Стаття 45. Зміна умов тримання осіб, засуджених до позбавлення волі, під час відбування покарання
Залежно від поведінки і ставлення до праці умови тримання засуджених можуть змінюватися як у межах однієї виправно-трудової установи, так і шляхом переведення в інші виправно-трудові установи.
Зміна умов тримання засуджених у межах однієї виправно-трудової установи провадиться за постановою начальника виправно-трудової установи і полягає в наданні засудженим права на витрачання додаткової суми грошей для придбання продуктів харчування та предметів першої потреби відповідно до статті 38 або в скасуванні цих поліпшених умов тримання відповідно до статті 67 цього Кодексу.
Зміна умов тримання засуджених шляхом переведення їх з однієї виправно-трудової колонії в іншу колонію іншого виду режиму, з колонії в тюрму або з тюрми в колонію, з виховно-трудової колонії загального режиму у виховно-трудову колонію посиленого режиму провадиться судом за підставами, встановленими статтями 46 і 47 цього Кодексу.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 28.01.91 р. N 662-XII)
Стаття 46. Переведення засуджених, які твердо стали на шлях виправлення, в інші виправно-трудові установи
У порядку, встановленому статтею 410 Кримінально-процесуального кодексу України, засуджені, які твердо стали на шлях виправлення, можуть бути представлені до переведення для дальшого відбування покарання:
- з тюрми у виправно-трудову колонію - після відбуття не менше половини строку тюремного ув'язнення, призначеного за вироком суду;
- з виправно-трудової колонії особливого режиму в колонію суворого режиму - після відбуття не менше половини строку покарання в колонії особливого режиму;
- з виправно-трудової колонії загального і посиленого режиму в колонії-поселення для осіб, які вчинили умисні злочини, - після відбуття не менше третини строку покарання, а з виправно-трудової колонії суворого режиму - після відбуття не менше половини строку покарання.
Не підлягають переведенню у колонію-поселення для осіб, які вчинили умисні злочини:
1) виключено;
2) особи, що не пройшли повного курсу лікування венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу;
3) особи, які раніше відбували покарання у колоніях-поселеннях або у вигляді умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, але за злісні порушення вимог режиму були переведені у виправно-трудові колонії того виду режиму, який їм раніше був визначено Державним департаментом України з питань виконання покарань.
(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1850-IX,
від 30.09.85 р. N 1010-XI;
законами України від 27.07.94 р. N 137/94-ВР,
від 11.01.2001 р. N 2214-III,
від 11.07.2001 р. N 2636-III)
Стаття 47. Переведення засуджених, які злісно порушують вимоги режиму, в інші виправно-трудові установи
В порядку, встановленому статтею 410 Кримінально-процесуального кодексу України, засуджені, які злісно порушують вимоги режиму, можуть бути представлені до переведення для відбування покарання з колонії-поселення у виправно-трудову колонію того виду режиму, який їм раніше було визначено судом, а особи, засуджені за злочини, вчинені з необережності, з направленням у колонії-поселення для осіб, що вчинили злочини з необережності, і особи, засуджені за умисні злочини з направленням у колонії-поселення для осіб, що вчинили умисні злочини, - у колонії загального режиму; засуджені, яких було переведено з колонії особливого режиму в колонію суворого режиму, - у колонію особливого режиму; з виправно-трудової колонії - у тюрму на строк не більше трьох років з відбуванням решти строку покарання в колонії; з виховно-трудової колонії загального режиму - у виховно-трудову колонію посиленого режиму.
Під злісним порушенням засудженими вимог режиму відбування покарання слід розуміти невиконання ними законних вимог адміністрації; необгрунтовану відмову від праці (не менш як три рази протягом року); вживання спиртних напоїв, наркотичних чи інших одурманюючих речовин; виготовлення, зберігання, купівлю, розповсюдження заборонених предметів; участь в азартних іграх; дрібне хуліганство; систематичне ухилення від лікування захворювань, небезпечних для оточуючих (активна форма туберкульозу, венеричні хвороби), а також вчинення засудженим протягом року більше трьох інших порушень режиму відбування покарання, за умови, якщо за кожне з цих порушень за постановою чи наказом начальника або уповноважених на те осіб були накладені стягнення, що достроково не зняті або не погашені у встановленому законом порядку.
(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1850-IX,
від 30.09.85 р. N 1010-XI;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 27.07.94 р. N 137/94-ВР)
Стаття 48. Спільна робота вільнонайманого персоналу з засудженими до позбавлення волі
У місцях позбавлення волі, а також на виробничих об'єктах, розташованих поза виправно-трудовими установами, де використовується праця засуджених, дозволяється робота вільнонайманого персоналу в межах, необхідних для забезпечення нормальної діяльності виправно-трудової установи.
Особам з числа вільнонайманого персоналу не дозволяється передавати засудженим гроші, продукти харчування і предмети, які заборонено використовувати у виправно-трудових установах, а також чинити інші дії, спрямовані на порушення режиму, встановленого для засуджених. За порушення цих вимог винні притягаються до відповідальності у встановленому порядку.
У необхідних випадках адміністрація виправно-трудової установи вправі провадити огляд речей і одягу осіб, які входять у виправно-трудову установу або на виробничі об'єкти, де працюють засуджені, і які виходять з них, а також огляд зазначених виробничих об'єктів. Порядок такого огляду встановлюється Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 01.12.87 р. N 4995-XI)
Глава 6
Праця осіб, позбавлених волі
Стаття 49. Залучення осіб, позбавлених волі, до суспільно корисної праці
Кожний засуджений повинен працювати. Адміністрація виправно-трудових установ повинна забезпечувати залучення засуджених до суспільно корисної праці з урахуванням їх працездатності та, по можливості, спеціальності. Засуджені залучаються до праці, як правило, на виробництві цих установ, а в окремих випадках - на контрагентній основі на державних або інших форм власності підприємствах, за умови забезпечення належної їх охорони та ізоляції.
Засудженим чоловікам віком понад шістдесят років, жінкам - понад п'ятдесят п'ять років, інвалідам першої та другої груп, хворим на активну форму туберкульозу, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправно-трудових установах, дозволяється працювати за їх бажанням та з урахуванням висновку лікарської комісії виправно-трудової установи.
Засуджені до тюремного ув'язнення працюють тільки на території тюрми.
Перелік робіт і посад, на яких забороняється використовувати засуджених до позбавлення волі, встановлюється Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ.
Виробничо-господарська діяльність виправно-трудових установ повинна бути підпорядкована їх основному завданню - виправленню та перевихованню засуджених.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 27.07.94 р. N 137/94-ВР)
Стаття 50. Умови праці осіб, позбавлених волі
Для осіб, які відбувають покарання у виправно-трудових колоніях і тюрмах, встановлюється восьмигодинний робочий день. Час початку і закінчення роботи (зміни) встановлюється Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ. Засудженим надається щотижня один день відпочинку.
На деяких видах робіт, де за умовами виробництва не може бути додержано встановленої для засуджених щоденної або щотижневої тривалості робочого часу, відповідно до законодавства про працю допускається підсумований облік робочого часу з тим, щоб середня тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала восьми годин на день.
Тривалість робочого дня засуджених, які відбувають покарання у виховно-трудових колоніях, а також надання їм щотижневих днів відпочинку встановлюються на загальних підставах відповідно до законодавства про працю.
В порядку, передбаченому законодавством про працю, засуджені звільняються від роботи в святкові дні.
Особи, позбавлені волі, права на відпустку в період відбування покарання не мають.
Час роботи засуджених у період відбування ними покарання у вигляді позбавлення волі до трудового стажу не зараховується, крім випадків, спеціально передбачених у законі.
Праця засуджених організується з додержанням правил охорони праці та техніки безпеки, встановлених законодавством про працю.
(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1850-IX,
від 30.09.85 р. N 1010-XI,
від 01.12.87 р. N 4995-XI)
Стаття 51. Пенсійне забезпечення осіб, які втратили працездатність під час відбування покарання
Особи, які втратили працездатність під час відбування покарання, після звільнення їх від покарання мають право на пенсію і на компенсування шкоди у випадках і в порядку, встановлених законодавством України.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Стаття 52. Оплата праці осіб, позбавлених волі
Праця осіб, позбавлених волі, оплачується відповідно до її кількості та якості за нормами і розцінками, що діють у народному господарстві.
У виправно-трудових колоніях і тюрмах на особовий рахунок засуджених, які не допускають злісних порушень режиму, повинно зараховуватися незалежно від усіх відрахувань не менш як десять процентів, а на особовий рахунок засуджених чоловіків віком понад шістдесят років, жінок - понад п'ятдесят п'ять років, інвалідів першої та другої груп, хворих на активну форму туберкульозу, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у будинках дитини при виправно-трудових колоніях, що не допускають злісних порушень режиму, - не менш як двадцять п'ять процентів нарахованого їм місячного заробітку. У виховно-трудових колоніях на особовий рахунок засуджених повинно зараховуватися незалежно від усіх відрахувань не менш як сорок п'ять процентів нарахованого їм місячного заробітку.
Особам, які відбувають покарання у виправно-трудових колоніях-поселеннях усіх видів, а також засудженим жінкам, яким дозволено проживання поза колонією відповідно до статті 35 цього Кодексу, незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як п'ятдесят процентів загальної суми заробітку.
Умови і порядок оплати праці осіб, позбавлених волі, визначаються Кабінетом Міністрів України. Місячний заробіток засуджених, які виконують норми виробітку або встановлені завдання, не може бути менше мінімального розміру заробітної плати.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 21.07.78 р. N 3645-IX,
від 30.09.85 р. N 1010-XI,
від 10.02.87 р. N 3546-XI,
від 19.05.89 р. N 7544-XI;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 27.07.94 р. N 137/94-ВР)
Стаття 53. Відрахування із заробітку або іншого доходу осіб, позбавлених волі
Особи, які відбувають покарання у виправно-трудових колоніях і тюрмах, з нарахованого їм заробітку або іншого доходу відшкодовують вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих їм послуг, крім вартості спецодягу і спецхарчування. Після відшкодування цих витрат з нарахованого заробітку або іншого доходу провадяться відрахування за виконавчими листами та іншими виконавчими документами в порядку, встановленому статтею 374 Цивільного процесуального кодексу України. На виняток з цього правила аліменти на неповнолітніх дітей обчислюються з усієї суми, заробленої засудженим, і відраховуються до відшкодування цих витрат.
Відрахування із заробітку або іншого доходу, нарахованого засудженим, провадяться з дотриманням такої черговості:
- прибутковий податок;
- вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих їм послуг;
- за виконавчими листами та іншими виконавчими документами, крім стягнення аліментів на неповнолітніх дітей;
- відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання.
Із засуджених, які злісно ухиляються від роботи, вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих їм послуг стягується з коштів, які є на їх особових рахунках.
Засудженим неповнолітнім, інвалідам першої і другої груп, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, непрацюючим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправно-трудових колоніях, непрацюючим чоловікам віком понад шістдесят років і жінкам - понад п'ятдесят п'ять років (якщо вони не одержують пенсії), а також особам, які звільнені від роботи через хворобу, харчування, одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги надаються безплатно.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1850-IX,
від 21.07.78 р. N 3645-IX,
від 15.04.83 р. N 5082-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 27.07.94 р. N 137/94-ВР)
Стаття 54. Залучення осіб, позбавлених волі, до роботи без оплати їх праці
Засуджені можуть залучатися без оплати праці лише до робіт по благоустрою місць позбавлення волі і прилеглих до них територій, а також по поліпшенню культурно-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт по забезпеченню установ продовольством.
До цих робіт засуджені залучаються, як правило, в порядку черговості, у неробочий час і не більш як на дві години на день.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із
Законом України від 27.07.94 р. N 137/94-ВР)
Глава 7
Виховна робота з особами, позбавленими волі
(Назва глави із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Стаття 55. Завдання виховної роботи з особами, позбавленими волі
З особами, позбавленими волі, проводиться виховна робота, спрямована на виховання їх у дусі чесного ставлення до праці, точного виконання законів, бережливого ставлення до державної власності, на підвищення свідомості і культурного рівня, на розвиток корисної ініціативи засуджених.
Участь засуджених у виховних заходах заохочується і враховується при визначенні ступеня їх виправлення та перевиховання.
Виховна робота з особами, позбавленими волі, проводиться диференційовано, з врахуванням виду виправно-трудової установи, встановленого в ній режиму і особливостей різних категорій засуджених.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Стаття 56. Основні форми виховної роботи з особами, позбавленими волі
Основними формами виховної роботи з особами, позбавленими волі, є:
- індивідуальна робота, яка проводиться на основі вивчення особи кожного засудженого з врахуванням вчиненого ним злочину, віку, освіти, фаху та інших обставин, що характеризують засудженого;
- агітаційна, пропагандистська і культурно-масова робота;
- правове виховання;
У тюрмах і приміщеннях камерного типу виправно-трудових колоній виховна робота проводиться головним чином по камерах.
(Із змінами, внесеними згідно із
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 27.07.94 р. N 137/94-ВР)
Стаття 57. Самодіяльні організації в місцях позбавлення волі
З метою розвитку навичок колективізму у засуджених, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, і заохочення їх корисної ініціативи, а також використання впливу колективу на виправлення і перевиховання засуджених у виправно-трудових установах створюються самодіяльні організації засуджених, що працюють під керівництвом адміністрації цих установ.
Самодіяльні організації створюються з числа засуджених, які зарекомендували себе зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці та навчання.
Засуджені, які входять до складу самодіяльних організацій, не звільняються від основної роботи.
Стаття 58. Види самодіяльних організацій засуджених і порядок їх діяльності
У виправно-трудових колоніях загального, посиленого і суворого режиму, колоніях-поселеннях усіх видів і виховно-трудових колоніях, серед засуджених, залишених відповідно до статті 24 цього Кодексу в слідчих ізоляторах і тюрмах для роботи по господарському обслуговуванню, а також серед засуджених, переведених з приміщень камерного типу в звичайні житлові приміщення колоній особливого режиму, створюються ради колективів засуджених.
Ради колективів обираються на загальних зборах засуджених або на зборах їх представників відкритим голосуванням. Склад рад колективів затверджується начальником виправно-трудової установи чи слідчого ізолятора.
Ради колективів періодично звітують про свою роботу на зборах засуджених. Рішення, що приймаються радами колективів, затверджуються адміністрацією виправно-трудової установи чи слідчого ізолятора.
В тюрмах і серед засуджених, яких тримають в приміщеннях камерного типу виправно-трудових колоній особливого режиму, можуть створюватися ради бригадирів, призначувані адміністрацією виправно-трудової установи.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 27.05.86 р. N 2278-XI)
