Зловживання правом — це особливий вид правової поведінки, який полягає у використанні громадянами своїх прав у недо-зволені способи, що суперечать призначенню права, внаслідок чого завдаються збитки (шкода) суспільству, державі, окремій особі. Можна назвати два види зловживання правом: такі, що не характеризуються явною ІІротиправністю такі, що характеризуються явною протиправністю, тобто такі, що належать до розряду правопорушень - виражається в соціальне шкідливій поведінці уповноваженої особи, яка спирається на належне їй суб'єктивне право - виражається у виході особи за межі встановленого законом обсягу суб'єктивного права, що спричиняє перекручення призначення права Без суб'єктивного права особа не може зловживати їм. Будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки воно є мірою можливої поведінки правомочної особи у правовідносинах. Зловживання правом, як правило, — це використання суб'єктивного права з порушенням меж його дії. Вихід за встановлені законом межі дії суб'єктивного права спричиняє певні юридичні наслідки, але лише у разі встановлення його компетентними правоохоронними органами. Зловживання правом є ненормальним (марним, незвичайним, шкідливим, аморальним) здійсненням права, що виражається в недозволених конкретних діях, які завдають шкоди іншій особі або загрожують чужому праву. Наприклад, зловживанням правом є свідомі дії громадянина, якому належить будинок на праві приватної власності, спрямовані на погіршення житлових умов, з метою виселення наймача. Або інший приклад: член сім'ї наймача жилого приміщення без будь-яких причин не дає згоди на обмін. Зловживаючи своїм правом, він обмежує права інших членів сім'ї. Зловживанням правом є удавані (мнимі) угоди, фіктивні шлюби, зокрема реєстрація шлюбу без наміру створити сім'ю, а з метою незаконного придбання жилої площі та ін. У наші дні нерідка держава провокує громадян на зловживання правом. Наприклад, несвоєчасна виплата заробітної плати громадянам з боку держави як носія владних повноважень спричиняє зловживання правом громадянами в їх трудових, розрахунково-кредитних, податкових відносинах з державою. Але навіть у цьому разі зловживання правом недопустимо, оскільки, як бумеранг, воно «обрушується» на державу і завдає шкоди всьому суспільству і конкретному громадянину, в тому числі тому, хто зловживає правом. Ознаки зловживання правом такі: 1) наявність в особи суб'єктивного права; 2) діяльність, спрямована на здійснення цього права; 3) використання цього права не за його соціальним призначенням, а з заподіянням шкоди суспільним або особистим інтересам; 4) відсутність порушення конкретних юридичних заборон (тобто їх додержання) або невиконання обов'язків (тобто їх виконання); 5) встановлення факту зловживання правом компетентними правозастосовними органами; 6) настання юридичних наслідків. Стримування зловживання правом — це боротьба не з самою поведінкою, а з конкретними проявами правової поведінки, що завдають шкоди суспільству і особі. Протиправність поведінки як юридична ознака правопорушення при зловживанні правом явно не виражена. Тому деякі вчені не схильні кваліфікувати зловживання правом як правопорушення. Разом з тим його не можна вважати і правомірною поведінкою, оскільки остання є соціальне корисною. Врешті-решт, зловживання правом — це феномен або правової поведінки (тут критерієм оцінки є літера закону) або протиправної поведінки (тут критерієм оцінки є дух права). Протиправність поведінки при зловживанні правом полягає в суперечності не стільки закону, скільки правам та інтересам правопорушника. Зловживання правом слід віднести до правової поведінки, яка може набути неправомірного характеру, стати правопорушенням, але не завжди ним стає. У разі встановлення факту зловживання правом воно не захищається і не охороняється. Юридичні наслідки зловживання правом не традиційні: тут відсутня юридична відповідальність, характерна для правопорушення. Залежно від обставин конкретної справи настають такі наслідки зловживання правом: визнання їх недійсними (його наслідків), заборона дій, припинення здійснення суб'єктивного права без його позбавлення тощо. Запобігання і припинення зловживання правом входить до компетенції всіх державних органів. Принцип заборони зловживання правом набув спеціального законодавчого закріплення у деяких країнах (наприклад, у Росії), хоча в законодавчих актах ще відсутнє поняття «зловживання правом», не названі його ознаки. Лише у виняткових випадках — за наявності великого ступеня суспільної небезпечності зловживання правом — законодавець визначає його як правопорушення, встановлюючи заборонну норму і забезпечуючи її юридичною санкцією. [1] Враховуються не лише шкідливі наслідки, які настали, але й ті, які можуть настати. Законним вважається наказ, який відданий керівником у межах його компетенції з дотриманням належної форми і не містить розпоряджень чинити протиправні дії. Виконання наказу, в якому відсутня хоча б одна із зазначених умов, вважається незаконним, і відповідальність несе як той, хто віддав такий наказ, так й той, хто його виконав. [2] Вщ винних діянь слід відрізняти невинні діяння, які вчиняються з волі особи та є об'єктивно протиправними Це діяння, що чиняться під час виконання професійно-службових обов'язків (наприклад, заподіяння шкоди майну пожежником при гасінні пожежі).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Зловживання правом» з дисципліни «Теорія держави і права»
