Вчення про природу. Пантеїзм. В епоху Відродження філосо-фія знову звертається до вивчення природи. Але в розумінні при-роди, як і в тлумаченні людини у цей період, філософія має свою особливість. Ця особливість полягає у тому, що природа тлума-читься пантеїстично. В перекладі з грецької мови «пантеїзм» означає «всебожжя». Християнський бог втрачає свій трансценден-тальний, надприродний характер, він неначебто зливається з природою, а остання тим самим обожнюється і набуває рис, які не були притаманні їй в античності. Зростання промисловості, торгівлі, мореплавства, військової справи, тобто розвиток матеріального виробництва, обумовило роз-виток техніки, природознавства, математики, механіки. Все це ви-магало звільнення розуму від схоластики і повороту від суто логіч-ної проблематики до природничо-наукового пізнання світу і людини. Виразниками цієї тенденції були найвизначніші мислителі епохи Відродження, спільним пафосом якої стала ідея гуманізму. Одним із характерних представників ренесансної філософії цього спрямування був Микола Кузанський (1401—1464 pp.). Аналіз його вчення дає змогу особливо яскраво побачити різни-цю між старогрецьким трактуванням буття і трактуванням буття в епоху Відродження. Микола Кузанський, як і більшість філософів його часу, оріє-нтувався на традицію неоплатонізму. Однак при цьому він пере-осмислював вчення неоплатоніків, починаючи з центрального для них поняття «єдиного». У Платона і неоплатоніків, як ми зна-ємо, єдине характеризується через протилежність «іншому», не- єдиному. Цю точку зору поділяли піфагорійці та елеати, які про-тиставляли єдине множинності, границю — безмежності. Куза-нець, який поділяв принципи християнського монізму, заперечує античний дуалізм і заявляє, що «єдиному ніщо не протилежне». А звідси він робить характерний висновок: «єдине є все» — фор-мула, яка звучить пантеїстично і безпосередньо передує пантеїз-му Джордано Бруно (1548—1600 рр.). Ця формула неприйнятна для християнського теїзму, який принципово відрізняє творіння («все» від творця («єдиного»), але, що не менш важливо, вона відрізняється і від концепції неоплатоніків, які ніколи не ототожнювали «єдине» з «усім». Ось тут і проявляється новий підхід до проблем онтології. З твердження, що єдине не має протилежності, Кузанець ро-бить висновок, що єдине тотожне з безмежністю, нескінченністю. Нескінченність — це те, більшим від чого ніщо не може бути. Тому Кузанець називає її «максимумом», єдине ж — це «міні-мум». Отже, Микола Кузанський відкрив принцип збігу проти-лежностей максимуму і мінімуму. Щоб зробити більш наочним цей принцип, Кузанець звертається до математики, наголошую-чи, що при збільшенні радіуса кола до нескінченності, коло пере-творюється на нескінченну пряму. У такого максимального кола діаметр стає тотожним колу. Більш того, з колом сходиться не тільки діаметр, але й центр, а тим самим крапка (мінімум) і не-скінченна пряма (максимум) становлять одне й те саме. Аналогі-чно відбувається з трикутником: якщо одна з його сторін нескін-ченна, то й інші дві також будуть нескінченні. Таким чином доводиться, що нескінченна лінія є і трикутник, і крапка, і коло. Отже, єдність протилежностей є найважливішим методоло-гічним принципом філософії Миколи Кузанського, що робить його одним з родоначальників новоєвропейської діалектики. У Плато-на, одного з найвидатніших діалектиків античності, ми не знахо-димо вчення про збіг протилежностей, оскільки для старогрець-кої філософії характерний дуалізм, протиставлення ідеї (форми) і матерії, єдиного і нескінченного. Навпаки, у Кузанця місце єди-ного займає поняття актуальної нескінченності, яка є, власне, по-єднанням протилежностей — єдиного і безмежного. Проведене, хоч і не завжди послідовно, ототожнення єдиного з безмежним, зрештою, потягло за собою перебудову принципів не лише античної філософії і середньовічної теології, а й анти-чної і середньовічної науки — математики і астрономії. Ту роль, яку у греків відігравало неподільне (одиниця), яке вносило міру як в суще в цілому, так і в кожний рід сутнього, у Кузанця виконує нескінченне. Тепер на нього покладена функція бути мірою всього сущого. Якщо нескінченність стає мірою, то парадокс виявляється синонімом точного знання. І справді, ось що випливало з прийнятих Кузанським передумов: «... Якщо од-на нескінченна лінія складалася б з безкінечного числа відрізків в одну п’ядь, а інша — з безкінечного числа відрізків в дві п’яді, вони все-таки з необхідністю були б рівні, оскільки нескінчен-ність не може бути більшою від нескінченності». Як бачимо, пе-ред нескінченністю всі кінцеві різниці зникають, і двійка стає рі-вною одиниці, трійці чи будь-якому іншому числу. У геометрії, як показує Микола Кузанський, все складається, як і в арифметиці. Різницю раціональних та ірраціональних від-ношень, на якій трималась геометрія у греків, Кузанець проголо-шував як таку, що має значення лише для найнижчої розумової здібності розсудку, а не для розуму. Вся математика, включаючи арифметику, геометрію та астрономію, є, за переконанням Куза-нця, продуктом діяльності розсудку; розсудок якраз і виражає свій основний принцип у вигляді заборони протиріччя, тобто за-борони поєднувати протилежності. Микола Кузанський повертає нас до Зенона з його парадоксами нескінченності, з тією, однак, різницею, що Зенон вбачав у парадоксах знаряддя руйнування неправильного знання, а Кузанець — засіб створення знання іс-тинного. Правда, саме це знання має особливий характер — воно є «навченим незнанням». Теза про нескінченне вносить перетворення і в астрономію. Якщо в галузі арифметики і геометрії нескінченне як міра пере-творює знання про кінцеві співвідношення на наближені, то в ас-трономію ця нова міра вносить, крім того, ще й принцип віднос-ності. І справді, оскільки точно визначити розміри та форму Всесвіту можна лише через відношення його до нескінченності, то в ньому не можуть бути різні центр і коло. Роздуми Кузанця допомагають зрозуміти зв’язок між філо-софською категорією єдиного і космологічним висновком древ-ніх про наявність центру світу, а тим самим — про його кінець. Здійснене ним ототожнення єдиного з нескінченним руйнує ту картину космосу, з якої виходили не тільки Платон і Аристотель, а й Птолемей та Архімед. Для античної науки і більшості пред-ставників античної філософії космос був дуже великим, але кін-цевим тілом. А ознака кінцевості тіла — це можливість розрізни-ти в ньому центр і периферію, «початок» і «кінець». Згідно з Кузанцем, центр і коло космосу — це Бог, а тому, хоч світ і не нескінченний, його неможливо уявити кінцевим, оскільки у нього немає меж, в яких він був би замкнений. Філософські погляди ка-рдинала католицької церкви Миколи Кузанського іноді порів-нюють з дволиким Янусом, один бік якого звернений до схолас-тики, а другий — до майбутньої філософської класики XVII ст. Під це порівняння певною мірою підпадає вся філософія XV—XVI ст. Сутність епохи Відродження характеризується не тільки під-несенням людини, а й докорінною зміною світогляду. На зміну арістотельсько-біблійному світогляду про те, що центром Всесві-ту є Земля (геоцентрична система) приходить геліоцентрична си-стема (в центрі — Сонце, а Земля — зовнішня планета). Авто-ром цієї концепції був видатний польський учений М. Коперник (XVI ст.), який фактично здійснив революційний переворот у сві-торозумінні. Його вчення розглядається як початок звільнення природознавства від теології (Енгельс). На захист учення М. Коперника виступив італійський учений-філософ Г. Галілей (1564—1642 pp.), який переслідувався інквізицією як єретик. Да-лі від Коперника в світорозумінні пішов італійський вчений фі-лософ Дж. Бруно (1548—1600 pp.), який проголосив гіпотезу про існування можливості світів, за що був жорстоко покараний ін-квізицією — прилюдно спалений. В Україні вчення М. Коперника, Г. Галілея та Дж. Бруно широко пропагувалося в Києво-Могилянській академії та морських школах (Ф. Прокопович та ін.). Із викладеного раніше можна зробити висновок про те, що фі-лософська думка епохи Відродження створила надійні основи в подальшому поступі наукової революції та розвитку філософії Нового часу (XVII—XVIII ст.).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Натурфілософія епохи Відродження» з дисципліни «Філософія»
