Панували звичаї, повага до них і покора їм. Система легітимне чинних норм-звичаїв створювалася як право груп (общин), а не індивідів. Так, шлюбний договір становив скоріше угоду сімейних груп, а не союз двох індивідів. Розлучення дозволялося лише за згодою сім'ї. Право власності на землю належало певній соціальній групі. При спадкуванні майно переходило не до окремої особи, а до сім'ї або общини. Компенсація збитків проводилася общинами, а не особами одна одній. Общини відповідали за правопорушення своїх членів. Завдання розв'язання конфлікту вбачалося у примиренні зацікавлених осіб, а не в установленні прав. Справедливим вважалося те, що забезпечувало згуртованість общини, відновлювало злагоду в ній. Досягнення згоди було важливим ще й тому, що був відсутній дійовий механізм виконання рішень у справах усунення конфліктів. Общинно-груповий характер обов'язків і відповідальності став однією з головних причин нерозвиненості права, юридичних професій, юридичної науки, юридичних установ. Принципові відмінності норм звичаєвого африканського права від європейського: , • 1) норми-звичаї не диференційовані на права й обов'язки; 2) акцент у них зроблено на обов'язки, скоріше моральні, ніж юридичні; 3) суб'єктивні права поглинуті правом общини. Р. Давид об'єднує ці особливості звичаєвого права Африки під назвою «африканська концепція соціального порядку»[32].
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Основні риси звичаєвого права» з дисципліни «Теорія держави і права»
