Правове регулювання водокористування в сільському господарстві
Водні об'єкти широко використовуються в сільському господарстві: для рибництва, водопою, меліорації, скидання стічних вод та інших сільськогосподарських потреб. Важливим законодавчим актом, який регулює порядок використання водних ресурсів, є Водний кодекс (ВК) України. Стаття 1 ВК визначає водний об'єкт як природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води. Поняття "води" охоплює всі води (підземні, поверхневі, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води. Слід мати на увазі, що водний об'єкт як природний комплекс включає в себе не лише води, але й земельну ділянку, об'єкти рослинного й тваринного світу, інші природні ресурси у їх взаємодії, використання яких регулюється відповідними актами природноресурсового законодавства. Водне законодавство регулює лише використання вод як природних ресурсів. Всі водні об'єкти поділяються ст. 5 ВК на 2 види, кожен із яких має відповідний правовий режим: водні об'єкти загальнодержавного і місцевого значення. До водних об'єктів загальнодержавного значення належать: внутрішні морські води та територіальне море; підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; поверхневі води, що розташовані на території більш як однієї області, а також їх різні притоки; водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних. Інші водні об'єкти належать до водних об'єктів місцевого значення. ВК у ст. ст. 47 і 48 визначає фактичні ознаки розмежування загального і спеціального використання водних ресурсів. Загальне використання водних ресурсів характеризується незначним навантаженням на екосистему: забір води здійснюється без спеціальних технічних пристроїв, а забруднюючі речовини у водні об'єкти не скидаються. Прикладами загального використання водних ресурсів є купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій сільськогосподарських тварин тощо. До спеціального використання водних ресурсів належать забір води із застосуванням спеціальних технічних пристроїв і скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти. На такі види використання водних ресурсів потрібно оформити відповідний дозвіл. У сільському господарстві часто здійснюють полив полів та городів із водних об'єктів із застосуванням спеціальних помп та насосів. При цьому селяни не завжди мають дозвіл на спеціальне використання водних ресурсів. Це є порушенням водного законодавства і може тягнути за собою юридичну відповідальність. Загальне використання водних ресурсів може здійснюватися і на водних об'єктах приватної власності чи наданих у користування. За ст. 47 ВК, якщо власник чи користувач водного об'єкта не встановив видимих знаків, що забороняють чи обмежують загальне використання цього об'єкта, останнє вважається дозволеним без обмежень. Якщо ж власник чи користувач водного об'єкту встановив зазначені знаки обмежень, загальне використання водних ресурсів на таких водних об'єктах обмежується волею власника. Багато фермерських господарств або інші сільськогосподарські підприємства бажали б мати у своїй власності водні об'єкти, щоб провадити сільськогосподарську діяльність, зокрема рибництво. ВК у ст. 6 проголошує виключну державну власність на води (водні об'єкти). Але відповідно до ч. 2 ст. 79 ЗК право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на водні об'єкти, що на ній розміщені. За ст. 59 ЗК існує право безоплатної приватизації замкнених природних водойм загальною площею до 3 га. Власникам земельних ділянок дозволяється створювати у відповідних межах рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Купівля-продаж і кількість водних об'єктів, які можуть перебувати у приватній власності, не обмежується. Отже, оскільки ЗК, як ми вже зазначали, має переважну юридичну силу перед ВК, тому діють саме положення ЗК. Це означає, що водні об'єкти можуть перебувати у приватній власності у будь-яких розмірах, що їх можна купувати й продавати, укладати інші правочини щодо них. Оскільки право спеціального використання водного об'єкта приватної власності посвідчується державним актом про право приватної власності на землю, власник водного об'єкта не зобов'язаний отримувати будь-які інші дозволи на спеціальне використання водних ресурсів, навіть якщо він здійснює забір води із використанням спеціальних технічних пристроїв чи скидає у свій водний об'єкт забруднюючі речовини. Стаття 42 ВК поділяє водокористувачів на первинних і вторинних. Первинними водокористувачами є особи, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води. Вторинні водокористувачі (абоненти) — це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду із водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їхні системи на умовах, визначених між ними. Права та обов'язки водокористувачів цілком поширюються і на суб'єктів аграрного права. Так, водокористувачі мають право на загальне і спеціальне використання водних ресурсів, вимагати від власника водного об'єкта або водопровідної системи підтримання належної якості води, споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об'єкти, робити їх реконструкцію і ремонт, передавати воду іншим водокористувачам. Права останніх щодо використання водних ресурсів можуть бути обмежені, а умови водокористування змінені власниками водних об'єктів, місцевими радами, державними екологічними, санітарними та іншими органами в разі маловоддя, загрози виникнення епідемій та епізоотій, в інших, передбачених законодавством, випадках. При цьому в разі припинення чи обмеження права спеціального використання водних ресурсів власникам водних об'єктів і водокористувачам мають бути відшкодовані заподіяні ним збитки, за винятком випадку, якщо таке припинення чи обмеження сталося внаслідок порушення ними водного законодавства чи умов договору. ВК покладає на водокористувачів такі обов'язки: бути ощадливими щодо водних ресурсів, дбати про їх відтворення і поліпшення якості води, користуватися водою відповідно до цілей та умов її надання, дотримуватися встановлених екологічних нормативів водокористування, застосовувати ефективні сучасні технічні засоби й технології для утримання своєї території в належному стані, а також вживати заходів щодо запобігання забрудненню водних об'єктів стічними (дощовими) водами, не допускати порушення прав інших водокористувачів, а також заподіяння шкоди господарським об'єктам і довкіллю, здійснювати спеціальне використання водних ресурсів лише за наявності дозволу, безперешкодно допускати на водні об'єкти, що перебувають у їхній власності, державних екологічних інспекторів, а також громадських інспекторів з охорони довкілля, своєчасно інформувати місцеві ради, державні екологічні та санітарні органи про виникнення аварійних забруднень, вживати невідкладних заходів щодо ліквідації наслідків аварій, які можуть спричинити погіршення якості води. Спеціальне використання водних ресурсів на праві водокористування може бути короткостроковим (до 3 років) або довгостроковим (від 3 до 25 років). У разі потреби строки водокористування можуть бути подовжені. Щоб оформити спеціальне використання природних ресурсів на праві водокористування, слід отримати дозвіл. Його видають, згідно зі ст. 49 ВК, місцеві органи Мінприроди, в разі використання водних об'єктів загальнодержавного значення, або місцеві ради за погодженням з місцевими органами Мінприроди—в разі використання водних об'єктів місцевого значення. Видача дозволу здійснюється за клопотанням водокористувача з обґрунтуванням потреби у воді, погодженим з місцевими органами Державного комітету водного господарства (в разі використання поверхневих вод), з Державною геологічною службою (в разі використання підземних вод) і МОЗ (у разі використання водних об'єктів, що є лікувальними1). Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. № 321. У дозволі на спеціальне водокористування встановлюються ліміт забору води, ліміт її використання та ліміт скидання забруднюючих речовин. У разі настання маловодая ці ліміти можуть бути зменшені державними органами без коригування дозволу на спеціальне водокористування. Спеціальні водокористувачі зобов'язані сплачувати державний збір за спеціальне використання водних ресурсів. Згідно з Порядком справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 р. № 1494, збір за спеціальне використання водних ресурсів зобов'язані сплачувати лише юридичні особи та фізичні особи, які є суб'єктами підприємництва. Селяни, котрі не є суб'єктами підприємництва, звільнені від сплати цього збору. Це означає, що сільськогосподарським підприємствам для оптимізації оподаткування вигідніше оформляти дозвіл на спеціальне використання водних ресурсів на одного зі своїх членів, а не на саме господарство. Стаття 51 ВК передбачає можливість здійснення спеціального водокористування шляхом оформлення договору оренди. Відмінність між спеціальним використанням водних ресурсів на праві водокористування і на праві оренди полягає в тому, що за водокористування власник не повинен сплачувати, крім державного збору за спеціальне використання водних ресурсів. Права та обов'язки водокористувачів визначені законодавством, а орендарів — у договорі оренди, в якому встановлюється орендна плата за домовленістю сторін. ВК забороняє суборенду водних об'єктів, але орендар може передати водний об'єкт іншому водокористувачеві на праві спеціального безоплатного водокористування. Це право визначене ст. 51 іп, 6 ст. 43 ВК.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Правове регулювання водокористування в сільському господарстві» з дисципліни «Аграрне право України»
