Стаття 70. Виключена.
(згідно із Законом України
від 27.07.94 р. N 137/94-ВР)
Стаття 71. Службові особи, які застосовують заходи заохочення і стягнення, та обсяг їх повноважень
Правом застосовувати заходи заохочення і заходи стягнення, перелічені у статтях 65 і 67 цього Кодексу, користується начальник виправно-трудової установи, а також всі вищестоящі начальники. Заходи заохочення і стягнення можуть застосовувати також заступник начальника виправно-трудової установи, начальник відділення соціально-психологічної служби виправно-трудової колонії, старший вихователь і вихователь виховно-трудової колонії в межах, передбачених частинами дев'ятою і десятою цієї статті. дбачених частинами дев'ятою і десят
Заходи заохочення у вигляді: дозволу на одержання додатково однієї посилки (передачі) на рік; надання додатково одного короткострокового або тривалого побачення чи права на одну платну телефонну розмову тривалістю п'ятнадцять хвилин на рік; дозволу додатково витратити гроші в сумі до п'ятнадцяти процентів мінімального розміру заробітної плати на купівлю продуктів харчування і предметів першої потреби у святкові дні, а у виховно-трудових колоніях - в сумі до двадцяти процентів мінімального розміру заробітної плати на місяць; дострокового зняття раніше накладеного стягнення; збільшення часу прогулянки - застосовуються за постановою начальника виправно-трудової установи.
Переведення засуджених у виправно-трудових колоніях особливого режиму з приміщень камерного типу в звичайні житлові приміщення у тій самій колонії провадиться за постановою начальника колонії, погодженою з спостережною комісією.
Інші заходи заохочення застосовуються за наказом начальника виправно-трудової установи.
Заходи заохочення у вигляді подяки і дострокового зняття раніше накладеного стягнення можуть застосовуватись усно.
Заходи стягнення у вигляді: позбавлення права на одержання чергової посилки або передачі і заборони на строк до одного місяця купувати продукти харчування; скасування поліпшених умов тримання, передбачених статтями 38, 39 і 391 цього Кодексу; поміщення засуджених, які перебувають у виправно-трудових колоніях, у штрафний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання, а тих, що перебувають у виховно-трудових колоніях, у дисциплінарний ізолятор; поміщення засуджених, які перебувають у тюрмах, у карцер без виведення на роботу або навчання - застосовуються за постановою начальника виправно-трудової установи.
Переведення засуджених, яких тримають у виправно-трудових колоніях загального, посиленого і суворого режиму або в звичайних житлових приміщеннях колонії особливого режиму, в приміщення камерного типу і переведення засуджених, яких тримають в колонії особливого режиму, в одиночні камери в тій самій колонії провадиться за мотивованою постановою начальника колонії, погодженою із спостережною комісією.
Інші стягнення накладаються за наказом начальника виправно-трудової установи або усно.
Заступник начальника виправно-трудової установи користується таким же, як і начальник цієї установи, правом застосовувати заходи заохочення і стягнення, за винятком переведення засуджених у приміщення камерного типу та одиночні камери, а також поміщення в штрафний або дисциплінарний ізолятор і карцер.
Начальник відділення соціально-психологічної служби, старший вихователь колонії мають право застосовувати в усній формі заходи заохочення у вигляді оголошення подяки або дострокового зняття раніше накладеного ними стягнення, а також заходи стягнення у вигляді попередження або догани, позачергового чергування по прибиранню приміщень і території місця позбавлення волі, разового позбавлення засуджених, яких тримають у виховно-трудових колоніях, відвідання кіно, концерту, участі в спортивних іграх. Вихователь колонії має право оголошувати усно подяку, а також накладати в усній формі стягнення у вигляді попередження або догани. формі стягнення у вигляді попередже
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 15.04.83 р. N 5082-X,
від 27.05.86 р. N 2278-XI,
від 28.01.91 р. N 662-XII;
законами України від 27.07.94 р. N 137/94-ВР,
від 11.01.2001 р. N 2214-III)
Глава 10
Матеріальна відповідальність осіб, позбавлених волі
Стаття 72. Підстави і розмір матеріальної відповідальності осіб, позбавлених волі
Особи, позбавлені волі, несуть матеріальну відповідальність за заподіяні під час відбування покарання матеріальні збитки державі. Якщо збитки заподіяні в процесі виконання трудових обов'язків, засуджені несуть матеріальну відповідальність у розмірі і за підставами, встановленими законодавством про працю. В інших випадках збитки відшкодовуються в розмірі і за підставами, встановленими цивільним законодавством.
В разі заподіяння матеріальних збитків злочином, вчиненим під час відбування покарання, стягування збитків провадиться на загальних підставах.
Стаття 73. Порядок стягнення матеріальних збитків, заподіяних особами, позбавленими волі
Матеріальні збитки, заподіяні державі особами, позбавленими волі, під час відбування покарання, стягуються з їх заробітку за постановою начальника виправно-трудової установи.
До винесення постанови має бути встановлено розмір збитків, обставини, за яких їх було завдано, і ступінь вини засудженого в заподіянні збитків. У процесі перевірки обов'язково витребується його письмове пояснення.
Постанова начальника виправно-трудової установи про стягнення збитків оголошується засудженому під розписку.
Засуджений може оскаржити постанову начальника виправно-трудової установи вищестоящій службовій особі. Подача скарги не зупиняє виконання постанови про стягнення збитків.
Вищестояща службова особа може скасувати постанову про стягнення збитків або зменшити розмір суми, що підлягає стягненню.
Неправильно відраховані суми підлягають поверненню засудженому і зараховуються на його особовий рахунок.
Після звільнення засудженого від покарання збитки, не відшкодовані ним під час відбування покарання, можуть бути стягнуті за рішенням суду в установленому законом порядку.
Глава 11
Матеріально-побутове і медико-санітарне забезпечення осіб, позбавлених волі
(Назва глави в редакції Указу Президії Верховної
Ради Української РСР від 01.12.87 р. N 4995-XI)
Стаття 74. Матеріально-побутове забезпечення осіб, позбавлених волі
Особам, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, забезпечуються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. У виправно-трудових колоніях норма житлової площі на одного засудженого не може бути меншою як 2 квадратних метри, а у виховно-трудових колоніях і в тюрмах - 2,5 квадратного метра.
Засудженим надаються індивідуальне спальне місце і постільні речі. Вони забезпечуються одягом, білизною та взуттям за сезоном і з урахуванням кліматичних умов. Неповнолітнім, а також інвалідам першої і другої груп одяг надається безплатно.
Вагітним жінкам, матерям-годувальницям, неповнолітнім, а також хворим створюються поліпшені житлово-побутові умови.
Стаття 75. Організація харчування осіб, позбавлених волі
Засуджені одержують харчування, яке забезпечує нормальну життєдіяльність організму. Норми харчування диференціюються залежно від кліматичних умов місця розташування виправно-трудової установи, характеру виконуваної засудженими роботи.
Вагітним жінкам, матерям-годувальницям, неповнолітнім, а також хворим встановлюються підвищені норми харчування. Цим особам за висновком лікарської комісії може бути дозволено одержання додаткових продуктових посилок і передач.
Засудженим, звільненим від роботи через хворобу, вагітним жінкам і матерям-годувальницям на період звільнення їх від роботи, неповнолітнім, а також інвалідам першої і другої груп харчування надається безплатно.
Норми харчування і матеріально-побутового забезпечення осіб, позбавлених волі, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1850-ІХ,
від 03.08.88 р. N 6346-XI;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 27.07.94 р. N 137/94-ВР)
Стаття 76. Медико-санітарне забезпечення осіб, позбавлених волі
У місцях позбавлення волі організуються необхідні лікувально-профілактичні заклади, а для лікування і тримання інфекційних хворих засуджених - виправно-трудові установи на правах лікувальних.
Лікувально-профілактична і санітарно-протиепідемічна робота в місцях позбавлення волі організується і проводиться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.
Порядок подання особам, позбавленим волі, медичної допомоги, організації і проведення санітарного нагляду, використання лікувально-профілактичних і санітарно-профілактичних закладів органів охорони здоров'я і залучення для цієї мети їх медичного персоналу визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань і Міністерством охорони здоров'я України.
Засуджені мають право звертатися за лікарськими консультаціями та лікуванням до установ, що надають платні медичні послуги. Оплата таких послуг і придбання необхідних ліків здійснюються засудженими або їх родичами за рахунок власних коштів. Консультація і лікування у таких випадках провадяться у медичних частинах за місцем відбування покарання під наглядом персоналу медичної частини.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 01.12.87 р. N 4995-XI;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 27.07.94 р. N 137/94-ВР,
від 11.12.98 р. N 312-XIV)
Стаття 761. Особливості відбування покарання у вигляді позбавлення волі вагітними жінками, матерями-годувальницями та жінками, які мають дітей віком до трьох років
При виправно-трудових колоніях у разі необхідності організуються будинки дитини. Засуджені жінки можуть поміщати в будинки дитини своїх дітей віком до трьох років.
Засуджені жінки з вагітністю понад чотири місяці, або які мають при собі дітей віком до трьох років, у випадках, коли до них не застосовується звільнення від відбування покарання в порядку, встановленому статтею 83 Кримінального кодексу України, направляються адміністрацією місця позбавлення волі для дальшого відбування покарання у виправно-трудову установу, при якій є будинок дитини.
Діти засуджених жінок за згодою матері можуть передаватися її родичам чи за згодою матері та за рішенням органів опіки і піклування - іншим особам або після досягнення трирічного віку направляються до відповідних дитячих закладів.
Якщо у матері дитини, яка досягла трирічного віку, невідбута частина строку покарання не перевищує одного року і вона сумлінно виконує свої материнські обов'язки, то перебування дитини в будинку дитини може бути продовжено адміністрацією виправно-трудової установи до звільнення матері. У разі злісного порушення матір'ю вимог режиму відбування покарання рішення адміністрації виправно-трудової установи про продовження перебування дитини в будинку дитини може бути скасовано.
(Доповнено статтею 761 згідно із
Законом України від 27.07.94 р. N 137/94-ВР;
із змінами, внесеними згідно із Законом України
від 11.07.2001 р. N 2636-III)
Стаття 77. Виконання примусового лікування
Стосовно засуджених до позбавлення волі осіб, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, та тих, що не пройшли повного курсу лікування і відмовляються від нього, адміністрацією колоній застосовуються призначені судом примусові заходи медичного характеру або примусове лікування.
Якщо під час відбування покарання буде встановлено, що засуджений має хворобу, яка становить небезпеку для здоров'я інших осіб, та він відмовляється від лікування, адміністрація колонії вносить до суду подання про застосування до такої особи примусового лікування.
(У редакції Закону України
від 11.07.2001 р. N 2636-III)
Глава 12
Пересування без конвою осіб, позбавлених волі
Стаття 78. Підстави для надання дозволу на пересування без конвою осіб, позбавлених волі
У виняткових випадках у виправно-трудових колоніях засудженим, які твердо стали на шлях виправлення, після відбуття не менш як третини строку покарання може бути дозволено пересування без конвою за межами колонії, якщо це необхідно за характером виконуваної засудженими роботи.
Засудженим, що перебувають у виховно-трудових колоніях, які твердо стали на шлях виправлення і відбули не менш як шість місяців позбавлення волі, може бути дозволене пересування за межами колонії без супроводу, якщо це необхідно за характером виконуваної засудженими роботи.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 21.07.78 р. N 3645-IX)
Стаття 79. Порядок надання та скасування дозволу на пересування без конвою осіб, позбавлених волі
Право на пересування без конвою або без супроводу за межами колонії надається засудженому за мотивованою постановою начальника колонії, затвердженою вищестоящим начальником.
Засуджені, які користуються правом пересування без конвою або без супроводу, розміщуються в окремих жилих приміщеннях за межами колонії.
Правила поведінки засуджених, яким дозволено пересування без конвою або без супроводу за межами колонії, встановлюються Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ.
В разі порушення режиму чи правил поведінки засуджений може бути позбавлений права на пересування без конвою або без супроводу за постановою начальника виправно-трудової установи.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 27.07.94 р. N 137/94-ВР)
Стаття 80. Заборона пересування без конвою окремих категорій засуджених до позбавлення волі
Не допускається пересування без конвою за межами колонії: засуджених за особливо небезпечні державні злочини; засуджених, яким покарання у вигляді смертної кари замінено позбавленням волі або яким довічне позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії, а також засуджених іноземних громадян і осіб без громадянства; засуджених за бандитизм, виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів при обтяжуючих обставинах, порушення правил про валютні операції при обтяжуючих обставинах, розкрадання державного або громадського майна в особливо великих розмірах, розбій або грабіж з метою заволодіння державним, громадським майном чи особистим майном громадян при обтяжуючих обставинах, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, умисне тяжке тілесне ушкодження при обтяжуючих обставинах, згвалтування при обтяжуючих обставинах, посягання на життя працівника міліції або народного дружинника у зв'язку з їх діяльністю по охороні громадського порядку, особливо злісне хуліганство, розкрадання вогнестрільної зброї, бойових припасів або вибухових речовин, вчинене шляхом розбійного нападу; засуджених за умисні злочини, вчинені під час відбування покарання в місцях позбавлення волі; засуджених, які користувались правом пересування без конвою, але були позбавлені цього права в зв'язку з допущеними порушеннями; засуджених, які до арешту не мали постійного місця проживання; засуджених до яких застосовано примусове лікування.
Заборона, передбачена частиною першою цієї статті, стосується також пересування за межами колонії без супроводу відповідних категорій засуджених, які перебувають у виховно-трудових колоніях.
Не допускається пересування засуджених, без конвою або без супроводу в місті Києві, в курортних місцевостях і прикордонній зоні.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 15.04.83 р. N 5082-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 11.12.98 р. N 312-XIV,
від 22.02.2000 р. N 1483-III,
від 11.07.2001 р. N 2636-III)
