Емоції як безпосередні, тимчасові пережи-вання якогось більш постійного почуття поділяються на стенічні і астенічні. Стенічні емоції у процесі праці спонукають працівника до дій, збільшуючи його енергію, тоді як астенічні емоції харак-теризуються пасивністю, споглядальністю, байдужим став-ленням до роботи. Особливо несприятливо на діяльності і стосунках між людьми позначаються афекти, які характеризуються значними змінами у свідомості, порушенням контролю за діями, втратою витримки, а також змінами фізіологічних функцій. Афект — це короткотривала бурхлива емоційна реакція у формі гніву, страху, відчаю, розгубленості і т. п. Він розвива-ється в критичних умовах, коли людина не може знайти адекват-ний вихід з небезпечних, травмуючих, несподіваних ситуацій. Розвиток афекту підпорядковується такому закону: чим силь-ніший вихідний мотиваційний стимул, чим більше зусиль дове-лося докласти людині на реалізацію мети і чим менший резуль-тат діяльності, тим сильніший афект. Він виявляється в дезорганізації поведінки і порушенні пере-бігу психічних процесів, свідомого контролю. Афект супрово-джується вираженими руховими діями та змінами фізіологічних функцій. Однак особливе значення для організації спільної дія-льності мають настрої працівників. Настрій — це загальний емоційний стан, який супрово-джує протягом тривалого часу діяльність і поведінку лю-дини. Будучи, як правило, слабовираженими, настрої можуть набувати значної інтенсивності і впливати на ефективність ро-зумової діяльності, на виконання рухів і дій, на продуктив-ність праці. Особливою формою переживання почуттів, близькою за пси-хологічними характеристиками до афекту, а за тривалістю — до настроїв, є стресові стани. Стрес характеризується як надмірне психологічне і фізіо-логічне напруження, викликане сильним несприятливим впливом того чи іншого фактора. Стан працівника при стресі характеризується дезорганізацією поведінки і мови, в одних ви-падках проявляється в невпорядкованій активності, в інших — у пасивності, бездіяльності. Разом з тим незначний стрес може сприяти мобілізації сил, активізації діяльності. Особливо це ха-рактерно для простої діяльності. Стрес, який сприяє покращенню показників працездатно-сті, розцінюється як стрес без дистресу. Погіршення цих по-казників розглядається як прояв дистресу. Тривалий стрес призводить до змін у значущості мотивів трудової діяльності; ро-бота може викликати незадоволення. Поведінка людини в стресових станах залежить від типу нер-вової системи, локуса контролю, характеру і вольових якостей, ставлення до стрес-фактора. Стресогенну ситуацію одні люди сприймають як таку, що дозволяє їм реалізувати свої можливості і досягти бажаних успіхів. Тому розрізняють активне й пасивне емоційно-поведінкове реагування при стресі. Активне реагування більш доцільне при сильних короткотривалих стресорах, пасив-не — при тривалому стресорі. Стреси поділяються на гострі і хронічні. Гострий стрес розви-вається миттєво і з перших хвилин позначається на роботі нерво-вої та серцево-судинної систем. Хронічний стрес виникає в разі тривалого або повторюваного впливу як сильних, так і порівняно слабких стресорів. Розрізнять організаційні та особисті фактори стресів. До орга-нізаційних факторів належать: • перевантаження або недовантаження в процесі праці, які викликають стурбованість, роздратування, фрустрацію тощо; • конфлікти ролей, коли до працівника ставляться суперечли-ві вимоги; • невизначеність обов’язків, функцій, прав працівника; • нецікава, беззмістовна робота; • несприятливі санітарно-гігієнічні умови праці; • конфліктні ситуації в колективі. Особистісні фактори стресу пов’язані з індивідуальними пси-хічними властивостями людини. Згідно з сучасними уявленнями, стрес розглядаються як феномен усвідомлення, який виникає у працівника при порівнянні вимог, що ставляться до нього, і здат-ності справлятися з цими вимогами. Якщо в цьому механізмі від-сутня рівновага, тобто людина не впевнена у своїх можливостях, то вона відчуває стрес. Концепція з управління стресом і його зняттям полягає в тому, щоб ліквідувати його причини. З цією метою необхідно внести корективи у сприйняття працівником вимог роботи до нього і власних можливостей. Цього можна домогтися, підвищивши рі-вень інтелектуального розвитку працівника, змінивши його пове-дінкові і соціальні реакції на основі оволодіння новими знання-ми, трудовими навичками і вміннями відповідно до вимог діяльності. Щодо працівників, які відчувають дистрес через старіння і неможливість справлятися з новими вимогами, доцільно практи-кувати як зниження навантажень, так і періодичне підвищення кваліфікації. Якщо стресором є монотонна робота, то необхідні заходи, спрямовані на збагачення праці, підвищення її змістовно-сті. Стосовно таких стресогенних факторів, як шум, вібрація, за-газованість, освітленість і т. ін., необхідно реалізувати програми по їх оптимізації. Особливо важливу увагу в системі заходів із запобігання стресам у працівників слід надавати створенню і під-триманню в організаціях сприятливого психологічного клімату. На відміну від емоцій, афектів, настроїв і стресових станів, які мають ситуативний характер і відображають ставлення людини до об’єкта в даний момент, у конкретних умовах, вла-сне почуття відображають ставлення людини до об’єкта її стійких потреб, яке закріплене в спрямованості особистості. Почуття характеризуються стійкістю, тривалістю, предметним характером. Мотиви лише тоді приводять до активності в пра-ці, коли вони є постійно діючими спонукальними факторами, предметом стійких почуттів. Почуття визначають динаміку і зміст емоцій. У процесі праці під час контактів між працівниками емо- ції і настрої поширюються, іррадіюють, посилюються або по-слаблюються, формуються певні емоційні стани і настрої у колективі, які, у свою чергу, можуть відповідним чином впли-вати на взаємовідносини та ефективність діяльності. Тому ко-лективними емоціями і настроями необхідно і можна управ- ляти — стримувати і гальмувати, негативні та стимулювати позитивні.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Види емоційних реакцій» з дисципліни «Фізіологія і психологія праці»
