договорів і з деліктів, усі інші випадки Гай позначає загальною назвою зобов'язань, які виникають з різних видів підстав. Щоправда, в уривку з цього твору, наведеному в Дигестах, йому приписана чотиричленна класифікація зобов'язань, зокрема: 1) з договору; 2) ніби з договору; 3) з делікту; 4) ніби з делікту. Але, як вважають деякі дослідники римського права, достовірність цього фрагменту Дигест досить сумнівна: що нібито подібна класифікація зобов'язань виявлена лише в Інституціях Юстиніана. Отже, ми ознайомились з римською системою зобов'язань. Теоретично чотиричленна система класифікації зобов'язань далеко не бездоганна, бо неможливо звести всю різновидність зобов'язань позадоговірних і позаделіктних
до категорій ніби з договору і ніби з делікту. Найхарактерніший недолік цієї системи полягає, очевидно, в повній відсутності в ній зобов'язань, які виникають з односторонніх обіцянок, зокрема з публічної обіцянки винагороди за що-небудь (за знахідку загубленої речі). Цю прогалину пояснюють тим, що римське право за такими односторонніми обіцянками принципово юридичної сили не визнавало. Вироблена класичним римським правом система зобов'язань залишається системою і права післякласичного, вона санкціонована і в Corpus juris civilis. Звичайно, у подальшому вона піддавалася в окремих частинах деяким змінам, проте всі ці зміни не позбавляли основних її принципів. Тому необхідно чітко з'ясувати зміст наведених категорій з теорії зобов'язального права, щоб вільно ними оперувати. Зокрема, необхідно зрозуміти, що договір - це акт, з якого виникає зобов'язання, а зобов'язання - це правовідносини; що не всяке зобов'язання є договором, оскільки зобов'язання виникають також ніби з договору, з делікту і ніби з делікту. Отже, поняття зобов'язання ширше від поняття договору. Слід також пам'ятати і те, що й поняття правочину ширше від поняття договору, бо вміщує в собі і односторонні дії. З договору завжди виникає зобов'язання, а з односторонніх правочинів - не завжди, наприклад із заповіту зобов'язання не випливає. Правочин - це правомірна дія, делікт - не правомірна. Зобов'язання в Римі класифікувалися не тільки за підставою їх виникнення, але й за іншими ознаками, наприклад: зобов'язання натуральні, подільні і неподільні, зобов'язання альтернативні, видові й родові, долеві й солідарні. Натуральні зобов'язання. У Римі зобов'язання здебільшого були наділені позовом. Проте в період принципату з'явилися зобов'язання, які не користувалися позовним захистом, але з якими все ж таки були пов'язані певні правові наслідки. Щоправда, вони не завжди були однаковими, але завжди був юридичний наслідок, а саме: добровільний платіж за натуральними зобов'язаннями визнавався дійсним і поверненню не підлягав. Наприклад, батько сплатив борг за підвладного сина і не мав права вимагати від кредитора його повернення. Зобов'язання подільні і неподільні. Подільним називалось таке зобов'язання, якщо його виконання було можливе частинами, а якщо виявилося декілька кредиторів або боржників, - то допускався поділ між ними. Неподільними зобов'язаннями були такі, виконання яких суперечило економічній меті відповідного зобов'язання. Поділ такого зобов'язання або виключав би досягнення його мети, або привів би на практиці до наслідків, які порушують інтереси кредитора. Зобов'язання альтернативні. Такі зобов'язання виникають тоді, коли боржник виявляється неплатоспроможним, а тому зобов'язується за борг передати кредитору раба-шорника, раба столяра. Тут боржник є чимось зобов'язаний -не визначений тільки предмет, яким буде ліквідовано зобов'язання. Право ви- бору може належати або кредитору, або боржнику, або навіть третій особі. Найперше право вибору належить кредитору, якщо інше не встановлено договором. Зволікання кредитора в праві вибору дає змогу боржнику запропонувати в оплату один з названих предметів. Випадкова загибель одного з предметів не звільняє боржника від оплати іншим, який залишився. Зобов'язання видові і родові. Якщо об'єктом зобов'язання є індивідуально визначена річ, то таке зобов'язання називається видовим. Об'єктом видового зобов'язання може бути, наприклад, картина видатного художника або срібна ваза відомого майстра. Випадкова загибель такої речі звільняла боржника від відповідальності, але не від відшкодування збитків. Родове зобов'язання - це зобов'язання, об'єктом якого є річ, визначена родовими ознаками: гроші, зерно тощо. Втрата такої речі боржником не звільняла його від виконання зобов'язання, оскільки він повиненн був заплатити борг річчю однорідною. Зобов'язання часткові (долеві) і солідарні. Зобов'язання з великою кількістю осіб на тій чи іншій стороні поділялися на часткові (долеві) і солідарні. І часткові, і солідарні зобов'язання можуть бути як активними, так і пасивними. Якщо в зобов'язанні є декілька кредиторів - це активні зобов'язання, а коли є декілька боржників - пасивні. У часткових зобов'язаннях кожний боржник ніс відповідальність лише за свою частину боргу, і кожний кредитор міг вимагати тільки ту частину боргу, яка йому належить. Наприклад, Тацій дав у позику братам Люцію і Тіберію 200 сестерцій. Це долеве пасивне зобов'язання. Брати Люцій і Тіберій несуть відповідальність перед кредитором тільки за половину свого боргу, якщо інше не передбачене договором. Часткові зобов'язання можливі тільки за умов подільного предмета зобов'язання (гроші, зерно тощо). Проте траплялися випадки, коли кожний кредитор міг вимагати від кожного боржника повного задоволення. Такі зобов'язання називалися солідарними зобов'язаннями в широкому розумінні цього слова. Вони теж могли бути активними і пасивними. У свою чергу солідарні зобов'язання поділялися на кореальні і солідарні в прямому розумінні. Під кореальними зобов'язаннями римляни розуміли єдине зобов'язання з кількома суб'єктами з боку боржника і кредитора. Бували випадки, коли з тих чи інших міркувань декілька осіб бажали виступити як кредитори, але так, щоб кожний з них мав усі права самостійного кредитора - міг одержувати платіж, пред'являти позов тощо, і щоб платіж одного погашав вимогу інших, пред'явлення позову одним позбавляло позову інших. Наприклад, два брати ведуть спільне господарство і хтось звертається до них з проханням дати позику. Брати погоджуються, проте припускають, що на час сплати платежу хтось з них обов'язково повинен буде виїхати, але хто саме - невідомо. Враховуючи передбачувану ситуацію, вони хотіли б виступити як співкредитори.
Аналогічне бажання може бути висловлене з боку декількох боржників. У тому ж прикладі: брати звертаються до декого з проханням надати їм позику. Той погоджується виконати їхнє прохання лише з тією умовою, щоб стягнути борг він міг з будь-кого з них. Найбільш поширеною формою цієї угоди у римлян була так звана стипуляпія. під час якої кредитор запитував підряд декількох боржників, а останні всі разом відповідали: обіцяю, обіцяю. Солідарне зобов'язання у прямому розумінні є сукупністю зобов'язань, що дорівнювали кількості учасників. Підставою такого зобов'язання міг бути закон, а саме зобов'язання мало місце в тих випадках, коли було скоєно групове пограбування або крадіжка, з метою посилення відповідальності за ці види злочину було встановлено, що кожен з учасників його зобов'язаний був сплатити потерпілій особі штраф у повному розмірі. Сплата одним з боржників не звільняла від цього зобов'язання інших. Потерпілий одержував суму штрафу стільки разів, скільки було злочинців. Зобов'язання, за яким кредитор мав право вимагати від будь-якого з декількох боржників його виконання в повному розмірі, називаються солідарними в прямому розумінні. При цьому вимога одним кредитором повного виконання зобов'язання на свою користь позбавляє права інших кредиторів вимагати виконання того ж зобов'язання ще раз. І, навпаки, виконання зобов'язання в повному розмірі одним з декількох боржників звільняє решту боржників від його ж виконання. Той, хто виконав зобов'язання за всіх, може вимагати від інших боржників повернення частини, яку він сплатив за них (право регресу). Так само і кредитор, який одержав сплату від боржників згідно з зобов'язанням у повному обсязі, повинен був передати іншим кредиторам ту частину, яка їм належить. Долеві зобов'язання були вигідні для боржників, тому що кожний з них відповідав тільки за свою частину. Солідарні, навпаки, - для кредиторів, бо вони мали право вимагати повного виконання зобов'язання від будь-якого боржника. Свою вимогу кредитор міг задовольнити повністю за рахунок майна найбільш заможного боржника, який змушений був сам розрахуватись з іншими. У випадку виникнення спору кредитори завжди стверджували, що зобов'язання було солідарним, а боржники - що долевим (частковим). У Римі з цього приводу було вироблене чітке правило, закріплене у законодавстві Юстиніа-на: солідарне зобов'язання і солідарна відповідальність настають лише тоді, коли це передбачено договором або законом. У всіх інших випадках - це часткова відповідальність.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Підстави виникнення зобов'язань та їх класифікація» з дисципліни «Основи римського приватного права»
