Рівень збудливості характеризує функціональний стан тканини. Мірою збудливості є мінімальна сила подраз-ника, яка викликає збудження. М. Є. Введенський сформулював поняття про функціональну рухливість, або лабільність, збудливої тканини (нерва, м’яза). Лабільність — це здатність збудливої тканини до відтво-рення нервових імпульсів відповідно до ритму подразнення. Мірою лабільності є найбільша кількість імпульсів, що їх ткани-на здатна відтворити за 1 с відповідно до частоти дії подразника, тобто без трансформації ритму. Для кожної тканини характерний певний максимальний ритм збудження, що характеризує її функ-ціональну рухливість. Так, для нерва він становить 500—800, а для м’яза — 200—300 імпульсів за секунду. Лабільність — величина непостійна. Її можна підвищити тре-нуваннями. Здатність збудливої тканини підвищувати свою лабі-льність О. О. Ухтомський назвав засвоєнням ритму. За несприят-ливих умов лабільність тканини знижується, зменшується кількість відтворюваних імпульсів, порушується ритм збуджень. Цей стан зниження функціональної рухливості (лабільності) отримав назву парабіозу. М. Є. Введенський відкрив у нервових структурах під час по-дразнення дві фази зрушень: • продромічну, що характеризується зниженням збудливості, підвищенням лабільності й працездатності; • парабіотичну, що характеризується підвищенням збудливос-ті, зниженням лабільності й працездатності. Він експериментально довів, що подразнення надмірної сили і частоти викликають у нервово-м’язовому з’єднанні особливий вид збудження, яке не здатне поширюватися і з подальшим по-глибленням переходить у гальмування. Скорочення м’яза при цьому спочатку зменшується, а зі збільшенням сили і частоти дії подразника м’яз починає розслаблятися. Це означає, за висловом М. Є. Введенського, що існують оптимум і песимум частоти і си-ли подразника. Оптимальними (найкращими) є такі частота і си-ла подразнення, які викликають максимальне скорочення м’яза. Оптимальний ритм збудження у 2—3 рази менший за максима-льний. Частота і сила подразнення, які призводять до послаблення відповідної реакції тканини, називаються песимальними (най- гіршими). Песимум виникає в синапсах, оскільки нерв проводить значно більшу кількість імпульсів, ніж дозволяє лабільність нервово-м’язового з’єднання. Внаслідок цього змінюється провідність ді-лянки нерва, тобто виникає парабіоз. Парабіоз — це особливий стан стійкого збудження в певній ділянці збудливої тканини, який змінює її провідність. Вияв-ляється як гальмування. Перехід збудження в гальмування під час дії подразнень над-мірної сили і частоти є загальним законом життєдіяльності збуд-ливих клітин і тканин, законом парабіозу. Парабіоз має три фази: • рівноважну, яка характеризується тим, що і сильні і слабкі подразники викликають однакову реакцію (наприклад, м’язове скорочення однакової сили); • парадоксальну, коли сильні подразники викликають слабку реакцію, а слабкі, навпаки, — сильне збудження; • гальмівну (ультрапарадоксальну), коли немає чіткої реакції ні на слабкі, ні на сильні подразнення. Виникнення і розвиток усіх фаз парабіозу характеризує зни-ження лабільності і працездатності. У процесі роботи парабіоз виявляється в неадекватних діях працівника або у їх відсутності тоді, коли особливо необхідні активні дії. Отже, парабіоз може призводити до помилок та аварій на виробництві.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Лабільність і парабіоз» з дисципліни «Фізіологія і психологія праці»
