Державно-політичний устрій і право українських земель у складі імперії Габсбургів
Слід звернути увагу на те, що в історії західноукраїнських земель за часів австрійського панування відомі два періоди: 1) від першого поділу Польщі до революції в Австрії 1848 р.; 2) від революції 1848 р., коли австрійська держава перетворилася на капіталістичну країну, а з 1867 р. — у дуалістичну Австро-Угорську монархію, до її розпаду в 1918 р. Зазначимо, що австрійський уряд, загарбавши Галичину, штучно об’єднав українські та польські землі в один адміністративний так званий Коронний край з центром у Львові, встановивши офіційні назви Східної і Західної Галичини. Західноукраїнські землі вважалися аграрним краєм. Політика уряду зводилася до експлуатації природних багатств, мала колоніальний характер і була спрямована на те, щоб залишити українські землі придатком до промислових районів метрополії. В суспільних відносинах в І період австрійського панування змін майже не було. 1775 року уряд поділив шляхту на магнатів, лицарів і трудову шляхту, яка була фактично на становищі вільних селян — не відбувала панщини і не мала повинностей. В міському населенні вирізняли міщан, які мали певні привілеї, і жителів, які сплачували спеціальний податок. Селяни-кріпаки залежали від поміщиків. Патентом (нормативний акт імператора) від 16 червня 1786 р. в Галичині було встановлено розмір панщини і повинностей. За формою правління Австрія була абсолютною монархією (до 1848 р.). Монарх зосереджував усю законодавчу, виконавчу і судову владу. Крім того, він вважався єдиним джерелом права. Нормативні акти імператора: найвищі постанови, патенти, а також були мандати, едикти, резолюції. При монарху діяла особиста канцелярія. Придворна канцелярія — дорадчий орган при імператорі (до 1848 р.). У 1774—1776 і 1797—1802 рр. існувала також канцелярія для Галичини. Австрійський уряд скасував польські шляхетські сеймики. Замість них у Галичині патентом від 13 червня 1775 р. був створений галицький становий сейм з центром у Львові. Він мав дуже обмежену компетенцію, фактично з 1782 р. діяв як дорадчий орган при губернаторові. Складався галицький сейм із представників трьох соціальних груп. До першої групи входили князі, графи й барони, а також вище духовенство. До другої — всі інші дворяни. До третьої — міські депутати. Сейм обирав Становий комітет з 7 членів, який діяв на постійній основі. Губернатор вважався фактичним керівником краю. Призначався він імператором і мав широкі повноваження. Губернатор спирався в своїх діях на губернське правління, що складалося з окремих департаментів. Революція 1848 року, що привела до тимчасового падіння абсолютизму в Австрії, викликала зміни і в західноукраїнських землях. Так, у Закарпатті було проголошено закон угорського сейму про ліквідацію кріпацтва і феодальних повинностей селян від 27 березня 1848 року, а 22 квітня 1848 р. був оголошений патент імператора про скасування панщини в Галичині. Дія даного указу на Буковину була розповсюджена тільки 9 серпня 1848 року. Скасування кріпацтва відкривало шлях до розвитку капіталістичних відносин в аграрному секторі економіки. У Галичині поміщики почали саботувати закон про скасування кріпацтва. 2 травня 1848 року у Львові була створена перша політична організація, що захищала шлях демократичного розвитку Галичини, — Головна Руська рада. Програма Головної Руської ради: культурно-національна автономія України (поширення української мови, україномовний друк, розвиток української культури і мистецтва). Зверніть увагу на появу в Галичині у жовтні 1848 року символів української державності: герба — золотого лева на блакитному полі і прапора — жовто-блакитного. Слід наголосити, що в Галичині, населеній переважно українцями, перевага надавалася полякам, які залякували австрійський уряд «руською небезпекою». Створена у Львові 13 квітня 1848 р. польська Рада народова намагалася перетворити Галичину в польську автономну провінцію Австрії. В червні 1848 р. в Празі відбувся Слов’янський з’їзд, на якому була зроблена спроба зближення українського і польського національно-визвольних рухів. Внаслідок проведених переговорів сторони прийняли угоду «Вимоги українців в Галичині». Тут були сформульовані вимоги українців і поляків до австрійського парламенту. 22 липня 1848 р. відбулося відкриття парламенту. Він прийняв закон про ліквідацію кріпацтва за викуп. Землі селянського користування проголошувалися вільною власністю. В березні 1849 р. Буковина була відокремлена від Галичини і проголошувалася коронним краєм на чолі з президентом, який призначався імператором. В квітні 1848 р. була прийнята перша австрійська конституція, яка проголошувала деякі буржуазно-демократичні права і свободи громадян. Але вже в березні 1849 року з’являється нова конституція, що закріпляла створення централізованої держави, в якій влада зосереджувалася в руках імператора. Але конституція, як і крайова конституція 1850 року, не була введена в дію і скасована патентом імператора від 31 грудня 1851 року. Таким чином, в Австрії було відновлено абсолютизм. 1867 року абсолютна Австрійська монархія перетворилася на дуалістичну конституційну Австро-Угорську монархію. Закарпаття входило до Угорщини, а Буковина і Галичина — до Австрії. Країною управляв один монарх (австрійський), два уряди і два двопалатні парламенти. В адміністративному управлінні відбулися також зміни. Так, територія Галичини поділялася на циркули (округи) на чолі з окружними старостами. До компетенції старост належали всі адміністративні та поліцейські справи, нагляд за торгівлею, промисловістю, призов до війська. В штати циркулу входили: старости, комісари (3—4), два кур’єри. На державну службу призначалися здебільшого німецькі і чеські чиновники, а на керівні посади — ті, які мали досвід роботи в австрійському бюрократичному державному апараті. У містах були створені магістрати в складі бурмістра і радників, які призначались урядом. Села були самостійними юридичними одиницями, їхня автономія здійснювалася через сільські представництва, постійними виконавчими органами яких були сільські управління зі старостами на чолі. 1861 року імператор створив галичанський і буковинський крайові сейми на чолі з крайовими маршалками. Вся діяльність сеймів підпорядковувалася центральній владі. Нагляд за повітовими, міськими та сільськими органами самоврядування здійснював крайовий комітет, який був виконавчим і розпорядчим органом сейму. У виборах до галицького й буковинського сеймів через високий майновий ценз брало участь 9—10 % населення. В національному відношенні депутати галицького сейму були переважно поляками, а буковинського — румунами. Компетенція крайових сеймів зводилася до господарських справ та формування розпорядження місцевими бюджетами. 1862 року виходить загальнодержавний закон про місцеве самоврядування, і на його підставі 1866 року з’являється галицький крайовий закон про громадян, яким було створено правові основи самоуправління в Галичині. У ІІ пол. ХІХ ст. була проведена реформа органів міського самоврядування. 14 жовтня 1870 року затверджується статут для Львова, який тут діяв до 1933 року. В Австрії такі статути мали понад 30 міст. Згідно з ними міська влада належала міській раді та магістрату. В суспільних відносинах панівною верствою в західноукраїнських землях були поміщики і духовенство, але за національною ознакою найбільші привілеї мали австрійські поміщики, за якими йшли угорські, румунські, польські, а вже далі українські. В містах панівною верствою була торговельна верхівка. Залежні верстви населення — це селянство та більша частина міщанства. Зверніть увагу на позитивні й негативні аспекти скасування кріпацтва внаслідок аграрної реформи 1848 року. Позитивним було, що селяни звільнилися від закріпачення, скасувалася за викуп панщина; негативним аспектом реформи можна вважати ліквідацію сервітутного права, а також права селян користуватися громадськими землями. В ХІХ ст. більшу роль починають відігравати буржуазія і робітничий клас. Необхідно зауважити, що в 70-ті роки в Австро-Угорщині була введена складна куріальна виборча система виборів у центральні та провінційні представницькі органи влади. З кінця ХІХ ст. масового характеру набув рух за запровадження загального виборчого права (його встановлено 1907 року). Таким чином, це був досвід демократичного розвитку. Потрібно звернути увагу й на те, що з середини ХІХ ст. в Україні простежуються явища українського національного відродження. Цей процес слід розглядати як складову загальнослов’янського відродження. Про це, до речі, свідчать рядки вірша П. Чубинського «Ще не вмерла Україна», на який галицький композитор М. Вербицький написав музику українського національного гімну. В австро-угорських землях формуються українські збройні підрозділи в складі австрійської армії — Українські січові стрільці (УСС). Таким чином, проведені австрійською владою реформи сприяли усвідомленню українським населенням своєї національної ідентичності, загальній демократизації суспільства. Але негативним фактором можна вважати те, що всі українські землі, поділені між двома імперіями, практично не мали статусу автономії.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Державно-політичний устрій і право українських земель у складі імперії Габсбургів» з дисципліни «Історія держави і права України»
