Оцінка працездатності за виробничими по-казниками базується на застосуванні економіко-статистичних ме-тодів, хронометражних спостережень, фотографії робочого дня і використання устаткування, фотохрометражі, самофотографії. Виробничі показники характеризують ефективність роботи і опосередковано — рівень працездатності. Це зумовлено тим, що продуктивність праці і функціональний стан працівника протя-гом зміни змінюється різнонаправлено. Так, продуктивність пра-ці в кінці зміни може підвищитися або зберігатися на високому рівні, в той час як функціональний стан поступово погіршується. Продуктивність праці починає знижуватися при значному розви-тку втоми, оскільки на початкових її стадіях має місце компенса-ція за рахунок резервних можливостей організму. В зв’язку з цим особливе значення має вивчення динаміки функціонального ста-ну за допомогою фізіологічних методів. Слід мати на увазі, що характер змін і спрямованість функціо-нальних станів різних фізіологічних систем неоднакові. Так, реакція серцево-судинної системи досить нечітко вказує на розвиток втоми навіть при важкій фізичній роботі. Одним з основних інте-гральних показників працездатності є стан центральної нервової системи, яка визначає функціональний стан всіх органів і систем. Тому необхідно дослідити не менш як три фізіологічні системи або функції: • центральну нервову систему, зокрема динаміку коркових процесів; • ключові фізіологічні функції для даного виду праці; • функції, які найменш навантажені. Для оцінки таких властивостей центральної нервової системи, як збудливість, сила і рухливість нервових процесів необхідне вивчення: • стану аналізаторів методом визначення критичної частоти злиття мерехтінь (КЧЗМ); • часу сенсомоторної реакції методом рефлексометрії. Застосування методу визначення критичної частоти злиття мерехтінь грунтується на тому, що зоровий аналізатор характери-зується певним рівнем функціональної рухливості. Цей рівень вимірюється тією граничною частотою спалахів світла, за якої вони вже не відрізняються як окремі спалахи, а виникає відчуття неперервного світла. У разі втоми ця гранична частота зменшу-ється і людина сприймає як неперервне світло такі мерехтіння, які раніше вона чітко сприймала як переривчасте світло. Вимі-рюється частота злиття мерехтінь у герцах. Метод рефлексометрії полягає в тому, що працівник натискує на ключ приладу (або відпускає натиснуту кнопку) у відповідь на дію певного подразника (світло, звук). Час від початку дії подра-зника до відповідної реакції реєструється електросекундоміром і характеризує стан збудження вищих відділів мозку. Вивчають час простої реакції і час реакції розпізнавання та вибо-ру. Проста реакція — це реакція на один відомий сигнал. Реакція вибору — це реакція на один з двох або декількох сигналів. При цьому на кожний сигнал людина повинна реагувати певною дією. Час реакції на подразник коливається протягом робочої зміни і є статистичною величиною. Збільшення його свідчить про зни-ження працездатності, а у стані високої працездатності він змен-шується, однак ніколи не може бути меншим за певну фізіологіч-ну межу. Досить інформативними для оцінки працездатності не тільки при фізичній, а й розумовій та нервово-напруженій роботі є пока-зники м’язової сили і витривалості. Для їх вимірювання викорис-товуються методи динамометрії. Працівник робить кілька мак-симальних натискувань на ручку динамометра і на основі цих даних визначається середня величина м’язової сили. Час (в секу-ндах) утримання 75 % максимального зусилля характеризує м’язову витривалість. Точність і координація рухів вивчаються методом координо-метрії. Працівникові пропонують швидко вести щуп приладу по певній траєкторії, не відхиляючись від неї. Кожне відхилення фі-ксується приладом. При цьому враховуються час виконання завдання, загальна кількість помилок і їх сумарна тривалість. Аналогічним способом вивчається тремор. У цьому випадку працівникові пропонується протягом 20 с тримати штифт в круг-лому отворі, не торкаючись стінок. Рука нічим не фіксується. Чи-сло дотиків у стані високої працездатності, як правило, не пере-вищує 15. Вивчення стану серцево-судинної системи працівників прово-диться методом електрокардіографії, пульсометрії і вимірювання артеріального кров’яного тиску. Під час обробки матеріалу шляхом відповідних розрахунків отримують дані про ударний та хвилинний об’єм крові. При вто-мі показники артеріального тиску мають тенденцію до зниження (не завжди). Пульсова реакція на одне і те саме навантаження бі-льша при значній втомі. У цьому випадку сповільнюється і від-новлення частоти пульсу. Функціональний стан органів дихання людини в процесі праці оцінюється за ритмом, частотою і глибиною дихальних рухів, а та-кож шляхом визначення життєвої місткості легенів, хвилинного об’єму дихання, максимальної легеневої вентиляції. Із цією метою використовують такі методи, як пневмографія і спірометрія. Дихальний об’єм, життєву місткість легенів визначають за допомогою спірометра. Розрахунковим методом визначають хви-линний об’єм дихання. За показниками газообміну і споживання кисню можна розрахувати затрати енергії на виконання роботи. Однак ці методи досить складні і на виробництві майже не вико-ристовуються. Найдоступнішими методами вивчення працездатності людини у виробничих умовах є тестові методики. За допомогою спеціа-льних тестів вивчають властивості нервових процесів (збудження і гальмування) та психічні функції — показники уваги, пам’яті, сприймання, емоційного напруження тощо. Крім об’єктивних методів оцінки працездатності, методом опитування вивчається суб’єктивний стан працівників, у процесі якого вони дають оцінку стомлення в балах: немає стомлення — 0, легка стомленість — 1, середня — 2, сильна — 3, дуже силь-на — 4 бали.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Методи дослідження працездатності» з дисципліни «Фізіологія і психологія праці»
