Засоби забезпечення вирішення спорів, що виникають у межах міжнародних економічних договорів
Аналіз багатьох міжнародно-правових документів дає можливість зробити висновок, що до засобів, які найчастіше ви-користовуються при розв’язанні спорів мирним шляхом у проце-сі виконання зобов’язань, які випливають з міжнародних еконо-мічних угод, належать дипломатичні переговори, посередництво, створення погоджувальних комісій, розгляд справ у Міжнарод-ному арбітражі та у Міжнародному суді, а також суді Європейсь-кого економічного співтовариства. Серед засобів забезпечення вирішення міжнародних спорів економічного характеру найпоширенішим є здійснення диплома-тичних переговорів. Вони ведуться від імені держави їх главами, главами урядів, міністрами закордонних справ, спеціально при-значеними для цього дипломатичними працівниками. Як свідчить практика, ефективність дипломатичних переговорів з приводу міжнародних економічних спорів, як і інших спорів, буває висо-кою лише за умови, якщо вони ведуться на ґрунті взаємної пова-ги суверенітету сторін, їх рівності, сприяння зміцненню миру. При посередництві у розв’язанні спорів між сторонами бере участь третя держава. В одному випадку ця держава виступає з пропозицією щодо примирення сторін, між якими ведеться спір, сприяє здійсненню дипломатичних переговорів. Цей вид посере-дництва називається добрими послугами. В іншому випадку третя держава на запрошення сторін, між якими виник спір, виступає як посередник і веде переговори з ними з метою примирення сто-рін. Цей вид посередництва заведено називати особистим посе-редництвом. У ряді випадків для розв’язання спорів створюються пого-джувальні комісії на паритетних засадах, тобто з рівною кількіс-тю представників від сторін, між якими виник спір. Ці комісії об-стежують і аналізують ситуацію, вивчають причини виникнення спору та пропонують шляхи його припинення. На підставі одер-жаних матеріалів формулюють свої висновки та пропозиції, що передаються урядам держав, між якими виник спір. Арбітражне вирішення міждержавних спорів економічного ха-рактеру є також одним із мирних засобів їх розв’язання. Цей засіб відомий ще з часів Древньої Греції та Древнього Єгипту, де широ-ко використовувався третейський арбітражний розгляд спорів. Нині арбітражне вирішення міжнародних економічних спорів широко використовується у практиці міжнародного співробітництва. Значний внесок у розвиток міжнародного арбітражу зробили Перша (1899 р.) і Друга (1907 р.) Гаазькі конференції миру, які були скликані за ініціативою і за активної участі російського уряду. На цих конференціях були прийняті Конвенції про мирне розв’язання міжнародних зіткнень, на основі яких лише за період з 1907 по 1914 р. було укладено 86 арбітражних угод. У 1907 р. була підписана Конвенція про заснування Постійної палати Третейського суду. Відповідно до вказаної Конвенції зве-рнення до арбітражу — це справа добровільна і не обов’язкова для держав, між якими виник спір. Але якщо вони вже звернули-ся до послуг арбітражу, то повинні підкоритись його рішенню. Слід зазначити, що колишній Радянський Союз не приєднався до Конвенції, а це означає, що ряд держав, створених на основі колишніх союзних республік, не беруть участі у діяльності По-стійної палати Третейського суду. Відповідно до Статуту ООН у 1945 р. був створений Міжна-родний суд у складі 15 суддів, що обираються Радою Безпеки і Генеральною Асамблеєю ООН (незалежно одна від одної) абсо-лютною більшістю голосів строком на дев’ять років. Кожні три роки склад суду оновлюється на третину. Судді можуть обира-тись із громадян будь-якої країни — члена ООН, але не більше одного представника від країни. Міжнародний суд ООН розглядає лише міжнародні правові спори (за згоди сторін, між якими виник спір). У межах функціонування ЄЕС був створений свій Суд, який покликаний розглядати спори між країнами — членами ЄЕС. Крім того, до компетенції цього Суду входить установлення від-повідності законів країн-членів положенням Договору про Євро-пейське Економічне Співтовариство. Рішення цього Суду є обов’язковими для країн — членів ЄЕС, і їх виконання забезпечується, у разі необхідності, примусовим способом. Для розв’язання міждержавних економічних спорів між дер-жавами — учасницями Співдружності незалежних держав 6 лип-ня 1992 р. на основі Угоди Ради глав цих держав був створений Економічний суд співдружності незалежних держав (Туркмені- стан і Україна цієї Угоди не підписали). До компетенції Економічного суду СНД належить розгляд міждержавних економічних спорів, що виникають у процесі ви-конання економічних зобов’язань, передбачених угодами, рішен-нями Ради глав держав, Ради глав урядів Співдружності та інших її інститутів. Суд покликаний вирішувати спори щодо відповідності норма-тивних та інших актів держав — учасниць Співдружності, що стосуються економічних питань, угодам та іншим актам Спів-дружності. Водночас у Положенні про цей Суд сказано, що за угодами держав — учасниць Співдружності він може розглядати й інші спори, пов’язані з виконанням угод і прийнятих на їх ос-нові інших актів Співдружності. За наслідками розгляду спору Економічний суд приймає рі-шення, в якому фіксується факт порушення країною — учасни-цею угод, інших актів Співдружності та її інститутів (або відсут-ність порушення) і визначаються заходи, яких рекомендується вживати відповідній державі з метою усунення порушень та їх наслідків. Держава, стосовно якої прийнято рішення Суду, забез-печує його виконання.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Засоби забезпечення вирішення спорів, що виникають у межах міжнародних економічних договорів» з дисципліни «Міжнародне економічне право»
