Правовий статус держави як суб’єкта міжнародного економічного права
іжнародне економічне право покликане регулювати суспільні відносини між різними суб’єктами. Під суб’єктом права взагалі розуміють осіб (фізичних і юридичних), які відповідно до закону наділені здатністю мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки, що дає їм можливість брати участь у відповідних правовідносинах. Що стосується складу суб’єктів міжнародного економічного права, то слід зазначити, що єдиного підходу до цього питання немає. Так, згідно з концепцією, яка домінує у вітчизняній юри-дичній літературі, до суб’єктів міжнародного економічного права належать держави та міжнародні економічні організації. Дещо інший підхід до даної проблеми передбачає зарубіжна доктрина. Наприклад, В. Фікентшер (ФРН) вважає, що слід відносити до суб’єктів міжнародного економічного права не лише юридичних, а й фізичних осіб, а на думку французького вченого М. Беланже, такими суб’єктами є держави, міжнародні економічні організації і транснаціональні корпорації. На нашу думку, враховуючи предмет міжнародного економіч-ного права (економічні міждержавні відносини), більш правиль-ною є концепція вітчизняних учених, відповідно до якої суб’єктами МЕП можуть бути держави та міжнародні організації. Головним суб’єктом міжнародного економічного права є дер-жава. На сучасній політичній карті світу є понад 220 держав, 190 з яких — члени ООН. За існуючими як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі визначеннями, держава — це політична форма організації суспільства, яка виражає обумовлену економічним ладом політичну владу пануючого класу або всього народу. Так, у Декларації про державний суверенітет України зазначено, що народ України є єдиним джерелом державної влади. Повно-владдя народу забезпечується на основі Конституції як безпосе-редньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих рад України. До ознак будь-якої держави слід віднести наявність: 1) публічної влади; 2) державного суверенітету; 3) територіального по-ділу населення; 4) державного апарату; 5) податкової системи; 6) права. У міжнародному праві, характеризуючи державу, використо-вують й інші ознаки. Зокрема, у Міжамериканській конвенції про права та обов’язки держав від 26 грудня 1933 р. зазначено, що державі як особі міжнародного права мають бути властиві такі ознаки: 1) постійне населення; 2) певна територія; 3) уряд; 4) зда-тність вступати у відносини з іншими державами (ст. 1). Що ж до федеративної держави, то вона становить лише одну особу в міжнародному праві (ст. 2). По-різному підходять до визначення держави вчені окремих країн. Приміром, німецький професор Г. Мослер вважає, що дер-жава в міжнародному праві — це організоване соціальне утво-рення, яке на кожному етапі історичного розвитку є вищою суспільною владою, рівною з іншими аналогічними утвореннями. А польський професор Л. Антонович під державою розуміє суве-ренне геополітичне утворення, яке визнає міжнародне право. Є й інші визначення. Держави можуть бути різними за своїми соціально-економічними системами, політичним режимом, формою правління та формою державного устрою. Але незалежно від цього кожна з них на основі свого суверенітету має право бути суб’єктом між-народно-правових відносин і, зокрема, міжнародних економічних відносин. Наприклад, у розділі десятому «Міжнародні відноси-ни» Декларації про державний суверенітет України зазначено, що вона як суб’єкт міжнародного права здійснює безпосередні зно-сини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представницт-вами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для забезпечення національних інтересів у політич-ній, економічній, екологічній, інформаційній, технічній, культур-ній і спортивній сферах. Україна виступає рівноправним учасни-ком міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, бере участь у загальноєвропейському процесі та в європейських структурах. Нині держави світу або їхні групи функціонують в умовах ін-тернаціоналізації господарського життя, міжнародного поділу праці, різних можливостей у забезпеченні виробництва сировин-ними, енергетичними, трудовими та іншими необхідними ресур-сами, монополії ряду держав на випуск окремих видів продукції та дії інших чинників, які обумовлюють необхідність міжнарод-ного економічного співробітництва. Вихід сьогодні будь-якої держави на шлях науково-технічного прогресу, інтенсифікації національної економіки практично неможливий без активної дія-льності у сфері міжнародних економічних відносин, створення найсприятливіших умов для інтегрованості національної еконо-міки у світову, наближення її до ринкових структур розвинутих країн. Ці чинники значною мірою сприяють зростанню економі-чної могутності держав, піднесенню народного добробуту та ви-рішенню інших соціально важливих для кожної країни завдань. Ураховуючи все це, держави нині більше уваги приділяють питанням зовнішньоекономічної діяльності, намагаються частіше виступати як суб’єкти міжнародного економічного права, вико-ристовуючи різні форми міжнародного співробітництва. Зростає кількість міждержавних, міжурядових як двосторонніх, так і ба-гатосторонніх договорів та угод економічного характеру. Укла-дається чимало різноманітних міжвідомчих угод на рівні окремих державних органів. Держави беруть участь у діяльності міжнародних економічних організацій і використовують інші форми між-народного економічного співробітництва. Розглядаючи правовий статус держави як суб’єкта міжнарод-ного права, зокрема економічного, важливо звернути увагу на та-ку категорію, як правосуб’єктність держави, що має два прояви: міжнародну правоздатність і міжнародну дієздатність. Міжнародна правоздатність держави — це її здатність мати права й обов’язки з міжнародного права, тобто здатність бути суб’єктом міжнародних правовідносин. Міжнародна дієздатність держа-ви — це її здатність незалежно здійснювати свої суверенні права і нести обов’язки з міжнародного права. Як правило, ці прояви правосуб’єктності держави збігаються, але інколи виникають си-туації, коли держави як суб’єкти міжнародного права є правоздатними, проте внаслідок певних причин можуть бути повністю або частково недієздатними. Так, у роки Другої світової війни в умо-вах окупації окремих держав гітлерівською Німеччиною останні були правоздатними, а свою дієздатність реалізували обмеже-но — за допомогою урядів, які перебували в еміграції. У зв’язку з розпадом колишнього СРСР кількість держав як суб’єктів міжнародного економічного права збільшилась. Однією з таких держав стала Україна, яка сьогодні започатковує і розви-ває зовнішні економічні відносини. Виходячи з положень Кон-ституції України, Декларації про державний суверенітет, законів «Про економічну самостійність України», «Про зовнішньоеконо-мічну діяльність», «Про міжнародні договори України» та деяких інших Україна як держава є самостійним суб’єктом у здійсненні та регулюванні зовнішньоекономічних відносин. Вона укладає необхідні міжнародно-правові договори та угоди, бере участь у діяльності міжнародних економічних організацій. Використову-ючи свої права у міжнародних економічних відносинах, вона на-магається у належний спосіб виконувати взяті на себе відповідно до договорів та угод зобов’язання. Ураховуючи роль, яку відіграють міжнародні організації в рі-зних сферах міжнародного співробітництва, багато держав ста-ють їх членами. Це стосується й України. Наша держава як само-стійний і суверенний суб’єкт міжнародних відносин є членом близько 50 міжнародних організацій. Серед них такі важливі, як Економічна та соціальна рада ООН, Міжнародний валютний фонд, Міжнародна організація праці, Організація ООН з промис-лового розвитку, Міжнародне агентство з атомної енергії, Між-народний союз електрозв’язку, Міжнародна організація з цукру, організація Чорноморського економічного співробітництва тощо. З багатьма міжнародними організаціями Україна співпрацює як їх асоційований член. А взагалі наша держава бере участь у дія-льності понад 100 міжнародних організацій. Вона є ініціатором створення неформального об’єднання держав ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова), організації Чорноморського економічного співробітництва та ряду інших. Участь України у міжнародних організаціях вимагає від неї, звичайно, відповідної участі у формуванні їх коштів. Так, за один рік членства в ООН наша країна сплачує близько 19 млн дол. США. Але водночас членство в міжнародних організаціях забез-печує як пряму, так і побічну вигоду. Скажімо, лише участь України в миротворчій акції ООН у колишній Югославії обумо-вила повернення в державу протягом двох років близько 10 млн дол. (сплата заробітної плати, компенсація за використання тех-ніки, а також перевезення). Або такий приклад. Завдяки участі України в такій організації, як Всесвітній поштовий конгрес, Мі-ністерство зв’язку України одержить від цієї організації понад 2 млн дол. на розвиток поштової і телефонної мереж України, тобто це фактично повернення тих коштів, які ми платимо в бю-джет міжнародних організацій. Участь України в діяльності міжнародних організацій значно розширює її можливості у міжнародному, зокрема економічному, співробітництві. Незалежно від того, хто є конкретним учасником міжнарод-них економічних відносин, які межі їхньої компетенції, які вини-кають при цьому права або зобов’язання, — в усіх випадках єди-ним суб’єктом цих відносин є держава. Саме вона як суб’єкт міжнародних відносин і відповідно міжнародного економічного права наділена всім обсягом правоздатності. Держава, а не хто інший, несе відповідальність за виконання зобов’язань, які випливають з міжнародних договорів і угод. Ви-нятком із цього правила є відносини, в яких юридичною особою є не держава, а якийсь інший орган, що виступає від свого імені. У таких випадках він і несе самостійну відповідальність за своїми зобов’язаннями. Характер і зміст міжнародних економічних відносин, в яких бере участь держава, можуть бути найрізноманітнішими. Це мо-жуть бути відносини суто організаційного характеру, коли, при-міром, укладаються угоди про організацію міжнародного еконо-мічного співробітництва, або відносини майнового характеру, коли, наприклад, укладаються конкретні зовнішньоекономічні договори (угоди) між державою (її органом) про передання май-на, виконання робіт, надання послуг тощо. Держава може вступати у міжнародні відносини економічного змісту і не з суб’єктами міжнародного права чи міжнародного еко-номічного права. У цьому разі відносини регулюватимуться не но-рмами міжнародного права чи міжнародного економічного права, а нормами відповідних національних правових систем, а також нор-мами міжнародного приватного права. Такого роду відносини не можна розглядати як відносини міжнародно-правові, міждержавні. Взагалі слід ще раз наголосити на тому, що головним суб’єктом міжнародних відносин, зокрема економічних, є держава. Це випливає з того, що будь-яка держава може самостійно мати міжнародні відносини з іншими державами. Крім того, на основі багатосторонніх угод саме держава створює міжнародні органі-зації, які теж є самостійними суб’єктами міжнародно-правових відносин, але їх складовою знову-таки виступає держава. Практика міжнародного співробітництва за участі держав ви-робила ряд організаційних форм, а саме: — міжнародне економічне співробітництво держави з державою; — співробітництво держави з міжнародними організаціями, зокрема економічними, на правах повноправного членства; — співробітництво держави з міжнародними економічними організаціями на правах асоційованого членства; — співробітництво держави з відповідною групою держав; — співробітництво держави в рамках міжнародної організації з іншими державами, які є її членами; — співробітництво держави через певну міжнародну організа-цію з іншими державами, які не є її членами.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Правовий статус держави як суб’єкта міжнародного економічного права» з дисципліни «Міжнародне економічне право»
