Проблема працездатності є центральною у фізіології і психології праці, оскільки ефективна трудова діяль-ність може бути забезпечена лише на основі врахування фізіоло-гічних і психологічних закономірностей функціонування людсь-кого фактора. Саме завдяки працездатності можлива реалізація знань, умінь і досвіду людини. Працездатність людини є фізіо-логічною основою продуктивності праці. Існує дуже багато визначень категорії «працездатність» [9; 28]. Одні автори ототожнюють працездатність з продуктивністю праці. Так, С. О. Косилов визначає працездатність як здат-ність людини більш-менш тривалий час виконувати певну роботу з дотриманням відповідних кількісних і якісних її по-казників. Аналогічне визначення дають В. П. Загрядський і А. С. Єгоров, які під працездатністю розуміють здатність людини до ви-конання конкретної діяльності в рамках заданих часових лімітів і параметрів ефективності. Інші автори під працездатністю людини розуміють максима-льні функціональні можливості її організму для виконання конк-ретної роботи. Зокрема, Г. Леман характеризує працездатність максимумом роботи, який може виконати людина. І. М. Єфімов вважає, що працездатність — це потенціал властивостей і якос-тей, які характеризують стан організму відносно його готовності до трудової діяльності. Є. Л. Ільїн під працездатністю розуміє стан систем організму, їх готовність виявити максимум своїх можливостей. Третя група вчених (Г. А. Стрюков, М. А. Грицевський) вва-жає доцільним термінологічно відокремити працездатність як продуктивність, ефективність діяльності і працездатність як пси-хофізіологічний потенціал працівника, оскільки: • достатній рівень продуктивності праці може зберігатися за умови різкого зниження працездатності; • на виробництві людина не працює на межі своїх можливос-тей, а використовує їх частину, рівномірно розподіляючи протя-гом робочого дня. У найбільш загальному формулюванні працездатність мож-на визначити як здатність організму людини витримувати на-вантаження (м’язові, нервові, енергетичні, інформаційні) у процесі праці. Згідно з теорією функціональної системи, розробленою П. К. Анохіним, будь-яка робота являє собою завдання перед організмом в цілому. Її виконують всі функціональні одиниці: рецептори, нер-вові клітини і нерви, м’язи, органи і системи життєзабезпечення (дихання, серцево-судинна, терморегуляційна тощо). Тому пра-цездатність — це здатність клітин, тканин і органів до дії. Зрозуміло, що ці дії на різних рівнях організму виявляються по-різному (одні одиниці сприймають і переробляють інформацію, інші виконують конкретні трудові рухи і дії або здійснюють енергетичне забезпечення виконання роботи і т. п.). Працездатність створюється рушійними силами організму — процесом збудження на нейрофізіологічному рівні та енергією хімічних речовин на молекулярному рівні. Збудження здійснює взаємодію рецепторів, нервових шляхів і нервових клітин з робочими органами. Під впливом нервових ім-пульсів сприймаючі, перероблюючі та виконавчі нервові клітини і периферійні органи витрачають свій енергетичний потенціал для виконання притаманних їм функцій. Чим більше наванта-ження у вигляді збудження здатні витримати функціональні оди-ниці, тим вищою є працездатність людини. Процес збудження забезпечується енергетичними речовинами, які знаходяться в самих функціональних одиницях (нервових і м’язових клітинах) та в різних «депо», тобто в місцях зосере-дження резервів органічних речовин. Вирізняють загальний рівень працездатності і наявний стан працездатності. Загальний рівень працездатності конкретної людини як мак-симально можливий її психофізіологічний потенціал визначаєть-ся такими факторами: • стан здоров’я; • м’язова сила і витривалість та їх співвідношення; • властивості нервових процесів (сила, рухливість, врівнова-женість); • біоенергетичні процеси і резерви організму; • психічні функції. Він залежить від віку і статі людини, соціально-економічних умов життя і праці. Загальний рівень працездатності, характерний для конкрет-ної людини, є досить стабільним, а зміни його відбуваються по-вільно і мають тривалий характер. З огляду на це розрізняють повну, часткову та залишкову працездатність. Під повною пра-цездатністю розуміють здатність людини до праці без обме-жень, а під частковою — з певними обмеженнями. Залишкова працездатність характерна для осіб старшого віку і зумовлена зменшенням фізіологічного потенціалу внаслідок старіння. На-явність її дозволяє цим людям пропонувати свої трудові послу-ги на ринку праці. Наявний стан працездатності зазнає короткочасних коливань і відбиває вплив багатьох факторів та умов, які діють на організм людини.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Поняття працездатності та її рушійні сили» з дисципліни «Фізіологія і психологія праці»
