Паризький договір про утворення Європейського об’єднання вугілля і сталі
18 квітня 1951 шістьма європейськими країнами (Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, ФРН) було підписано Паризький договір, яким засновано Європейське об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС). Основною метою ЄОВС було сприяння економічному розвитку, зростанню зайнятості і підвищенню життєвого рівня в державах-членах шляхом створення спільного ринку вугледобувної і сталеливарної промисловості та їх похідних. Інститути ЄОВС повинні були забезпечити впорядковане постачання спільного ринку, рівний доступ до джерел виробництва для всіх споживачів, встановлення максимально низьких цін, підтримку умов, стимулюючих нарощування виробництва і поліпшення якості виготовлюваної продукції, раціональне використання природних ресурсів, поліпшення умов праці; сприяти зростанню міжнародної торгівлі і впорядкованому нарощуванню і модернізації виробництва. Цілі ЄОВС свідчили про те, що об'єднання носить чисто функціональний характер і вирішує спеціальне коло завдань і проблем, пов'язаних з розвитком сталеливарної і вугільної промисловості, створенням спільного ринку товарів і послуг в цій сфері на основі принципів, визначених Договором. Паризький договір сам по собі нічого не говорить про природу інтеграційного об'єднання, про рівень і ступінь інтеграції, про сприйняття концепцій наднаціональної співпраці або міжнаціонального об'єднання. Про те, яким чином повинно діяти це Об'єднання, в самому Договорі вказується досить нечітко. Згідно ст. 5 Договору ЄОВС повинно здійснювати свої завдання "з обмеженим ступенем втручання". Визначення досить нечітке, і якщо в Договорі в тій чи іншій мірі визначалася сфера втручання, то вказівка на порядок цього втручання була практично відсутня. ЄОВС наділяється якостями юридичної особи. Об'єднання володіє правоздатністю, необхідною для досягнення поставленої мети і здійснення своїх функцій, за ним визнається міжнародна правоздатність, а в кожній з держав-членів воно володіє найбільшою правоздатністю, що надається юридичним особам в цій державі. ЄОВС може набувати і відчужувати рухоме і нерухоме майно і виступати стороною в суді. Наведені положення мають досить важливе значення, вони визначають умови, характер і межі правоздатності ЄОВС. Проте специфіки і особливостей інтеграційного об'єднання це не розкриває, оскільки практично майже кожна міжнародна організація володіє приблизно тими ж якостями юридичної особи і у загальних рисах тим же об'ємом правоздатності. Про природу і особливості інтеграційного об'єднання можна судити швидше не за цими його властивостями, а виходячи із структури і характеру повноважень інститутів Об'єднання, а особливо його прав у процесі встановлення загальнообов'язкових правових розпоряджень, з якими і пов'язаний в першу чергу початок формування права ЄС. До інститутів ЄОВС були віднесені Найвищий керівний орган, Загальна асамблея, спеціальна Рада міністрів і Суд ЄОВС. Договір визначив порядок їх формування, принципи функціонування і умови взаємин між цими інститутами. Для розкриття природи інтеграційного об'єднання надзвичайно важливо було визначити, на яких засадах формуються окремі інститути, який об'єм їх повноважень і який порядок їх взаємодії. Центральне місце в системі інститутів ЄОВС зайняв Найвищий керівний орган. На нього покладалося забезпечення досягнення мети ЄОВС і вирішення практичних задач, пов'язаних із створенням спільного ринку вугілля і сталі. Цей Найвищий керівний орган наділявся правом законодавчої ініціативи, саме він ініціював ухвалення найважливіших рішень. Одночасно він був і основним законодавчим органом ЄОВС, приймаючим обов'язкові за своєю юридичною силою акти і звертаючи їх до виконання. Враховуючи місце і роль Найвищого керівного органу, особливо важливого значення набував порядок його формування і діяльності. Згідно з Договором Найвищий керівний орган складався з представників, які призначалися державами-членами з числа своїх власних громадян. Проте за своїм статусом члени цього органу не були повноважними представниками своїх урядів. Навпаки, це були міжнародні чиновники, однією з головних умов призначення і діяльності яких була їх незалежність по відношенню до національних урядів. Вони не повинні були отримувати або виконувати інструкції і вказівки урядів своїх країн, а діяти виключно на основі засновницького договору і на виконання його положень. Таким чином, Найвищий керівний орган виступав переважно як втілення ідеї наднаціональної співпраці і керівництва. Звичайно, Найвищий керівний орган не міг діяти безконтрольно, він не міг не враховувати національні інтереси держав-членів. До певної міри функції контролю за його діяльністю здійснювала спеціальна Рада міністрів, яка складалася з представників урядів держав-членів ЄОВС. Проте важливо підкреслити, що Рада міністрів залишалася переважно контролюючим органом, хоч і наділялася правом втручання в процес прийняття рішень, що зачіпали життєво важливі інтереси держав-членів. Практично дорадчо-консультативним органом була Загальна асамблея. Формально це був інститут, що здійснює представницькі функції, щось на зразок парламентської установи. Проте Загальна асамблея володіла вельми незначними правами. Можливість самостійної ініціативи і прийняття нею обов'язкових рішень виключалася, а порядок формування Асамблеї за рахунок делегування представників від національних парламентів забезпечував домінування в рамках цього інституту переважно національних інтересів. Наднаціональним за своєю природою органом ставав Суд ЄОВС. Він формувався шляхом одноголосного призначення суддів державами-членами, але самі судді при виконання своїх обов'язків були повністю незалежні і керувалися в своїй діяльності розпорядженнями засновницького договору і чинними нормативно-правовими актами. Суд ЄОВС спочатку виступав втіленням ідеї наднаціональної співпраці. Він був одним з найважливіших інститутів, що забезпечують дотримання юридично обов'язкових вказівок як Договору, так і актів, що видаються інститутами ЄОВС. В зв'язку з цим вельми важливого значення набували порядок прийняття, характер і ступінь обов'язковості для держав-членів нормативно-правових актів, що видаються інститутами ЄОВС. Відповідно до ст. 14 Найвищий керівний орган ЄОВС приймає рішення, дає рекомендації або висновки. Рішення є нормативно-правовим актом загального характеру, обов'язковим у всіх своїх частинах і підлягає застосуванню у всіх державах-членах ЄОВС (у подальшому із створенням Європейського економічного співтовариства і Євроатому аналогічні за характером нормативно-правові акти отримали назву регламенту). Рекомендації, будучи також обов'язковими нормативно-правовими актами, визначають переслідувані даним актом цілі, але залишають вибір методів і засобів реалізації за тими, кому ці нормативно-правові акти безпосередньо адресовані (у подальшому аналогічні акти в рамках ЄЕС і Євроатому отримали назву директиви). Висновки, що приймаються Найвищим керівним органом, носять рекомендаційний характер і обов'язкової сили не мають. Отже, вся система інститутів ЄОВС була організована таким чином, що забезпечувала переважаюче значення інститутів, які втілюють ідеї наднаціональності. Цілком природно, що самі по собі ці принципи, втілені перш за все в структурі і повноваженнях Найвищого керівного органу і Суду ЄОВС, застосовувалися в порівняно вузькій сфері функціональної співпраці держав, які беруть участь в Об'єднанні. Необхідно зазначити, що Паризький договір вирішував не тільки вузьку і чисто функціональну проблему співпраці західноєвропейських держав в одній певній сфері розвитку і впорядкування виробництва. Європейське об'єднання вугілля і сталі стало своєрідним дослідним полем, де проходили практичну перевірку багато концептуальних побудов і перш за все вирішувалося завдання співвідношення наднаціонального і міжнаціонального в західноєвропейській інтеграції. З урахуванням практики ЄОВС була скоректована модель побудови інших економічних інтеграційних об'єднань і розроблені нові засновницькі акти.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Паризький договір про утворення Європейського об’єднання вугілля і сталі» з дисципліни «Право Європейського Союзу»
