Істина є правильне відображення суб’єктом об’єктивної дій-сності, підтверджене практикою. Протилежним їй поняттям є хибна думка. Хибна думка — це зміст свідомості, який не відпо-відає реальності, але сприймається як істинне (цю думку треба спростовувати). Основна проблема теорії істини — як можна встановити відповідність одержаних знань реальним об’єктам, які по-стійно розвиваються. Для вирішення цієї проблеми необхідно розглянути основні характеристики істини: об’єктивність, абсолютність, відносність, конкретність і перевірка практикою. Кожна істина, оскільки вона досягається суб’єктом, є суб’єктивною за формою і об’єктивною за своїм змістом. Абсолютизація моменту суб’єктивного в наших знаннях веде до суб’єктивізму, аг-ностицизму. На противагу цим хибним поглядам наукова філо-софія виробила поняття об’єктивної істини. Об’єктивна істина — це такий зміст знань, який не залежить ні від окремої людини, ні від людства в цілому. Об’єктивність іс-тини ніяк не означає її незалежність від інтересів і потреб люди-ни. Навпаки, істина завжди була і залишиться однією з найваж-ливіших гуманістичних цінностей людини. Визнання об’єктивної істини зумовлює необхідність визнання в тій чи іншій формі абсолютної істини. Абсолютна істина означає повне, вичерпне знання про щось. У принципі таке знання можливе. Але оскільки розвивається не тільки пізнання, а й його об’єкт — на-вколишній світ, то людство може тільки наближатися до нього. До абсолютних істин можна віднести достовірно встановлені факти, да-ти подій, народження й смерті тощо, але такі істини не становлять пі-знавальної цінності, їх просто називають вічними істинами. Абсолю-тна істина — в широкому розумінні — це всеосяжна істина про реальність у цілому, або реальність окремих її фрагментів. Важливо визнати, що абсолютна істина існує як момент пізнання. Абсолютна істина складається із суми відносних істин. Відносна істина вказує на обмеженість правильного знання про щось. Наприклад, тіла склада-ються із атомів, вода кипить при температурі 100° тощо. У кожній відносній істині є зерно, елемент абсолютної. Абсолютизація момен-ту абсолютного в наших знаннях веде до догматизму, «омертвіння» знань, а абсолютизація відносного — до релятивізму (лат. — віднос-ний), тобто до агностицизму, фактичної відмови від пізнання. З аналізу діалектики абсолютної і відносної істини виводиться і наступна її фундаментальна характеристика — конкретність. Конкретність істини — це така її ознака, за якою істинність того чи іншого твердження залежить від умов, місця та часу, а також тільки в певній визначеній теоретичній системі, системі відліку тощо. Абстрактна постановка питання про істинність того чи іншого твердження призводить до невизначеного рішення. Так, на запитання взагалі: «Корисний чи шкідливий дощ?» — отримаємо відповідь — «і корисний, і шкідливий». Отже, абстра-ктної істини немає, істина завжди конкретна.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Поняття істини, її види, шляхи досягнення» з дисципліни «Філософія»
