Однією з важливих функцій свідомості є пізнання людиною навколишнього світу і самої себе. Люди не можуть жити, пере-творювати природу без знань. Пізнання — це таке функціону-вання свідомості, в результаті якого виникають нові знання. Воно є невід’ємним компонентом матеріально-практичної діяльності, хоч і не позбавлене певної відносної самостійності. На відміну від практики, яка є матеріальною діяльністю, пізнання є ідеальна, духовна форма освоєння світу. Практика, як спосіб задоволення потреб людини, може бути успішною тоді, коли вона супроводжу-ється творчим пізнанням об’єктів, їх моделюванням, планом їх пе-ретворення. Пізнання, як і свідомість в цілому, реально існує за до-помогою мови. Пізнавальний процес відображає не тільки наявні у дійсності (або ті, що дійсно існували чи будуть дійсно існувати) предмети, процеси і явища, але й усі їх можливі модифікації. Основними засадами наукової теорії пізнання є визнання об’єктивної реальності світу, відображення його в свідомості лю-дини, практики як основи пізнання й критерію істини, розуміння пізнання як діалектичного процесу наближення суб’єкта до об’єкта, руху від незнання до знання, від неповного, неточного знання до знання все повнішого і точнішого.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Природа і призначення процесу пізнання» з дисципліни «Філософія»
