Характеристика основних (загальних) принципів міжнародного економічного права
Зміст цих принципів, в основному закріплений у Де-кларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва держав відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй 24 червня 1970 р. Принцип мирного співіснування — один із провідних і важливих принципів міжнародного права, його галузей, зокрема і міжнарод-ного економічного права. Відомо, що у світі є різні за своїм соціаль-но-економічним устроєм держави. Тривалий час існували система соціалістичних і система капіталістичних держав. Між ними вини-кали і розвивалися відповідні міжнародні відносини економічного, політичного та іншого характеру. Дотримання цього принципу зо-бов’язувало держави світу відмовлятися від застосування сили або погрози силою, мирно врегульовувати спори тощо. Принцип мирного співіснування знайшов своє втілення у ба-гатьох міжнародно-правових актах, які регулюють відносини між окремими країнами світу. Він міцно вкоренився в політичній і правовій термінології ООН, у ряді резолюцій її Генеральної Аса-мблеї, в інших міжнародно-правових документах. Так, в уже зга-дуваній Хартії економічних прав і обов’язків держав, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН у 1974 р. (далі — Хартія 1974 р.), передбачені суверенне право кожної держави на вільний вибір соціально-економічної системи (ст. 1), заборона дискримінації держав у міжнародній торгівлі за ознаками належності до певної соціально-економічної системи (ст. 4). А в ст. 26 Хартії 1974 р. міститься норма, відповідно до якої усі держави «зобов’язані співіснувати в умовах терпимості одна до одної і жити в мирі, неза-лежно від розбіжностей у політичних, соціальних і культурних системах, повинні сприяти торгівлі між державами з різними економічними і соціальними системами». Принцип мирного співіснування знайшов своє закріплення та-кож у положеннях Заключного акта Наради з безпеки і співробіт-ництва в Європі, інших міжнародно-правових актах. Принцип утримання у своїх міжнародних відносинах від по-грози силою або її застосування як проти територіальної недо-торканності, так і політичної незалежності будь-якої держави. Будь-яка держава при здійсненні своїх міжнародних стосунків зобов’язана утримуватися від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності, так і політичної неза-лежності іншої держави. Така погроза або застосування сили є порушенням норм міжнародного права і Статуту ООН. Вони не повинні застосовуватися як засоби регулювання міжнародних питань. Агресивна війна є злочином проти миру, яка тягне за со-бою відповідальність за міжнародним правом. Відповідно до ці-лей і принципів ООН держави зобов’язані утриматися від пропа-ганди агресивних війн. Кожна держава зобов’язана утриматися від організації підбу-рювання, надання допомоги або участі в актах громадянської війни або в терористичних актах в іншій державі. Територія держави не повинна бути об’єктом військової оку-пації як результату застосування сили в порушення положень Статуту ООН. Вона не повинна бути об’єктом придбання іншої держави в результаті погрози силою або її застосування. Це не може визнаватися законним. Усі держави повинні на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права добросовісно виконувати свої обов’язки стосовно підтримання міжнародного миру і безпеки і прагнути до підвищення ефективності системи безпеки на основі Статуту ООН. Принцип суверенної рівності держав визнаний Статутом ООН і закріплений у міжнародних договорах і деклараціях. Термін «суве-ренітет» у перекладі з французької буквально означає «верховенст-во», «верховна влада». У більш широкому розумінні він означає не-залежність держави, її право самостійно вирішувати свої внутрішні і зовнішні справи, без втручання в них будь-якої іншої держави. Державний суверенітет є однією з головних ознак держави. Якщо його немає, то не може бути і самої держави. Тому багато держав офіційно проголошує свій суверенітет. Так, Декларацією про державний суверенітет України, прийнятою Верховною Ра-дою України 16 липня 1990 р., проголошено її державний суве-ренітет як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади в Україні в межах її території та незалежність і рівноправ-ність у зовнішніх відносинах. На важливість і значення цього принципу у міжнародних від-носинах взагалі і міжнародних економічних відносинах зокрема вказує те, що він знайшов своє юридичне закріплення насамперед у Статуті ООН. «Організація заснована на принципі суверенної рівності її Членів», — сказано в п. 1 ст. 2 цього Статуту. А це означає, що всі держави, незалежно від існуючої в них соціально-економічної системи, масштабів їх території, кількості і складу населення, економічної чи військової могутності, а також інших характерних для них ознак, є рівноправними, суверенними суб’єктами міжнародних відносин, у тому числі і міжнародних еконо-мічних відносин. Як зазначалося на Женевській конференції 1964 р., економічні відносини між країнами мають будуватися на основі поваги принципів суверенної рівності держав. У Декларації про принципи міжнародного права, прийнятій у 1970 р. (далі — Декларація 1970 р.), дається розширене тракту-вання суверенної рівності, яке зводиться до такого: 1) держави юридично рівні; 2) кожна держава здійснює права відповідно до свого повного суверенітету; 3) кожна держава зобов’язана поважати правосуб’єктність ін-ших держав; 4) територіальна цілісність і політична незалежність держав є недоторканними, непорушними; 5) кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні та культурні системи; 6) кожна держава зобов’язана виконувати повністю і добровільно свої міжнародні зобов’язання й жити у мирі з іншими державами. Особливе значення принцип суверенної рівності має для кра-їн, що розвиваються. Адже він певною мірою перешкоджає здій-сненню відносно них політики неоколоніалізму, непомірної екс-плуатації їх природних багатств. Принцип рівноправ’я і самовизначення народу закріплений у Статуті ООН, і його зміст зводиться до того, що всі народи ма-ють право вільно визначати без втручання іззовні свій політич-ний, економічний, соціальний і культурний розвиток, а кожна держава зобов’язана поважати це право. Кожна держава зобов’язана сприяти за допомогою спільних і самостійних дій здійснен-ню цього принципу відповідно до положень Статуту ООН, з тим щоб сприяти дружнім відносинам і співробітництву між держа-вами, а також невідкладно покласти край колоніалізму, проявля-ючи при цьому повагу до волі заінтересованих народів. Створення суверенної незалежної держави, вільне приєднання до незалежної держави або об’єднання з нею, або встановлення будь-якого іншого політичного статусу, визначеного народом, є способом здійснення цим народом права на самовизначення. Кожна держава зобов’язана утримуватись від будь-яких наси-льницьких дій, що позбавляють народи їх права на самовизна-чення, свободу і незалежність. Принцип співробітництва держав є основою побудови і роз-витку міжнародних відносин у різних сферах і галузях. Цілком зрозуміло, що без дотримання цього принципу неможливі норма-льні міжнародні відносини, зокрема в економічній сфері. Цьому принципу присвячений спеціальний розділ Декларації 1970 р., котрий називається «Обов’язки держав, які співробітничають од-на з одною відповідно до Статуту», де сказано, що держави зо-бов’язані співробітничати одна з одною, незалежно від відмінно-стей їхніх політичних, економічних і соціальних систем, у різних галузях міжнародних відносин з метою підтримання міжнародно-го миру, безпеки і сприяння міжнародній економічній стабільно-сті та прогресу, загальному добробуту народів. Принцип невтручання має дещо похідний характер стосовно таких принципів, як повага суверенітету і суверенної рівності держав. Статут ООН (п. 7 ст. 2) забороняє втручання у справи, які стосуються внутрішньої компетенції будь-якої держави, на-віть ООН. На це також наголошується в Декларації 1970 р. та в інших міжнародно-правових документах. Дотримання зазначено-го принципу виключає можливість використання тиску, всіляких економічних санкцій, введення ембарго та інших обмежень сто-совно тієї чи іншої держави. Принцип був закріплений і в кон-ституціях багатьох країн. Але, на жаль, цей міжнародно-правовий принцип нерідко порушується з боку окремих держав. Достатньо нагадати про військову інтервенцію США проти Домініканської Республіки, економічну блокаду Куби. І як не прикро, але сього-дні слід визнати, що й колишній СРСР та деякі інші соціалістичні країни допускали грубе порушення цього принципу. Як було за-явлено керівниками СРСР, Болгарії, Угорщини, НДР та Польщі на зустрічі 4 грудня 1989 р., введення їхніми країнами військ до Чехословаччини у 1968 р. було не що інше, як втручання у внут-рішні справи суверенної держави. Відомо, що ці неправомірні дії мали довготривалі негативні наслідки. Належну політичну оцінку дав другий з’їзд народних депутатів колишнього СРСР і рішенню про введення радянських військ до Афганістану. Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов’язань ще іноді розглядають як принцип поваги міжнародних зобов’язань. І це цілком зрозуміло, адже якщо не буде поваги до існуючих міжнародних зобов’язань, то мало надії на їх належне виконання. Цей принцип знайшов чітке закріплення у Заключному Акті за-гальноєвропейської наради, в якому, зокрема, зазначено: «Дер-жави-учасниці сумлінно виконуватимуть свої зобов’язання з міжнародного права, як ті зобов’язання, котрі випливають із за-гальновизнаних принципів і норм міжнародного права, так і зо-бов’язання, котрі випливають із відповідних міжнародному праву договорів або інших угод, учасниками яких вони є». Значення цього принципу зростає і у зв’язку з тим, що в між-народних відносинах практично відсутні органи (апарат), які б вживали заходи щодо примусового виконання міжнародних зо-бов’язань. Безумовно, що сумлінне ставлення тієї чи іншої дер-жави до виконання своїх зобов’язань, особливо у міжнародних економічних відносинах, відіграє вирішальну роль під час укла-дання довгострокових договорів та угод. Принцип взаємної вигоди — один із загальновизнаних прин-ципів міжнародного права, яким найчастіше керуються у міжна-родних економічних відносинах. Цей принцип тісно пов’язаний з таким принципом, як суверенна рівність держав. Адже лише в межах рівності можна врахувати взаємні інтереси, досягти обопі-льної вигоди. Тому в Хартії 1974 р. ці принципи розглядаються як такі, що взаємно доповнюють один одного. Недодержання цього принципу у міжнародних економічних відносинах спричи-няє неоколоніалізм, дискримінацію, нерівноправність і нееквіва-лентність обміну, врешті-решт призводить до політичної й еко-номічної залежності, особливо ще недостатньо розвинутих країн. Водночас не слід вважати якимось відступом від принципу взаємної вигоди встановлення, як виняток, для країн, що розви-ваються, певних пільг, режиму найбільшого сприяння. Йдеться про так звані преференції (з латинської — віддаю перевагу), які застосовуються лише щодо тих країн, яким їх надано, і не поши-рюються на інші країни, навіть якщо вони користуються режи-мом найбільшого сприяння. Зазначене «порушення» принципу взаємної вигоди забезпечує фактичну рівність і фактичну взаємну вигоду в економічних стосунках між розвинутими країнами і кра-їнами, що розвиваються. Принцип взаємної вигоди закріплений у багатьох міжнародно-правових актах: Принципах міжнародних торговельних відносин і торговельної політики, які сприяють розвитку, прийнятих на І Конференції з торгівлі і розвитку в 1964 р., Декларації про вста-новлення нового міжнародного економічного порядку, прийнятій на VI спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р., Ха-ртії економічних прав та обов’язків держав, Заключному акті за-гальноєвропейської наради. Принцип розгляду міжнародних спорів мирними засобами зо-бов’язує державу вирішувати всі свої міжнародні спори з іншими державами у такий спосіб, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку і справедливість. Держави повинні прагнути до швидшого і справедливого розв’язання своїх міжнародних спо-рів, з допомогою переговорів, обстежень, посередництва, прими-рення, арбітражу, судового розгляду, звернення до регіональних органів або іншими мирними засобами на свій вибір. Держави повинні узгодити такі мирні засоби, які відповідали б обставинам і характеру спору. Вони повинні утримуватися від будь-яких дій, які можуть погіршити становище настільки, що буде створена за-гроза підтриманню міжнародного миру і безпеки. Мирні спори розв’язуються на основі суверенної рівності держав і відповідно до принципів свободи вибору засобів мирно-го розв’язання спорів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Характеристика основних (загальних) принципів міжнародного економічного права» з дисципліни «Міжнародне економічне право»
