Поняття міжнародної економічної організації та її правовий статус
арактерною рисою сучасного світового співтовариства є глобалізація міжнародних економічних відносин, а також взаємозалежність їх учасників. Унаслідок цього необхідною умовою реалізації економічного потенціалу будь-якої держави є її участь у діяльності світового господарства. Зважаючи на це, Основні напрями зовнішньої політики України, затверджені Постановою Верховної Ради України 2 липня 1993 р. (Основні напрями), одним із головних завдань зовнішньої політики нашої країни визначили включення її національного господарства до світової економічної системи. Важливим елементом зазначеної системи є міжнародні органі-зації, через які здійснюється міжнародне співробітництво в усіх напрямах. Нині у світі нараховується понад 4 тис. міжнародних організацій, з яких понад 300 — міжурядові. Міжнародні еконо-мічні організації (МЕО) є різновидом міжнародних організацій і інституційними механізмами координації та регулювання співро-бітництва практично в усіх галузях міжнародних економічних відносин. Зазначена роль МЕО робить співробітництво з ними одним із головних чинників, який є об’єктивно необхідним для реалізації як завдання, встановленого в Основних напрямах, так і економічного розвитку нашої країни в цілому. У міру розвитку економічних відносин стає неможливим і не-доцільним укладення лише двосторонніх договорів та угод. Чи-мало країн заінтересовані у розширенні співробітництва з ряду важливих загальних напрямів зовнішньоекономічної діяльності (торгівлі, науки та техніки, транспортних перевезень, будівницт-ва тощо) на основі багатосторонніх міжнародних економічних відносин. Один з ефективних шляхів побудови багатостороннього еко-номічного співробітництва — створення міжнародних економіч-них організацій, покликаних сприяти укладенню багатосторонніх договорів, формуванню міжнародних механізмів з нагляду і кон-тролю за їх виконанням, розробленню та встановленню норм, спрямованих на правове регулювання міжнародних економічних відносин, та ін. Перші міжнародні економічні організації (комісії, спілки, комітети, асоціації) виникли ще у XIX ст. Так, були ство-рені комісії з питань експлуатації міжнародних річок, таких як Рейн (1814 р.) і Дунай (1856 р.), Всесвітня поштова спілка (1874 р.), Міжнародний комітет мір та ваг (1875 р.), Міжнародна асоціація залізничних конгресів (1885 р.) та ін. Активно відбувався процес створення міжнародних організа-цій і після Другої світової війни, коли на Землі, поряд з капіталіс-тичною, виникла соціалістична система. 24 жовтня 1945 р. була створена міжнародна, міждержавна організація — Організація Об’єднаних Націй, основними цілями якої є підтримання міжна-родного миру і безпеки, розвиток дружніх відносин на основі по-важання принципу рівноправності і самовизначення народів, здійснення міжнародного співробітництва в розв’язанні міжна-родних проблем економічного, соціального, культурного і гума-нітарного характеру. Історія розвитку міжнародних відносин, створення міжнарод-них організацій дає можливість залежно від певного історичного періоду провести відповідне їх угрупування. Так, відомо, що ви-никнення і розвиток капіталістичної і соціалістичної систем зу-мовили необхідність створення в їх межах відповідних міжнаро-дних організацій. Головною у системі соціалістичних країн була Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). Як уже зазначалося, процеси, що відбувалися у 80—90-х роках XX ст. у багатьох со-ціалістичних країнах, привели до припинення існування РЕВ. Система капіталістичних держав, які нині називають розвину-тими, була представлена, наприклад, Європейським Економічним Співтовариством (ЄЕС). Національно-визвольний рух у багатьох країнах значно змінив політичну карту світу, спричинив розпад колоніальної системи, виникнення на її руїнах десятків самостійних та незалежних дер-жав. Такі держави з’явилися в Азії, Африці і Латинській Америці. Більшість із них ще слабко економічно і політично розвинуті, а в багатьох із них продовжується боротьба із залишками колоніалі-зму і неоколоніалізму, ці країни створюють різні регіональні і передусім економічні організації. Так, 25 країнами були створені Латиноамериканська економічна система, а також Комітет з роз-витку і співробітництва країн Карибського басейну, до складу якого входили такі країни, як Барбадос, Співдружність Багамсь-ких Островів, Куба, Гренада, Гайана, Гаїті, Домініканська Респу-бліка, Ямайка, Тринідад і Тобаго. До цієї групи міждержавних економічних організацій слід віднести створене у 1975 р. Еконо-мічне співтовариство держав Західної Африки, Латиноамерикан-ську асоціацію інтеграції та ін. Отже, перший найбільш узагальнений поділ міжнародних ор-ганізацій за так званим організаційним принципом дає можли-вість виділити їх чотири групи: 1) універсальні міжнародні організації, членами яких є держа-ви різних соціально-економічних систем; 2) міжнародні організації, членами яких були соціалістичні країни; 3) міжнародні організації, які об’єднують розвинуті (капіталі-стичні) країни; 4) міжнародні регіональні організації, до складу яких входять, як правило, країни, що розвиваються. У літературі має місце й інша класифікація, коли міжнародні економічні організації поділяються на три групи: 1) міжнародні економічні організації в системі ООН; 2) міжнародні економічні організації, які не входять до систе-ми ООН; 3) регіональні економічні організації. Класифікацію міжнародних економічних організацій можна продовжити і в межах кожної із названих груп. Так, серед такої універсальної міжнародної організації, як ООН, можна виділити дві підгрупи. Перша — спеціалізовані установи ООН і друга — допоміжні органи ООН, які користуються статусом міжнародних організацій. До першої групи, наприклад, можна віднести Органі-зацію Об’єднаних Націй з промислового розвитку, а до другої — Конференцію з торгівлі та розвитку. Крім цього, можна ділити міжнародні економічні організації залежно від напряму міжнародного економічного співробіт-ництва. Нині можна виділити такі найважливіші напрями: спів-робітництво у галузі міжнародної торгівлі; співробітництво у ва-лютно-фінансовій сфері; співробітництво у галузі транспорту; співробітництво у галузі промисловості; співробітництво у галузі сільського господарства; співробітництво у галузі інвестицій; на-уково-технічне співробітництво; співробітництво у галузі інтеле-ктуальної власності та співробітництво у галузі стандартизації та сертифікації продукції. Так, наприклад, до організацій, які віда-ють міжнародною торгівлею, необхідно віднести Світову органі-зацію торгівлі, Конференцію ООН з торгівлі та розвитку, Євро-пейську конференцію міністрів транспорту та деякі інші. Діяльність ряду міжнародних організацій, зокрема Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвит-ку, Міжнародної фінансової корпорації, Спеціального фонду ООН, стосується питань організації міжнародних валютних від-носин. До організацій, які є суб’єктами міжнародного транспорт-ного права, слід віднести Авіатранспортну асоціацію, Міжнарод-ну організацію цивільної авіації, Міжнародну спілку автомобільного транспорту, Спілку автодорожніх служб заліз-ниць, Дунайську комісію, Міжнародну морську організацію та ін. Міжнародні організації, в тому числі економічні, можна кла-сифікувати і за назвою: організація (Організація Об’єднаних На-цій, Організація з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародна організація цивільної авіації, Міжнародна морська організація), союз (Всесвітній поштовий союз, Міжнародний со-юз електрозв’язку), спілка (Міжнародна спілка автомобільного транспорту, Європейська телерадіомовна спілка), фонд (Міжна-родний валютний фонд), центр (Міжнародний торговий центр), рада (Рада Європи), банк (Міжнародний банк реконструкції та розвитку), комісія (Міжнародна електротехнічна комісія, Дунай-ська комісія, Комісія зі збереження морських живих ресурсів Ан-тарктики, Комісія з питань охорони нових сортів рослин), асамб-лея (Парламентська асамблея міжнародного економічного співтовариства), агентство (Міжнародне агентство з питань атомної енергії), конференція (Конференція ООН з торгівлі та розвитку, Європейська конференція міністрів транспорту), ініціатива (Центральна європейська ініціатива) тощо. Міжнародні організації можна визначати і залежно від кола їхніх членів. За цим критерієм розрізняють організації загально-го й обмеженого складу. Наприклад, до першої групи організа-цій, тобто загального складу, можна віднести ООН, СОТ, МВФ, Всесвітній поштовий союз та ін. До другої групи міжнародних організацій, тобто обмеженого складу, як правило, відносять ре-гіональні, які створюються в межах певного регіону і є відкрити-ми для вступу до них держав, що знаходяться на його території. Такими організаціями можна вважати Лігу арабських держав, Європейський Союз, Раду Європи, Співдружність Незалежних Держав. До цієї групи міжнародних економічних організацій мо-жуть належати не тільки регіональні, приміром Організація кра-їн — експортерів нафти, відома ще під назвою «ОПЕК», яка об’єднує 13 основних нафтовидобувних країн Азії, Африки та Латин-ської Америки (Алжир, Венесуела, Габон, Еквадор, Індонезія, Ірак, Іран, Катар, Кувейт, Лівія, Нігерія, ОАЄ, Саудівська Аравія). Можна класифікувати міжнародні організації з погляду торгі-влі окремими видами товарів — цукром, кавою, пшеницею, каучуком та ін., які об’єднують як країни-експортери, так і краї-ни — імпортери цих товарів. Якщо покласти в основу класифікації міжнародних організа-цій такий критерій, як характер компетенції, то їх можна поді-лити на міжнародні організації загальної і спеціальної компетен-ції. До перших насамперед слід віднести ООН, яка може розглядати будь-яку міжнародну проблему, тому справедливо називається універсальною організацією. До міжнародних орга-нізацій спеціальної компетенції можна віднести Міжнародну ор-ганізацію праці, Всесвітню метеорологічну організацію, Світову організацію торгівлі, Міжнародну організацію з питань стандар-тизації та ін. Варто зауважити, що більшість міжнародних еконо-мічних організацій є організаціями спеціальної компетенції. Залежно від впливу на країни-члени (за характером повно-важень) міжнародні організації можна поділяти на міждержавні та наддержавні (наднаціональні). Міждержавні організації не мають наддержавних повноважень тому, що країни-члени не пе-редають їм своїх функцій. Основним завданням таких організацій є забезпечення взаємодії держав у процесі їх співробітництва. Саме взаємодія збільшує потенціал не лише міжнародної органі-зації, а й держав, які входять до її складу. Наддержавні ж органі-зації наділяються повноваженнями країн-членів у відповідних сферах їхньої діяльності. Це повною мірою стосується Європей-ських Співтовариств. Певну роль у розвитку міжнародного економічного співробіт-ництва в окремих напрямах відіграють міжнародні та регіональні міжурядові галузеві організації, зокрема Продовольча і сільського-сподарська організація ООН, Всесвітня поштова спілка, Організа-ція міжнародної цивільної авіації, Міжурядова морська консульта-тивна організація, Міжнародний банк економічного співробітниц- тва та ін. Усі названі організації наділені міжнародною право-суб’єктністю і відіграють значну роль в організації і здійсненні міжнародного економічного співробітництва. Створені на основі міжнародних договорів, вони у межах своєї діяльності обговорю-ють різноманітні економічні проблеми, розробляють і приймають нормативні акти та окремі норми міжнародного економічного права. За умовами участі в членстві міжнародні організації поді-ляються на відкриті, до яких може вступити будь-яка держава (ООН), і закриті, прийняття до яких може здійснюватися за за-прошеннями їхніх засновників (НАТО). Система норм і принципів, які визначають правовий статус міжнародних організацій, їх органів, називається правом міжна-родних організацій. Ця система права складається із двох підси-стем, так званого первинного і вторинного права. Установчі до-говори міжнародних організацій (здебільшого це статути) є правовим фундаментом їхньої діяльності і становлять сутність первинного права. Щодо вторинного права, то його системою є правові норми, які віддзеркалюють зміст правових актів, що приймаються міжнародними організаціями та їхніми структу-рами в межах компетенції, закріпленої в міжнародних догово-рах. Іншими словами, вторинне право є «внутрішнім» правом, адже воно більше спрямоване на врегулювання відносин внут-рішньоорганізаційного характеру, що виникають у процесі дія-льності певної організації. Усе викладене вище дає можливість зробити висновок, що під міжнародними економічними організаціями слід розуміти та-кі організації, які створені на основі міжнародних договорів і проводять свою діяльність, спрямовану на організацію і здій-снення міжнародного економічного співробітництва. Правоздатність, якою наділені міжнародні економічні органі-зації, дає їм змогу укладати угоди як з окремими державами, так і з міжнародними організаціями в межах завдань і цілей, закріпле-них в їхніх установчих документах. Міжнародні економічні організації користуються імунітетом, що має важливе значення для їхньої діяльності. Відповідно до Конвенції про правовий статус, привілеї та імунітет міжнародних економічних організацій від 5 грудня 1980 р. майно й активи цих організацій мають імунітет від будь-якої форми адміністративно-го та судового втручання, за винятком випадків, коли сама орга-нізація відмовляється від імунітету (ст. 4).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Поняття міжнародної економічної організації та її правовий статус» з дисципліни «Міжнародне економічне право»
