Енергетичний оптимум та енергетичний коефіцієнт корисної дії
Найефективнішим як щодо результатів пра-ці, так і стану здоров’я є середній, помірний рівень потужності роботи, який отримав назву енергетичного оптимуму. Межі цьо-го оптимуму різні у різних працівників відповідно до їх праце-здатності. Відхилення від оптимальних енергозатрат як у біль-ший, так і менший бік можливі при виконанні різних робіт. Так, наприклад, складні і точні роботи доцільніше виконувати із за-тратами енергії, меншими від оптимальних. Разом з тим для нормального функціонування організму кіль-кість енергії, яка витрачається безпосередньо на м’язову роботу, має становити в середньому за добу не менш як 1200—1300 ккал. Оптимальне фізичне навантаження сприяє підвищенню опірності організму до несприятливих факторів. Порівняння витрат енергії працівника з обсягом виконаної ро-боти показує, що такі витрати перевищують абсолютну величину механічної роботи. Це пов’язано з тим, що частина енергії пра-цівника витрачається на статичні напруження, частина — на по-долання інерції рухових ланок, частина — на протидію негатив-ним впливам факторів виробничого середовища (мікроклімат виробничих приміщень, шум, забрудненість повітря і т. ін.). Так, вплив температури повітря виявляється в тому, що при охоло-дженні організму обмін речовин посилюється на 10—20 % і бі-льше, помірне зігрівання може зменшити обмін речовин на 3—5 %. За умов високих температур обмін речовин може збільшува-тися на кілька десятків процентів [22]. Відношення кількості механічної роботи до затрат енергії називається енергетичним коефіцієнтом корисної дії. У лю-дини енергетичний коефіцієнт корисної дії не перевищує 20—25 %. За розрахунками багатьох фізіологів, до робіт, при виконанні яких коефіцієнт корисної дії організму працівника досягає 20 %, відносяться підземні роботи по видобутку корисних копалин, не-механізовані вантажно-розвантажувальні роботи та інші. При за-тратах енергії за робочу зміну більше 2000 ккал, включаючи ос-новний обмін, обсяг механічної роботи, яку виконує робітник, становить майже 105000 кілограмо-метрів. Такі роботи викону-ються всіма великими групами м’язів корпуса і кінцівок. При ви-конанні робіт за допомогою м’язів лише плечового поясу коефі-цієнт корисної дії організму в два рази менший, а при виконанні роботи дрібними м’язами кистей і пальців рук він становить ли-ше 2—4 %. Однак не слід вважати, що більша частина енергії працівника просто втрачається. Для людського організму корис-ною є та частина енергії, яка витрачається на підвищення життє-діяльності клітин під час роботи і на відновлення тимчасово зменшеної працездатності. Розрізняють валовий і чистий коефіцієнти корисної дії. Вало-вий коефіцієнт враховує всі затрати енергії, включаючи основний обмін, а чистий коефіцієнт враховує затрати енергії за винятком основного обміну. Значення енергетичного коефіцієнта корисної дії залежить від багатьох факторів, зокрема від способу виконан-ня роботи, робочої пози, тренованості, здоров’я, рівня втоми працівника і т. ін. Оптимізація енергозатрат має здійснюватися насамперед за ра-хунок покращання умов праці, раціоналізації трудових процесів і робочої пози як факторів, що вимагають від працівника додаткової енергії, не пов’язаної з безпосереднім виконанням завдання.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Енергетичний оптимум та енергетичний коефіцієнт корисної дії» з дисципліни «Фізіологія і психологія праці»
