В Україні йде глибока економічна реформа, яка направлена на вдосконалення ринкової економіки, створення правової держави та громадянського суспільства, які б спиралися на пріоритет прав та свободу громадян, рівність всіх форм власності, свободу підприємництва. В період радикальних економічних перетворень в Україні спостерігається інтенсивна нормотворча діяльність в області банківських відносин. При цьому проходить формування багатьох основних положень банківського законодавства, що об'єктивно обумовлює потребу у вдосконаленні теоретичної бази банківського права, яке розвивається. Розкриваючи поняття «банківське право», важливо визначити його місце в системі права України. Розглянемо юридичну сутність поняття «банківське право». Право регулює взаємопов'язані і разом з тим різні суспільні відносини, які являють собою складну систему. Цим обумовлений системний характер самого права. Суспільні відносини спеціалізуються, розділяються, з'являються нові, змінюється вже утворена система відносин. Відповідно виникають нові норми та нові системні взаємозв'язки цих норм. Як відомо, система права — це розділення сукупності правових норм на галузі права та інститути права, залежно від предмета та методу регулювання. У свою чергу, під галуззю права розуміється сукупність відокремлених юридичних норм, які регулюють якісно специфічний вид суспільних відносин. До того ж регулювання таких відносин здійснюється специфічними прийомами та методами. У правовій системі поряд із основними підрозділами, які відокремлюються за юридичними режимами, що виражені в особливих методах та механізмах регулювання, існують утворення комплексного характеру, такі як банківське право, морське право... Ці утворення є комплексними в тому розумінні, що норми, які входять до них, не пов'язані єдиним методом чи механізмом регулювання... Юридичні норми, які входять до комплексних утворень, залишаються на своїх первинних моментах в головній структурі, в основних галузях і на них поширюються загальні положення відповідних галузей права'. Отже, правильним буде висновок про наявність багатьох системоутворюючих факторів, які свідчать про існування в системі права України комплексних утворень та появу нових галузей права. Проте наявність багаточисельних зв'язків в системі права не дозволяють її оперативно перебудовувати, навіть при радикальних змінах залишаються релікти попереднього правового стану. Поява таких нових галузей права, як космічне, екологічне та інших викликає гострі суперечки. Питання про статус банківського права також викликає суперечки в юридичній літературі. Так, цивільно-правова наука традиційно розглядає банківське право як частину цивільного права. Зокрема, така думка була висловлена О.С. Йоффе. Серед цивільних зобов'язань він виділяє групу зобов'язань з кредитування та розрахунків. І.С. Гуревич розглядав банківське право як підгалузь фінансового права, тобто як сукупність родинних інститутів даної галузі права, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення банківських операцій, направлених на забезпечення господарської діяльності організацій та обслуговування громадян. Ряд авторів дотримуються точки зору, відповідно до якої банківське право являє собою складову частину господарського права. Наприклад, Л.М. Коган вважає, що відносини, в яких беруть участь банки, є господарсько-правовими. І.А. Танчук розглядає кредитні правовідносини як частину господарського права, включаючи кредитні зобов'язання в групу господарських зобов'язань з передачі майна у володіння, користування, розпорядження на умовах повернення рівноцінного майна. М.М. Агарков з цього приводу писав, що «...в складі господарського права прийнято відрізняти цивільне право і торгове право, які зазвичай розділяють в якості предметів викладання. Банківське право в основному являє собою спеціальний відділ торгового права, який присвячений банкам»'. Така точка зору у відношенні до банківського права характерна для 20—70-х років. У 90-х роках статус банківського права змінюється, зокрема Г.А. Ухтуєв вважає, що банківське право являє собою комплексний інститут, провідне місце в якому займають норми цивільного та торгового права, які регулюють організацію банківської діяльності та здійснення банківських операцій, майнові відносини, що складаються між банками та клієнтом. На думку Л.Г. Єфимової, банківська діяльність регулюється нормами різних галузей права, головним чином цивільного, фінансового та адміністративного. Г.А. Тосунян, детально аналізуючи дану проблему, приходить до висновку про те, що банківське право являє собою комплексну галузь законодавства, яка поступово переростає в галузь права. П.М.Бірюков та М.В. Карасьова вважають, що банківське право являє собою сукупність правових інститутів та норм, які регламентують більше або менше відособлені відносини, які відрізняються якісною своєрідністю. З точки зору організаційної структури банківське право являє собою досить складне юридичне утворення, яке складається із різних елементів правових інститутів та норм. При цьому вони зазначають, що банківське право носить комплексний характер. Юридичний словник-довідник за редакцією Ю.С. Шемшученка дає таке поняття банківського права — «сукупність правових норм, які регулюють діяльність банків, їхні взаємовідносини з клієнтами (організаціями і громадянами), яких обслуговує банк». При цьому вказується, що банківське право — комплексний правовий інститут. Французькі юристи (наприклад, Ж. Стуфле) розглядають банківське право як самостійну галузь права, спираючись на те, що воно має притаманний лише йому специфічний предмет правового регулювання. Американські юристи (наприклад, А. Поллард) вважають, що банківське право — це багатогранний термін. Він охоплює не лише загальні принципи організації і діяльності банків, а й сукупність норм, які регулюють порядок надання фінансових і пов'язаних із ними послуг. Незважаючи на таке різноманіття визначень банківського права, з нашої точки зору, можна говорити про те, що в умовах радикальних змін грошово-кредитних відносин формується нова галузь права — банківське право. Формування на Україні банківського права як галузі права підтверджується нижчевикладеним. Як відомо, поділ права на галузі визначають два основні критерії: предмет і метод правового регулювання. Предмет правового регулювання — суспільні відносини, які створюють в силу їх специфіки особливі системи зв'язку між юридичними нормами. Предмет правового регулювання є основою групування правових норм у певну галузь права. Для визначення предмета регулювання та встановлення меж банківського права служать певні критерії, головними ознаками яких є те, що вони регулюють: — суспільні відносини, що виникають у процесі організації банківської системи; — суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення банківських операцій, направлених на забезпечення господарювання підприємств, організацій та установ; — відносини між банківськими установами і фізичними особами. Будь-яка галузь права характеризується не лише предметом, який належить до неї, але й методом правового регулювання суспільних відносин. Метод правового регулювання — це сукупність способів та прийомів, за допомогою яких право впливає на суспільні відносини. В теоретичному плані можна виділити два методи правового регулювання. По-перше, диспозитивний метод, який надає самим учасникам регульованих правом суспільних відносин можливість самостійно визначати свою поведінку по відношенню один до одного в межах закону (застосовується головним чином в сфері дії приватного права). По-друге, імперативний метод, який спирається на використання владних правових наказів, які встановлюють основи та порядок виникнення конкретних прав та обов'язків у суб'єктів правовідносин (застосовується, як правило, в публічному праві). «Такий поділ системи права на право публічне та приватне запропонували ще юристи Древнього Риму. Але вони ж зазначили і відому умовність такого розподілу, тому що більшість «публічних» правових рішень неминуче впливають на особисті інтереси, а останні так або інакше пов'язані із суспільно-соціальними відносинами»'. Оскільки банківське право є комплексною галуззю права, то й метод правового регулювання можна назвати комплексним. Банківські правовідносини мають багато граней та аспектів. З одного боку, вони підпадають під правове регулювання диспозитивним методом, а з іншого, — імперативним. Диспозитивне регулювання банківської діяльності знайшло своє відображення в ч. 2 ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», де визначено, що банки «є економічно самостійними і повністю незалежними від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їх оперативною діяльністю, а також щодо вимог і вказівок, які не відповідають чинному законодавству». Свої функції комерційні банки реалізують через виконання певного набору операцій, передбачених ст. З Закону України «Про банки і банківську діяльність», при цьому вони самостійно визначають їх обсяг та вільні у виборі відповідного рішення, а значить, у цьому проявляється реалізація диспозитивного методу регулювання банківської діяльності. В той же час, відповідно до ст.17 вищевказаного Закону і Положення Національного банку «Про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій», комерційні банки для здійснення банківських операцій повинні отримати в Національному банку України ліцензію, тобто виникають відносини «влади-підпорядкованості», а отже вони підпадають під правове регулювання імперативним методом. Це пояснюється тим, що тут немає рівноправних відносин, а навпаки, тут виникають відносини, які характеризуються нерівноправністю їх учасників (Національного банку та комерційних банків) і за змістом відношень, і за правовим статусом учасників, і за набором правочинностей та обов'язків. Імперативне регулювання банківської діяльності зумовлюється необхідністю проведення державної грошово-кредитної політики, основні засади якої, відповідно до ст. 100 Конституції України, розробляє та здійснює Рада Національного банку України. У процесі імперативного регулювання банківської діяльності беруть участь: — Президент України (видає укази); — Верховна Рада України (приймає закони, постанови); — Кабінет Міністрів України (приймає постанови); — Національний банк України (приймає постанови). Виходячи із вищевикладеного, з нашої точки зору, метод правового регулювання банківського права можна назвати комплексним або змішаним. Таким чином, якщо предмет правового регулювання дозволяє виявити ту сферу суспільних відносин, на яку впливає банківське право, то метод правового регулювання виступає засобом цього впливу, регулювання, що також характеризує (нарівні з предметом) банківське право як галузь права. У наш час «виникають нові галузі права — космічне, екологічне, банківське1, інформаційне (комп'ютерне) та деякі інші, які відокремлюються поки що за своїм предметом, а метод регулювання для цих відносин може ще розроблятися, може бути змішаним, або взагалі не мати чіткого змісту»2. Теоретично структура банківського права визначається як характеристика внутрішньої будови банківського права. Правові норми, які регулюють банківську діяльність, групуються всередині банківського права у певні правові інститути. Інститут банківського права — це таке угрупування норм права, що регулює конкретний вид однорідних суспільних відносин. Вони об'єктивно існують. Порядок їх розміщення та вивчення всередині галузі права об'єктивно обумовлений самою системою суспільних відносин у сфері банківської діяльності. Як і інші галузі права України, банківське право поділяється на загальну й особливу частини. До загальної частини банківського права відносять норми, які регулюють загальні принципи банківської системи, правове положення Національного банку та комерційних банків України, порядок створення та припинення діяльності комерційних банків. Особлива частина банківського права включає до свого складу розміщені в певному порядку та логічній послідовності його інститути, зв'язок між якими обумовлений об'єктивно. Так, до інститутів банківського права належать, наприклад, правові норми, які регулюють розрахунки, кредитні та валютні відносини та інші. Таким чином, у системі банківського права знайшла відображення об'єктивно існуюча банківська система держави. Банківське право — зміст банківського законодавства, а останнє є формою вираження банківського права. В наш час досить широко застосовується таке поняття як «банківське законодавство» (наприклад, положення НБУ від 04.02.1998 р. «Про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства»). Отже, необхідно дати поняття «банківського законодавства», визначити його місце в системі законодавства України та показати структуру банківського законодавства. Вважаємо за необхідне розпочати наш аналіз із визначення поняття — «система банківського законодавства». Система банківського законодавства являє собою сукупність законів та підзаконних нормативних актів, тобто сукупність джерел права, форму вираження правових норм. Систематизоване законодавство значною мірою виключає можливість для неправильного або свавільного застосування правових норм, є передумовою для того, щоб всі суб'єкти відносин дотримувалися правових норм. Отже, виникає питання щодо розуміння терміна «банківське законодавство» та його місця у системі законодавства України. У період становлення ринкових відносин та інтенсивного розвитку банківської системи України спостерігається широкоспекторна нормотворча діяльність в області банківських відносин. При цьому відбувається формування основних положень банківського законодавства. Можна дати таке поняття банківського законодавства — сукупність законів та підзаконних нормативних актів, що забезпечують правове регулювання банківських відносин. Воно містить основоположні правові норми, базові положення з основних питань банківської діяльності. Структура банківського законодавства є будовою і внутрішньою формою організації системи банківських нормативних актів. Банківські нормативні акти залежно від їх юридичної сили перебувають на різних структурних рівнях. Найважливішими нормативними актами є закони. Закон — це нормативно-правовий акт, який приймається вищим представницьким органом держави та має вищу юридичну силу. Основою банківського законодавства є Конституція України. Поки що якогось єдиного джерела в області банківського права немає. Хоча, з нашої точки зору, подальший розвиток ринкових відносин на Україні вимагає створення Банківського кодексу, який би визначав правове положення суб'єктів банківської системи держави, підстави створення та порядок діяльності комерційних банків, регулював розрахункові та кредитні відносини, а також регулював інші відносини в сфері банківської діяльності. Сьогодні банківська діяльність регулюється законами України: «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», «Про господарські товариства», «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про цінні папери і фондову біржу»; Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та іншими нормативними актами України. Закони мають вищу юридичну силу в порівнянні з усіма іншими актами держави. Вища юридична сила законів виражається в тому, що окремі нормативні акти видаються на їх основі та повинні відповідати їм. Значне місце серед підзаконних актів як джерел банківського права займають Укази Президента, хоча ними можуть бути лише ті укази, які містять норми банківського права, тобто норми, які спрямовані на регулювання банківських відносин. До їх числа належить, наприклад, Указ Президента України від 12.06.1995 р. № 436 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки». Норми банківського права містяться також в різних постановах та інших актах, які приймаються Кабінетом Міністрів України (наприклад, постанова від 17.08.1995 р. № 655 «Про додаткове забезпечення гарантій або інших зобов'язань уряду України, які надаються іноземним кредиторам щодо погашення кредитів в іноземній валюті, що залучаються українськими юридичними особами»). Національним банком України (наприклад, постанова Правління НБУ від 26.03.1998р. № 119 «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України»), в Статутах комерційних банків, локальних нормативних актах комерційних банків. Таким чином, система банківського законодавства складається об'єктивно внаслідок появи і відбору нормативних актів та шляхом суб'єктивного приєднання їх за певними ознаками до відповідних груп, класів. Основний юридичний спосіб систематизації банківського законодавства — кодифікація (розробка та прийняття Банківського кодексу України). Банківське законодавство України займає певне, притаманне тільки йому специфічне місце в системі законодавства України та являє собою систему нормативних актів, які містять в собі банківські правові норми. Отже, система банківського права характеризується певною внутрішньою будовою, специфічним розміщенням його інститутів, у той час як система банківського законодавства відноситься до зовнішніх форм вираження банківського права, при створенні яких беруться принципи найбільшої ефективності впливу норм права на відносини, які регулюються, виходячи із існуючих потреб правозастосовної практики. Найбільша частина банківського законодавства спрямована на регулювання діяльності комерційних банків, Їх взаємовідносин між собою, клієнтами та іншими суб'єктами правовідносин. Система банківського права досить суттєво впливає на систему банківської юридичної науки та навчальної дисципліни. З нашої точки зору, такій галузі права як банківське право повинна відповідати своя галузь юридичної науки, яка її досліджує. Крім того, кожній галузі права відповідає однойменна навчальна дисципліна, тобто викладання знань про цю галузь в навчальних закладах. Сьогодні банківське право як навчальна дисципліна викладається в ряді вищих закладів освіти України. Внутрішня система банківської юридичної науки та навчальної дисципліни повинна будуватися із врахуванням внутрішньої системи банківського права. Хоча повної відповідності між системою банківського права та системою однойменної юридичної науки, а також системою навчальної дисципліни немає. Наприклад, у навчальній дисципліні «Банківське право» дається матеріал не лише про структурні підрозділи галузі, яка вивчається, але і про історію розвитку даної галузі, про її предмет, метод регулювання і так далі, тобто якраз ті положення, які висвітлюються в даному навчальному посібнику. Система банківського законодавства також впливає на систему банківської юридичної науки та систему навчальної дисципліни. Вчені та викладачі не обмежуються вивченням лише даної галузі, але вивчають і пов'язані з нею деякі інші норми, тобто фактично вивчають однойменну галузь законодавства. Таким чином, система банківського права, законодавства, юридичної науки та навчальної дисципліни мають між собою багато спільного, але не співпадають повністю. Проте система банківського права та законодавства здійснює вирішальний вплив на систему юридичної науки та навчальної дисципліни. Наведена в даному навчальному посібнику точка зору, на наш погляд, найточніше відображає юридичну сутність банківського права та законодавства, їх місце в системі права та законодавстві України. Правильне рішення цього питання становить не лише великий теоретичний інтерес, але також має чимале практичне значення, оскільки правильне поєднання у законодавстві та правозастосовній практиці способів та прийомів правового регулювання, притаманних банківському праву, стосовно суспільних відносин, врегульованих його нормами, дозволяє створити сприятливі умови для вирішення ряду гострих проблем, які мають місце в сфері банківської діяльності. Роблячи висновок, можна констатувати, що в умовах формування на Україні ринкових відносин на межі фінансового та цивільного права формується нова галузь права — банківське право. Банківське право — це галузь права, яка являє собою систему правових норм, що регулюють суспільні відносини в процесі організації та функціонування банківської системи України з метою задоволення потреб громадян та держави.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Поняття банківського права та законодавства» з дисципліни «Банківське право України»
