Основою поділу будь-яких договорів, зокрема і між-народних економічних, є їх класифікація. Найчастіше зустріча-ються такі види договорів: 1) односторонні, двосторонні та ба-гатосторонні; 2) оплатні й безоплатні; 3) формальні, реальні й консенсуальні. При поділі на односторонні й двосторонні договори береться до уваги те, що одна чи дві сторони мають відповідні обов’язки. Якщо договірні зобов’язання має лише одна сторона, то це — од-носторонній договір, якщо дві — двосторонній договір. Біль-шість договорів є двосторонніми. До односторонніх належать лише окремі види договорів, наприклад договір дарування. Двосторонні договори — це такі договори, в яких обидві сто-рони мають взаємні зобов’язання і відповідні права, тобто коли кожна зі сторін виступає і як кредитор, і як боржник. Як уже зазначалося, міжнародні економічні договори (угоди) мають в основному двосторонній характер. Прикладом двосто-роннього договору є Угода між Урядом України і Урядом Туре-цької Республіки про торговельне співробітництво, текст якої на-водиться нижче. Угода між Урядом України і Урядом Турецької республіки про торговельно-економічне співробітництво Уряд України і Уряд Турецької Республіки, що надалі іменують-ся Договірні Сторони, прагнучи зміцнювати та розширювати взає-мовигідні торговельно-економічні відносини між своїми країнами на стабільній і збалансованій основі, підтверджуючи своє бажання змі-цнювати історичні відносини дружби та добросусідства, що базу-ються на принципах рівності та взаємної поваги і вигоди, вирішили укласти угоду про торговельно-економічне співробітництво між сво-їми країнами. Договірні Сторони вживатимуть усіх необхідних заходів для розви-тку і розширення торговельно-економічних зв’язків на довгострокових, стабільних і збалансованих засадах і зміцнюватимуть економічне спів-робітництво в межах існуючих можливостей і відповідно до чинного національного законодавства. З цією метою Договірні Сторони створюватимуть сприятливі умови для стабільного співробітництва між відповідними установами та орга-нізаціями двох країн. Стаття 2 Договірні Сторони надаватимуть одна одній режим найбільшого сприяння відповідно до системи мита та митних зборів кожної країни, пов’язаних з імпортом та експортом. Ці положення не будуть поширю-ватись на: а) переваги, що надаються будь-якою з Договірних Сторін сусіднім країнам з метою полегшення прикордонної торгівлі; б) перева-ги, що виникають при укладенні угод, які ведуть до створення митного союзу або зони вільної торгівлі, членом яких є або може стати кожна зі Сторін; в) переваги, що припускаються при укладенні спеціальних угод у сфері торговельно-економічних відносин із країнами, що розвиваються. Стаття 3 Договірні Сторони, відповідно до своїх законів, правил і встановле-ного порядку, сприятимуть через свої відповідні установи полегшенню та прискоренню видачі експортних та імпортних ліцензій для виконан-ня контрактів, підписаних на основі положень цієї Угоди. Стаття 4 Договірні Сторони з метою сприяння доступу на ринки одна одної та розвитку двосторонньої торгівлі домовилися підтримувати і приско-рювати процес обміну інформацією, заохочувати контакти між пред-ставниками ділових кіл, обмін делегаціями, сприяти їх участі в міжна-родних виставках та ярмарках, що проводяться в обох країнах. Вони будуть заохочувати відкриття представництв зовнішньоторго-вельних організацій, компаній, фірм, банків тощо на територіях одна одної відповідно до своїх законів та встановленого порядку. Стаття 5 Імпорт та експорт товарів і послуг буде здійснюватись на основі контрактів, що укладатимуться між фізичними та юридичними осо-бами обох країн із застосуванням світових цін і відповідно до їх за-конів і правил та міжнародної торговельної практики. Жодна з Дого-вірних Сторін не буде нести відповідальності за зобов’язаннями фізичних та юридичних осіб, які виникатимуть щодо таких комер-ційних контрактів. Стаття 6 Договірні Сторони робитимуть усе необхідне для звільнення від митних податків і платежів імпортованих зразків продукції, а також това-рів, що експонуються на ярмарках і виставках. Усі розрахунки і платежі, які стосуються імпорту та експорту това-рів і послуг між двома країнами, здійснюватимуться у вільно конверто-ваних валютах відповідно до чинного у кожній з країн валютного зако-нодавства. Стаття 8 Договірні Сторони заохочуватимуть інвестиційне та технічне спів-робітництво між двома країнами, зокрема шляхом створення спільних підприємств на їх територіях для потреб як своїх внутрішніх ринків, так і ринків третіх країн. Крім названих напрямів співробітництва, Договірні Сторони визна-ли можливим взаємодіяти у таких сферах: сільське господарство і хар-чова промисловість; модернізація легкої промисловості; суднобудівни-цтво; виробництво медичного устаткування; засоби зв’язку; транспорт; будівництво; туризм. Стаття 9 Беручи до уваги важливість банківської сфери у розвитку взаємної економічної і торговельної діяльності, Договірні Сторони домовилися підтримувати співробітництво між своїми банками. Стаття 10 Договірні Сторони вирішили створити українсько-турецьку міжуря-дову економічну комісію для сприяння виконанню цієї Угоди, розгляду питань, які виникають у ході її реалізації і для підготовки рекомендацій своїм Урядам щодо подальшого розширення двосторонніх економічних і торговельних зв’язків. Комісія складатиметься з представників Урядів обох країн. Її засі-дання відбуватимуться почергово в Україні і Туреччині у взаємно пого-джені строки. У разі необхідності Договірні Сторони можуть залучати до роботи комісії експертів і радників. Стаття 11 При закінченні строку дії цієї Угоди застосування її положень про-довжуватиметься стосовно всіх невиконаних зобов’язань по контрак-тах, укладених у період чинності цієї Угоди. Стаття 12 Ця Угода набирає чинності з того часу, коли Договірні Сторони по-відомлять одна одну по дипломатичних каналах про виконання необ-хідних національних процедур для її затвердження. Ця Угода укладається строком на п’ять років і автоматично про-довжуватиметься на наступні однорічні періоди, якщо жодна з Дого-вірних Сторін не повідомить письмово іншу Сторону про припинен-ня дії цієї Угоди щонайменше за шість місяців до закінчення строку її дії. Здійснено в м. Анкарі 4 травня 1992 р. у двох примірниках, кожний українською та турецькою мовами, причому обидва тексти мають од-накову силу. За Уряд України За Уряд Турецької Республіки Друга група договорів — оплатні і безоплатні. Практика міжнародного економічного співробітництва та зовнішньоеконо-мічних відносин свідчить про те, що переважно договори укла-даються на взаємовигідній, оплатній основі. Це відповідає одному із уже згадуваних загальних принципів міжнародного права — принципу взаємовигоди. У межах оплатних договорів, коли одна зі сторін отримує якусь користь, вона повинна забезпечити іншій стороні відповідну, як правило, еквівалентну вигоду. Так, протя-гом семи місяців 1992 р. тривали дискусії щодо оплати газу, який повинен надходити з Туркменістану в Україну. Врешті-решт, у вересні 1992 р. був підписаний договір на поставку газу без ура-хування витрат на його транспортування. Безоплатними називаються договори, для яких не характерна взаємна компенсація. Інколи їх називають ще добродійними, або благодійними, договорами. Це договори дарування, безвідсоткової позики, звільнення від оплати боргу, надання безоплатних послуг та ін. Якщо розглядати договори та зовнішньоекономічні угоди (ко-нтракти) з погляду яких-небудь фактичних обставин, то їх можна поділити на формальні, реальні та консесуальні. До формальних договорів слід віднести такі, для укладення яких, крім взаємної згоди сторін, потрібне дотримання певної форми. Відповідно до чинного в багатьох країнах законодавства недотримання форми договору веде до визнання його недійсним з усіма негативними наслідками, що випливають з цього. Як пра-вило, згода, до якої дійшли сторони, має бути викладена у пись-мовому документі, який підписується сторонами, а якщо це пе-редбачено законодавством, то й зареєстрована у відповідних державних органах (нотаріаті, суді та деяких інших). У Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ст. 6) зазначено, що форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом її укладення. Угода, яку укладено за кордоном, не може бути ви-знана недійсною через недодержання форми, якщо додержані вимоги законів України. Реальними визнаються договори, в основі яких лежить не ли-ше досягнення згоди, а й їх гарантоване виконання. До цієї групи договорів відносять, наприклад, договори позики, застави, збері-гання. Проте в законодавстві Швейцарії, Польщі, Угорщини та Югославії чітко простежується тенденція ігнорування існування поняття реального договору, нехтування необхідності відмежу-вання реальних договорів від консенсуальних. І це слід врахову-вати при укладенні договорів із суб’єктами зовнішньоекономіч-ної діяльності цих країн. Консенсуальні договори — це такі, за якими з усіх суттєвих умов досягнута згода сторін. Вони вважаються укладеними і набирають чинності не в момент виконання, а в момент досягнення згоди. Існує й інша, набагато ширша, класифікація міжнародних договорів. Міжнародні економічні договори можна поділити на кілька видів і за їхнім змістом. Розглянемо окремі види цих договорів. Торговельні договори (інколи вони мають ще й інші назви, а саме: «договір про торгівлю і мореплавство», «договір про тор-гівлю і судноплавство», «торговельна угода» тощо) встановлю-ють принципи торговельно-економічних відносин між двома кра-їнами, а також закріплюють певні норми (правила), що створю-ють правову базу таких відносин. У межах цих договорів вирі-шуються питання митного збору, торговельного мореплавства, транспорту, діяльності торговельних представництв та іншої дія-льності юридичних та фізичних осіб на території відповідної держави. Угоди про товарообіг укладаються між урядами країн. У них обумовлюються найменування (асортимент) і кількість товарів, які поставляються з однієї країни в іншу протягом відповідного періоду, інші питання. Угоди про товарообіг тісно пов’язані з угодами про платежі, в яких визначено порядок їх здійснення. Угоди про економічне і технічне співробітництво, як правило, мають комплексний, дещо універсальний і довгостроковий хара-ктер, оскільки в їх межах здійснюється діяльність зовнішньоеко-номічного характеру в різних галузях економічного і промисло-во-технічного співробітництва. Прикладами таких угод можуть бути угоди про економічне і технічне сприяння в будівництві підприємств та інших об’єктів. Угоди про науково-технічне співробітництво передбачають діяльність зовнішньоекономічного характеру на основі дво- і ба-гатосторонніх договорів у конкретних галузях науки і техніки. Довгострокові програми розвитку промислового і науково-технічного співробітництва — різновид, як правило, двосторон-ніх договорів, розрахованих на тривалу перспективу в окремих напрямах або галузях співробітництва. Кредитні угоди — договори, в яких визначаються основні умови та принципи надання міждержавних кредитів. Угоди про режим інвестицій укладаються між окремими краї-нами і визначають порядок усіх видів майнових цінностей, що вкладаються у відповідні підприємства, галузі економіки. Податкові угоди спрямовані на усунення подвійного оподат-кування товарів, послуг, що надаються в межах економічного та науково-технічного співробітництва.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Види міжнародних економічних договорів» з дисципліни «Міжнародне економічне право»
