Організаційно-процесуальні основи судово-психіатричної експертизи в Україні
Згідно з чинним кримінально-процесуальним і цивільно-процесуальним законодавством України, а також “Порядком проведення судово-психіатричної експертизи” від 8 жовтня 2001 р., судово-психіатричне експертне обстеження проводиться на підставі постанови слідчого, прокурора, органу дізнання, ухвали суду для вирішення питань, що мають правове значення і не вирішуються без знань у галузі психіатрії. Організація та проведення судово-психіатричного експертного дослідження є компетенцією органів і лікувальних установ психіатричного профілю Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України. З метою досягнення максимальної об’єктивності судово-психіатрична експертиза не оплачується зацікавленою стороною. Відповідно до підстав основними завданнями судово-психіатричної експертизи можуть бути: – визначення психічного стану і надання висновків (заключень) про осудність чи неосудність підозрюваних, обвинувачених, засуджених, стосовно яких в органів дізнання, слідства та суду виникли сумніви щодо їх психічного здоров’я, а також надання висновків (заключень) про необхідність застосування медичних заходів стосовно осіб, визнаних неосудними в момент скоєння ними правопорушення або таких, що захворіли на психічну хворобу після вчинення злочину; – визначення психічного стану свідків і потерпілих і подання висновків (заключень) про здатність обстежуваного правильно сприймати, запам’ятовувати та відтворювати обставини, які мають значення для справи, у випадках, коли в органів слідства та суду виникають сумніви в психічному здоров’ї цих осіб; Левенець І.В. Судова психіатрія Юридичний інститут ТАНГ 12 – визначення психічного стану позивачів, відповідачів, а також осіб, стосовно яких вирішується питання про їх дієздатність. З метою організації проведення судово-психіатричної експертизи органами охорони здоров’я утворені при психіатричних лікарнях, відділеннях (стаціонарна експертиза) та при амбулаторній ланці психіатричної служби – психіатричних і наркологічних диспансерах (амбулаторна експертиза) спеціальні судово- психіатричні експертні комісії (СПЕК). До СПЕК входять не менше 3-х лікарів-психіатрів (голова та 2 члени). У виключних випадках допускається проведення експертного обсеження двома чи одним психіатрами. В Україні у СПЕК вводяться, здебільшого головуючими, спеціалісти-психіатри з найдосвідченіших кадрів, яким призначаються відповідні ранги державних службовців. Судово-психіатричним експертом може бути тільки особа, котра має звання лікаря і пройшла спеціалізацію з психіатрії. Експерт повинен бути незалежним від сторін, об’єктивним, тобто не мати особистої зацікавленості в результатах експертизи, що забезпечує його процесуальну незалежність, об’єктивність і неупередженість. У радянський період головним методологічним і науково-практичним центром судової психіатрії в загальнодержавній системі охорони здоров’я був Всесоюзний науково-дослідний інститут загальної та судової психіатрії ім. В. П. Сербського. Там проводилися найскладніші судово-психіатричні експертизи, наукові дослідження, підготовка кадрів і підвищення кваліфікації експертів, викладалася судова психіатрія для студентів юридичних вузів. Нині провідними в Україні в цій галузі є Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України в Києві, Харківський інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України, центри судово-психіатричної експертизи. Відповідно до законодавства і практики судово-психіатрична експертиза не має інстанцій. Всі СПЕК і судові психіатри, як і всі психіатри, залучені до судової експертизи, є юридично абсолютно рівноправними. Це означає, що експертиза, проведена комісією судових психіатрів у складі провідних вчених інститутів і повторно призначена експертиза в складі лікарів будь-яких психіатричних закладів або судово-психіатричних відділень лікарень – процесуально рівноправні для суду. Цей організаційний принцип дуже важливий, особливо з огляду на те, що дозволяє уникати тиску авторитетних структур владних установ, а також відомчих інтересів. Суд може не погоджуватися з висновками будь-яких медичних установ чи СПЕК, якщо вони будуть недостатньо обґрунтованими, і має право призначити нову експертизу, але обов’язково повинен мотивувати свою незгоду. Судово-психіатричну експертизу можна проводити в стаціонарі, амбулаторно, в суді, у слідчого чи особи, котра здійснює дізнання, заочно чи посмертно за матеріалами справи. Строк проведення судово-психіатричної експертизи не повинен перевищувати 30 днів. У разі неможливості дати висновок протягом вказаного часу Левенець І.В. Судова психіатрія Юридичний інститут ТАНГ 13 експертна комісія виносить умотивоване рішення про необхідність продовження цього строку. Судово-психіатричний висновок про психічний стан піддослідних, про їх осудність чи неосудність, а також про стан психічного здоров’я (в цивільному процесі) дається на основі їх психіатричного обстеження, вивчення матеріалів карної справи чи відомостей з минулого життя (анамнезу), документів і довідок про перенесені раніше захворювання. Всі медичні заклади (лікарні, клініки, диспансери, поліклініки тощо) зобов’язані надавати СПЕК через органи, які призначили експертизу, всі необхідні відомості і матеріали про обстежуваних чи пролікованих виписки з історій хвороби, довідки, дані аналізів і різних методів досліджень та ін. Судово-психіатричний висновок оформляється у вигляді акту, який підписується всіма членами комісії, причому кожний з них несе однакову відповідальність за його зміст. У разі незгоди одного з експертів із висновками інших членів комісії він має право не підписувати цей акт і складає свій окремий висновок чи акт (ст. 75 Кримінально-процесуального кодексу України (КПКУ), ст. 148 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПКУ). Відповідно до ст. 65 КПКУ та ст. 57 ЦПКУ висновок судово-психіатричних експертів є одним із джерел доказів у справі. Необхідно підкреслити, що остаточний висновок про осудність чи дієздатність особи робить тільки суд. У разі недостатньої повноти чи ясності висновку може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тим чи іншим експертам, а при необґрунтованості висновків чи сумнівах у їх правильності – повторна експертиза, що доручається іншим експертам (ст. 203 КПКУ, ст. 150 ЦПКУ). Згідно зі ст. 77 КПКУ та ст. 53 ЦПКУ про обов’язки та права осіб, які залучаються до проведення судово-психіатричної експертизи, вони мають право знайомитися з матеріалами судової справи, бути присутніми на судовому засіданні, радитися з іншими експертами, задавати питання потерпілим, обвинуваченим і свідкам за наявності відповідного дозволу. Якщо відповідь на поставлене судово-слідчими органами запитання виходить за межі спеціальних знань експерта або надані матеріали недостатні для висновку, експерт у письмовій формі сповіщає про неможливість дати цей висновок, докладно пояснивши мотиви своєї відмови. Коли ж під час проведення судово-психіатричної експертизи експертом встановлюються обставини, що мають значення для справи, він має право вказати на них у своєму висновку. Судово-психіатричний експерт не має права розголошувати відомі йому слідчі матеріали. Отримані в процесі експертизи дані він сповіщає тільки слідчим і судовим органам. За розголошення даних попереднього слідства чи дізнання або за відмову від виконання покладених обов’язків і за явно неправдивий висновок експерт несе відповідальність за статтями 384, 385, 387 ККУ, 53 ЦПКУ, 184-4, 185-3, 185-6, 186-8 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Важливе значення мають тісно пов’язані з проблемами судово-психіатричної Левенець І.В. Судова психіатрія Юридичний інститут ТАНГ 14 експертизи питання лікування осіб, котрі були визнані неосудними, й осіб, які захворіли після скоєння правопорушення і винесення вироку. Всі ці питання обов’язково відображаються в експертних висновках і відповідних рекомендаціях. Так само, як при вирішенні питань про осудність, при визначенні характеру психічного захворювання, що виникло після скоєння правопорушення, до чи після вирішення судом кримінальної справи за суттю судово-психіатричні експерти повинні враховувати його типи – тимчасовий чи хронічний. При останньому виноситься висновок про неможливість цієї особи постати через це перед судом і нести покарання за правопорушення, скоєне до розвитку психозу, чи про неможливість подальшого відбування покарання в місцях позбавлення волі та необхідність її переводу на лікування до психіатричної лікарні. Тимчасовий характер захворювання – це коли особа лише деякий час не може постати перед судом, приймати участь у слідстві під час розслідування або провадження справи судом чи відбувати покарання. Згідно із законодавством як заходи медичного характеру стосовно душевно хворих, котрі скоїли суспільно небезпечні дії, застосовується примусове лікування в психіатричних лікарнях загального чи спеціального типу; лікування на загальних підставах, тобто так само, як і всіх інших душевно хворих; передача на піклування родичам або опікунам при умові обов’язкового лікарського нагляду психіатричного диспансеру за місцем проживання. Примусове лікування не можна розглядати як покарання, тому що душевно хворі не спроможні розуміти його значення. Хоча воно призначається, відміняється або замінюється іншими заходами за рішенням суду, останній не встановлює термін примусового лікування. У разі одужання особи чи настання стійкого покращення і втрати нею соціальної небезпечності примусове лікування за поданням адміністрації лікувальної установи, згідно з висновком експертної комісії, може бути скасоване судом навіть через короткий термін, тобто це залежить від психічного стану хворого і його оцінка є прерогативою лікарів-психіатрів. Госпіталізація психічно хворих на загальних підставах здійснюється з такого їх психічного стану, коли в цьому є необхідність, і у відповідності з нормами організації системи амбулаторної та стаціонарної психіатричної допомоги в Україні. Згідно з цим лікар-психіатр диспансеру або поліклініки, встановивши факт психічного захворювання та наявність показань до стаціонарного лікування, направляє хворого в психіатричну лікарню. Черговий лікар психіатричної лікарні, прийнявши й особисто оглянувши хворого, визначає, в який відділ його потрібно госпіталізувати; там лікуючим психіатром і завідуючим відділом проводиться подальше обстеження та призначається лікування, а за участю лікарсько- консультативної комісії (ЛКК) колегіально проводиться оцінка працездатності, наявності суїцидальних і соціально небезпечних тенденцій, ознак інвалідності і подальше направлення на медико-соціальну експертну комісію (МСЕК). Психічно хворі, лікування яких проводилося на загальних підставах, виписуються, якщо вони Левенець І.В. Судова психіатрія Юридичний інститут ТАНГ 15 не потребують продовження стаціонарного лікування. В подальшому нагляд за психічним здоров’ям хворих і підтримуюче лікування здійснюють позалікарняні психіатричні заклади: диспансери, медико-соціальні реабілітаційні установи, лікувально-виробничі майстерні та цехи тощо. Наявність позалікарняних закладів, окрім продовження амбулаторного підтримуючого лікування, забезпечує нагляд і можливість своєчасно виявити небезпечні зміни в психіці хворих і повторно госпіталізувати їх для ефективного лікування. Якщо хворий, котрий підлягає за медичними показаннями виписці з лікарні, перебуває в стані, при якому він не може бути повністю справним і залишатися на самоті, а, крім цього, не має постійного місця проживання і близьких, зобов’язаних здійснювати піклування про нього, він може бути виписаний з лікарні тільки після встановлення над ним опіки. Такі організаційно-структурні особливості психіатричної служби спрямовані на профілактику суспільно небезпечних дій психічно хворих і їх ефективне лікування та виправдані часом, забезпечують наступність між стаціонарною й амбулаторною ланками психіатричної допомоги населенню. Завдяки цьому персонал психіатричного диспансеру, як правило, своєчасно проводить амбулаторне лікування хворих, що прикріплені до диспансеру і котрих добре знає, підтримує постійний тісний контакт з ними та їх родичами, а при необхідності проводить госпіталізацію хворих у звичайному або невідкладному примусовому порядку. При направленні в стаціонар дільничний лікар-психіатр попередньо встановлює діагноз та оформляє відповідної форми направлення, а при виписці після лікування психічно хворого в стаціонарі амбулаторна ланка повідомляється з направленням відповідної виписки з історії хвороби та рекомендацій з організації підтримуючого амбулаторного лікування і реабілітації. Всі ці дані разом з описом динаміки поточного диспансерного нагляду відображаються в амбулаторних картах психічно хворих. При виписці зі стаціонару психічно хворих з суїцидальними або соціально небезпечними тенденціями після проведеного лікування обов’язково, не менш як за 10 днів до виписки, спеціальні сигнальні повідомлення надсилаються в психіатричний диспансер або районному психіатру, в прокуратуру і міліцію, відповідно за місцем проживання хворого. Правові й організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою, ґрунтуючись на пріоритеті прав і свобод людини та громадянина, визначає Закон України “Про психіатричну допомогу”. Згідно з його ст. 4 психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, дотримання прав людини та громадянина, добровільності, доступності і відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності достатності заходів лікування з мінімальними соціально-правовими обмеженнями. Психіатричний огляд, амбулаторна психіатрична допомога та невідкладна госпіталізація до психіатричного стаціонару в примусовому порядку можуть здійснюватись і без усвідомленої згоди особи чи без згоди її законного представника Левенець І.В. Судова психіатрія Юридичний інститут ТАНГ 16 у випадках, коли одержані відомості дають підстави для обґрунтованого припущення про наявність у цієї особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: – вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або – неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, або – завдасть значної шкоди своєму здоров’ю у зв’язку з погіршанням психічного стану в разі ненадання їй психіатричної допомоги. У практиці судово-психіатричної експертизи підекспертні (обстежені) – це, здебільшого, звинувачувані чи підозрювані в скоєнні злочину. Свідки, потерпілі, позивачі та відповідачі становлять, відповідно, невелику частину від усіх підекспертних, тому тут розглядаються загальні питання про ведення судово- психіатричної експертизи переважно стосовно звинувачуваних і підозрюваних. Юридичними підставами для призначення судово-психіатричної експертизи у процесуальному порядку, передбаченому законодавством, можуть бути постанови слідчого, прокурора, органів дізнання, ухвала суду або одноосібна постанова судді у справі обвинувачення особи чи в порядку досудової підготовки цивільної справи. Інші юридичні документи (супровідні листи, доручення, списки запитань) підставою для проведення експертизи не можуть бути. У практиці судово-психіатрична експертиза найчастіше призначається у зв’язку з наявністю сумнівів щодо психічної повноцінності звинувачуваного, підозрюваного, потерпілого, свідка, цивільних позивача та відповідача, а також особи, стосовно якої вирішується питання про дієздатність. Згідно зі ст. 76 КПКУ судово-психіатрична експертиза призначається обов’язково лише для визначення психічного стану підозрюваних або звинувачуваних при наявності у справах даних, які викликають сумніви щодо їх осудності. В ст. 69 цього кодексу передбачено також, що лише експертизою встановлюється нездатність осіб правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, і спроможність давати про них показання. При розгляді справ у цивільному процесі про визнання громадянина недієздатним, при наявності достатніх даних про психічну хворобу чи недоумство судово-психіатрична експертиза є обов’язковою, незалежно від заявлених клопотань (ст. 258 ЦПКУ). Клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи перед відповідними інстанціями та посадовими особами можуть подавати підозрювані, звинувачувані, потерпілі, їх родичі та законні представники, адвокат (з моменту його участі у процесі), прокурор, цивільні – позивач, відповідач і їх представники. Для направлення на судово-психіатричне обстеження формальними або фактичними підставами можуть бути відомості про те, що особи, стосовно яких ведеться слідство або розглядається справа в суді, в минулому вже мали психічні порушення, перебували на обліку в психіатра у диспансері (кабінеті), раніше проходили судово-психіатричне обстеження, трудову чи військову експертизу, в Левенець І.В. Судова психіатрія Юридичний інститут ТАНГ 17 результаті чого були виявлені психічні відхилення від норми, перебували на лікуванні у психіатричній лікарні. Варто проводити експертизу і щодо тих, хто переніс енцефаліти, менінгоенцефаліти, травми голови, особливо, коли після цього були відставання у навчанні, зниження працездатності, зміни в психіці, судомні припадки тощо. Необхідно звертати увагу на безглузду поведінку затриманих у слідчому ізоляторі, в суді. Підставою для призначення судово-психіатричної експертизи можуть бути й аргументовані клопотання родичів або піклувальників про “неправильну” чи “дивну” поведінку звинувачуваного. Такі відомості можуть бути у показаннях свідків, що потребує від слідчого додаткових уточнень і запитань. Неадекватна, тобто невідповідна обстановці поведінка, спроби самогубства, деякі ознаки психічних розладів, наприклад, судомні епілептичні напади, можуть спостерігатися також особисто слідчим або в суді на всіх етапах кримінального чи цивільного процесу. Клопотання про експертизу може надходити і від самого звинувачуваного чи підозрюваного. До цього потрібно ставитися з відповідною увагою, без зайвої недовіри, хоча часто це й буває зловмисними прийомами психічно здорових злочинців, щоб уникнути відповідальності. Суттєвими обставинами, які зумовлюють сумніви у психічному здоров’ї звинувачуваного, можуть бути характер скоєного злочину та його мотиви (надмірна жорстокість дій, відсутність психологічно зрозумілих мотивацій дій, їх безглуздість і недоречність). Одночасно треба зауважити, що самі собою ці обставини ще не можуть бути доказом психічної хвороби і потребують розгляду в сукупності з іншими даними про особу та її поведінку. Тактовна і своєчасна постановка питань про особу, її інтереси, проблеми й оточення можуть дати необхідні дані про її психічний стан, а своєчасне направлення на судово-психіатричну експертизу осіб із психічними розладами свідчить про належну підготовку юристів, слугує справедливості правосуддя, відіграє суттєву роль у профілактиці суспільно небезпечних дій психічно хворих, дозволяє охороняти законні права та інтереси цих осіб. При розгляді завдань працівників слідства і суду при призначенні судово- психіатричної експертизи необхідно звернути увагу на ретельність підготовки матеріалів відповідно до мотивів і підстав, з яких це призначення проводиться. Деякі дії має право проводити лише орган, який призначив експертизу. Від повноти і якості зібраних матеріалів залежить правильність і надійність експертних висновків. Потрібно також переконливо довести, що саме ця особа вчинила протиправні діяння. Так, наприклад, коли в слідчого виникають сумніви у психічному здоров’ї обвинувачуваного, треба допитати свідків про поведінку досліджуваного. Якщо у свідків склалося враження “ненормальної”, “дивної” тощо поведінки, то треба з’ясувати й уточнити, чому саме. Важливо з’ясувати об’єктивні дані про характер поведінки та вчинків досліджуваного до, під час і відразу ж після вчинення ним протиправних дій, що допоможе при проведенні судово-психіатричної експертизи встановити можливість тимчасових психічних розладів. Завжди потрібно допитати Левенець І.В. Судова психіатрія Юридичний інститут ТАНГ 18 осіб, які знали досліджуваного, мали змогу спостерігати його у побуті і на роботі. Такі допити необхідні навіть тоді, коли встановлюється факт перебування звинувачуваного на обліку і під наглядом психіатричного чи наркологічного диспансеру (кабінету). У разі з’ясування, що досліджуваний проходив лікування в амбулаторних чи стаціонарних психіатричних або наркологічних закладах, слідчий і суд зобов’язані вимагати від цих установ оригінали таких медичних документів: амбулаторні карти, історії хвороби, детальні виписки з них, матеріали лабораторних та інших спеціальних досліджень. Копії, короткі довідки про факт перебування на обліку чи лікуванні в стаціонарі з термінами перебування і діагнозом хвороби для надання судово-психіатричним експертам не приймаються. В разі неповноти вищевказаних відомостей або їх відсутності судово-психіатричні експерти, спираючись на ст. 82 КПКУ, можуть подавати клопотання про потребу в необхідності їх представлення, вказавши, які саме матеріали їм потрібні. У контексті підготовчої діяльності для вивчення психічного стану особи велику цінність можуть мати ретельно зібрані різні записи, нотатки, листи, щоденники, які стосуються душевного стану і переживань досліджуваного. Після завершення підготовчого етапу слідчий або суд зобов’язані прийняти рішення про те, в котрий судово-психіатричний заклад чи якому спеціалісту в галузі психіатрії направити матеріали та постанову (ухвалу) суду для проведення судово- психіатричного експертного дослідження. Постанова про проведення судово-психіатричної експертизи повинна бути вмотивованою, у ній вказують підстави, на основі яких остання призначається. Постанова має таку форму: у вступній частині записують повне найменування і номер кримінальної справи, прізвище, ім’я та по батькові особи, направленої на судово-психіатричну експертизу, норми кримінального закону, які передбачають скоєне правопорушення. В описовій частині коротко викладаються суть протиправних дій особи, котра наплавлена на експертизу, а також ті підстави, що викликають сумніви в її психічному здоров’ї. Далі вказується установа, експертам якої доручається експертиза. Після цього формулюються запитання в зв’язку із завданням експертного обстеження. Можна, наприклад, поставити кілька характерних запитань для з’ясування психічного стану підекспертних: 1) Чи не страждав звинувачуваний психічним захворюванням на час скоєння ним правопорушення і чи не страждає в цей час? Якщо так, то яким саме? 2) Якщо звинувачуваний страждав психічним захворюванням у момент скоєння правопорушення, то чи виключало це захворювання його здатність розуміти свої дії або керувати ними, тобто чи вважати його осудним або неосудним? 3) Чи не страждає звинувачуваний захворюванням, яке виникло після скоєння ним злочину, а якщо страждає, то чи не позбавляє це захворювання його здатності Левенець І.В. Судова психіатрія Юридичний інститут ТАНГ 19 розуміти свої дії або керувати ними? 4) Коли звинувачуваний страждає психічним захворюванням, то чи потребує він застосування до нього примусових заходів медичного характеру, передбачених законодавством, і яких саме? У багатьох випадках виникають в експертів й інші запитання. Вони можуть стосуватися, зокрема, обґрунтованості висновків попередніх судово-психіатричних експертиз, а також встановлених раніше діагнозів. Залежно від обставин і терміну злочинної діяльності можуть бути запитання про час початку психічної хвороби, наявність т. зв. “світлих проміжків” в перебігу захворювання, а у випадку, коли захворювання виникло після скоєння злочину, – про можливість видужання хворого. У практиці, згідно з вимогами законодавства та відповідно до діючої інструкції,
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Організаційно-процесуальні основи судово-психіатричної експертизи в Україні» з дисципліни «Судова психіатрія»
