Майнова відповідальність за аграрні правопорушення
Майнова відповідальність є обов'язком суб'єкта, винного в заподіянні шкоди або збитків, відшкодувати або компенсувати збитки, завдані власнику чи законному володільцю майна. Майнова відповідальність за порушення аграрного й іншого законодавства передбачена в основному нормами, що містяться в цивільному, земельному й аграрному законодавствах. Вона полягає в повному відшкодуванні заподіяних збитків, в тому числі упущеної вигоди. Аграрне законодавство закріплює різні форми майнової відповідальності. їх зручніше розрізняти за характером вчиненого правопорушення. Оскільки земля виконує в сільському господарстві роль основного засобу виробництва, слушно вести мову насамперед про майнову відповідальність за порушення земельних прав або невиконання земельних обов'язків. У підпункті "ґ" п. З ст. 152 ЗК передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, відшкодуванням заподіяних збитків. Зі змісту п. 2 цієї статті випливає, що обов'язок відшкодувати збитки виникає в разі будь-яких порушень прав власників землі та землекористувачів, тобто пов'язується з правопорушенням. Втім, майнова відповідальність за нормами аграрного законодавства може настати й у зв'язку із правомірними діями. Так, власникам землі та землекористувачам у повному обсязі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників для інших видів використання; встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок згідно з підпунктом "в" ст. 156 ЗК. Відшкодуванню підлягає вартість: житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, зокрема об'єктів незавершеного будівництва; плодоягідних та інших багаторічних насаджень; лісових і дерево-чагарникових насаджень; водних джерел (колодязів, ставків, водоймищ, свердловин та ін.), зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд; витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші види робіт), на розвідувальні та проектні роботи; інші збитки власників землі й землекористувачів, у тому числі орендарів, зокрема й не одержані доходи, якщо вони обґрунтовані1. У цій ситуації не отриманим слід вважати такий доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження його прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян. Такий не отриманий дохід, або упущена вигода, відповідно до п. 2 ст. 22 ЦК, особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, понесених витрат на поліпшення якості земель (із врахуванням ринкової або відновлювальної вартості). Майнова відповідальність у вигляді відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва є особливим видом відшкодування збитків, завданих сільськогосподарському та лісогосподарському виробництву. Такі втрати, згідно зі ст. 207 ЗК, становлять втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також ті, що завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель. Відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави, а також з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон. Ці втрати виражаються в скороченні (безповоротній втраті) площ використовуваних сільськогосподарських угідь або погіршенні їх якості (зниження родючості фунтів) під впливом діяльності підприємств, установ та організацій. Вони відшкодовуються з метою збереження рівня сільськогосподарського виробництва відновленням площ сільськогосподарських угідь. Відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва здійснюється незалежно від того, в якій власності перебувають зазначенні угіддя; важливим є те, що рілля, багаторічні насадження, перелоги, сінокоси, пасовища, лісові землі та землі під чагарниками втрачають свою функцію головного засобу виробництва в сільському й лісовому господарствах та вибувають із господарського обігу, чи погіршується їх якість або встановлюється обмежений режим їх використання за цільовим призначенням1. Втрати відшкодовують особи, яким надаються сільськогосподарські угіддя для несільськогосподарського використання або ті, чия діяльність призводить до обмеження прав власників землі й землекористувачів, зокрема орендарів, або до погіршення якості
1 Постанова Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 284 "Про Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" // Урядовий кур'єр. — 1993. — 6 травня.
земель внаслідок негативного впливу, заподіяного діяльністю підприємств, установ і організацій, а також підприємствами, установами й організаціями, навколо об'єктів яких встановлюються охоронні, санітарні й захисні зони з виключенням з обороту сільськогосподарських угідь або переведенням їх до менш цінних угідь. Цими особами є ті громадяни і організації, на користь яких встановлюються обмеження землекористування, охоронні й захисні зони. Підприємства, установи та організації, навколо об'єктів яких встановлені охоронні, санітарні й захисні зони, відшкодовують також втрати сільськогосподарського виробництва в разі погіршення якості земель внаслідок їхньої діяльності за межами цих зон. Законодавство визначає випадки звільнення юридичних і фізичних осіб від відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва. Від такого відшкодування звільняються громадяни та юридичні особи в разі використання земельних ділянок: для будівництва шкіл, дошкільних закладів, державних об'єктів охорони здоров'я, культури, фізкультури та спорту, для соціального забезпечення, державних об'єктів дорожного будівництва, культових споруд релігійних організацій, кладовищ, меліоративних систем, протиерозійних, протизсувних і протиселевих споруд, під будівництво та обслуговування житлових будинків і господарських будівель, для розміщення внутрішньогосподарських об'єктів сільськогосподарських, рибогосподарських і лісогосподарських підприємств, організацій та установ, видобування торфу за умови повернення земельних ділянок у стані, придатному для попереднього використання, під об'єкти й території природно-заповідного фонду. Не підлягають відшкодуванню також втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, якщо названі особи здійснюють внутрішньогосподарське будівництво. У разі повернення сільськогосподарських і лісових угідь, наданих у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, із меншою цінністю розмір втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва визначається як різниця між розмірами втрат цих угідь. Якщо сільськогосподарські й лісові угіддя надаються на умовах освоєння нових земель або поліпшення існуючих угідь, відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва провадиться з урахуванням витрат на виконання цих робіт. Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, спричинені вилученням сільськогосподарських і лісових угідь для цілей, не пов'язаних із веденням сільського й лісового господарства, юридичні і фізичні особи відшкодовують у 2-місячний термін після затвердження в установленому порядку проекту відведення їм земельних ділянок, а в разі поетапного освоєння відведених угідь для добування корисних копалин відкритим способом — мірою їх фактичного надання1. Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва підлягають відшкодуванню і зараховуються на спеціальні рахунки відповідних місцевих рад — Автономної Республіки Крим, обласних рад, районних рад, міських, сільських, селищних рад у розмірах, визначених ст. 209 ЗК. Кошти, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва, використовуються виключно на освоєння земель для сільськогосподарських і лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь, охорону земель згідно з розробленими програмами та проектами землеустрою. Втрачати ці кошти на інші цілі не дозволяється. Майнова відповідальність за збитки, заподіяні виробничим і матеріальним ресурсам сільськогосподарських товаровиробників, має місце тоді, коли майну заподіють збиток правопорушеннями, відповідальність за які не передбачено в нормах аграрного законодавства. У цьому разі винні особи повинні відшкодовувати шкоду за нормами цивільного законодавства. При цьому шкода, заподіяна особі або її майну, а також та, що заподіяна організації, підлягає відшкодуванню в повному обсязі тією особою, яка її заподіяла. Шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню згідно з ч. 4 ст. 1166 ЦК лише у випадках, передбачених Кодексом й іншими законами. Організації і громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою (транспортні організації, промислові підприємства, будівництва, власники автомобілів та ін.), відповідно до п. 5 ст. 1187 ЦК зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілої особи. За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань, тобто за порушення договірної дисципліни, сторони несуть майнову відповідальність, яка визначається умовами конкретного договору. За загальним правилом, сторона, яка порушила зобов'язання за договором, повинна відшкодувати іншій стороні завдані збитки відповідно до правил, що містяться в самому договорі, про відповідальність за порушення його умов. Відсутність таких положень у договорі не звільняє винну сторону від відповідальності. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК). За ч. 1 ст. 623 ЦК, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Визначаючи поняття збитків, слід виходити зі змісту ст. 22 ЦК з урахуванням особливостей, встановлених п. 4 ст. 623 ЦК. Зокрема, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Майнова відповідальність за аграрні правопорушення» з дисципліни «Аграрне право України»
