З мотивами пов’язані мотиваційні стратегії діяльності людини, які можуть сприяти або протидіяти її прогре-сивному розвитку. Розвитку особистості сприяють мотиваційні стратегії, які хара-ктеризуються вибором високозначущих цілей, а досягнення їх ви-магає мобілізації функціональних та інтелектуальних можливос-тей, переборення труднощів, часто в умовах ризику. Мотиваційні стратегії, які не сприяють прогресивному розвитку особистості, характеризуються звуженням сфери діяльності. Проте слід уникати так званих неадекватних мотиваційних стратегій, які виявляються у виборі цілей, що значно переважають можливості людини, або у високій мобілізації цих можливостей на досягнення легко доступ-них цілей. Це означає, що рівень домагань, які спонукаються пев-ними мотивами, має характеризуватися такою складністю і трудні-стю завдань, виконання яких приносить людині задоволення. Існує так званий оптимум мотивації, який забезпечує най-кращу якість виконання роботи. Він залежить від складності за-вдання. Ця залежність відома під назвою закону Йєркса—Додсона і означає, що у випадку складного завдання оптимум до-сягається при слабкій мотивації, тоді як легкому завданню відпо-відає сильна мотивація. Мотиви формуються поетапно. Перший етап характеризуєть-ся усвідомленням спонукання, яке включає усвідомлення його предметного змісту, способів дії і результату. Усвідомлене спо-нукання виступає мотиваційною одиницею, якою можуть бути потреба, схильність, бажання. Другим етапом є прийняття моти-ву. Щоб усвідомлене спонукання перетворилося на особистісний мотив, воно повинно бути внутрішньо прийняте людиною, тобто співвіднесене з ієрархією особистісних цінностей. Третій етап пов’язаний з реалізацією мотиву, на якому його спонукальна фу-нкція поєднується з функцією задоволення потреби. Якщо немо-жливо реалізувати прийнятий мотив, то у працівника виникає фрустрація. Фрустрація — це психічний стан людини, виклика-ний об’єктивно непереборними (або суб’єктивно так сприйняти-ми) труднощами виконання завдання, досягнення мети. Наслід-ком цього може бути зниження самооцінки і рівня домагань. На четвертому етапі мотив закріплюється в характері людини, пе-ретворюється на властивість особистості, тобто на потенційні спонукання. Кінцевим етапом у розвитку мотивів є актуалізація потенційних спонукань, тобто відповідний вияв їх як рис особис-тості в умовах внутрішньої або зовнішньої необхідності. Стосов-но мотиваційної сфери такими рисами є мотив досягнення успі-хів і мотив уникнення невдач, а також певний локус контролю, самооцінка і рівень домагань. Мотив досягнення успіхів — намагання людини добитися успіхів у діяльності і спілкуванні. Мотив уникнення невдач — відносно стійке намагання людини уникнути невдач у життєвих ситуаціях, пов’язаних з оцінкою результатів її діяльності іншими людьми. Локус (локалізація) контролю — якість, яка характери-зує схильність людини приписувати відповідальність за резуль-тати своєї діяльності зовнішнім факторам і обставинам (зовніш-ній локус) або власним зусиллям і здібностям (внутрішній локус). Схильність до зовнішнього локусу контролю властива людям, невпевнених у своїх здібностях, неврівноважених, неса-мостійних у прийнятті рішень, часто безвідповідальних. Люди з внутрішнім локусом контролю послідовні, наполегливі в досяг-ненні мети, впевнені в собі, врівноважені, незалежні, схильні до самоаналізу і критичної самооцінки. Самооцінка — це оцінка особистістю своїх можливостей, якостей, місця серед інших людей. Бажаний рівень самооцінки, максимальний успіх у діяльності, якого прагне добитися людина, характеризують її рівень домагань. Він виявляється в характері поставлених цілей і труднощах їх досягнення. Цей рівень може бути адекватним або неадекватним можливостям людини. Вирі-шальним фактором у становленні рівня домагань є переживання людиною своїх досягнень як достатніх чи недостатніх, а тому він залежить від двох протилежних мотиваційних тенден-цій — мотиву досягнення успіху (Му) і мотиву уникнення не-вдачі (Мн). Переважання тієї чи іншої мотиваційної тенденції зумовлене вибором ступеня складності задачі. Люди з перева-жанням мотиву досягнення успіху (Му > Мн) вибирають зада-чі середнього ступеня складності. Орієнтовані на уникнення невдачі надають перевагу задачам дуже легким, що гарантує успіх, або дуже важким, невирішення яких не дає підстав для почуття приниження. Згідно з теорією трудової мотивації Дж. Аткінсона, сила мо-тивації прагнення до успіху (Су) залежить від двох ситуативних змінних: можливості успішного завершення діяльності — Ву та привабливості успіху — Пу і може бути виражена формулою: Су = Му Ву Пу. Привабливість успіху (Пу = 1 – Ву). Це означає, що чим біль-ша можливість успіху, тим нижча його привабливість. Особи, які приймають невдачу заради високої привабливості можливого досягнення успіху, віддають перевагу складним за-вданням і належать до ризикованого типу особистості. Таких працівників доцільно використовувати для пошуку нетипових, нетрадиційних рішень. Слід зазначити, що мотив уникнення невдачі виявляється як стійка тенденція працівника робити все від нього залежне не для того, щоб добитися більших успіхів, а для того, щоб виконати роботу не гірше за інших. Отже, потенціал його не-довикористовується. Вивчення рівня домагань працівників дозволяє краще зро-зуміти мотиви їх поведінки і управляти мотиваціями. Шляхи підвищення рівня домагань залежать від індивідуальних особ-ливостей працівників та їх урахування в управлінні розвитком персоналу. Психологічні вимоги до стимулювання ефективності праці зводяться: • до забезпечення рівноваги між здібностями працівника і стимулами; • постановки перед працівниками правильно вибраних цілей, залучення їх до цілей організації; • особистої зацікавленості працівників у загальних результа-тах праці, досягнення яких відповідає їхнім потребам, інтересам та очікуванням.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Мотиваційні стратегії діяльності» з дисципліни «Фізіологія і психологія праці»
