Шпаргалки! - Економіка. Планування

8. Зміст планів і організація їх розробки.
Вихідні данні для розробки планів: прогнози розвитку країни, галузі, підприємства; державні замовлення і контракти; замовлення споживачів, торгових організацій, договори на поставку продукції; виробничі і ресурсні можливості підприємства; економічні нормативи, за допомогою яких формуються відносини з банком, постачальниками, споживачами. Основні етапи розробки перспективного і поточного планів: 1 ет. - виявлення проблем; визначення їх значимості; вибір проблеми, яка буде вирішуватись в даному періоді. 2 ет. – розробка альтернативних варіантів; їх оцінка і вибір варіанту; 3 ет. - розробка плану по обраному варіанту; 4 ет. – контроль за виконанням плану; проведення відповідних коректив; 5 ет. – оцінка виконання планів. Основні етапи розробки стратегічних планів: 1 ет. Збір та аналіз інформації про результати діяльності підприємства та його підрозділів. В процесі аналізу визначається ефективність і ділова активність підприємства. 2 ет. Прогнозування розробки стратегічного плану. Встановлюється час (період) на який дається прогноз, напрямки (тенденції), кількісні значення. 3 ет. Розробляється стратегія росту. Інтенсивний зріст – визначає можливе покращення стану підприємства в існуючих межах діяльності підприємства в існуючих межах діяльності підприємства. Інтеграційний зріст – це можливості інтеграції в межах галузі. Диверсифікаційний зріст – виявляються можливості за межами галузі. 4 ет. Розробка варіантів, їх оцінка та вибір варіанту, що буде покладено в основу плану. 5 ет. Формування цілей – визначення чітко цілі і строків її досягнення; 6 ет. Розробка програми дій і складання графіку робіт. 7 ет. Бюджетування програми, в процесі якої визначається вартісна оцінка програми і розподілення ресурсів. 8 ет. Контроль і корегування планів у процесі його виконання. Зміст плану: виробництво і реалізація продукції в натуральному і вартісному вираженні; технічний розвиток і організація виробництва; показники підвищення ефективності виробництва; норми і нормативи; капітальні вкладення, капітальні будівництва; матеріально-технічне забезпечення; праця і кадри; собівартість, прибуток, рентабельність; фінансовий план; фонди споживання та інвестиційний; соціальний розвиток колективу підприємства; охорона навколишнього середовища.

9. Формування плану збуту з урахуванням досліджень ринку, життєвого циклу продукції і детермінантів попиту.
План збуту продукції – це обсяг продукції і послуг, які визначається попитом в процесі дослідження ринку і буде реалізований споживачам. При плану обсягу збуту необхідно: 1) – провести маркетингові дослідження і використати інформацію про стан ринку; 2) – визначити стан продукції (етап ЖЦ), бо це впливає на обсяг збуту; 3) – визначити фактори і врахувати ступені впливу на збут продукції підприємства. 1) – Важливо відповісти на такі питання: де найбільший обсяг продукції буде виробляти підприємство?; хто конкуренти, покупці? Особлива увага приділяється структурі споживчого попиту і його прогнозуванню. При вивченні попиту на продукцію визначається: загальна місткість ринку: Q = n*q*p, де: Q – кількість виробів; n – кількість покупців; q – середня кількість покупок 1 покупця; p – середня ціна товару; місткість територіального ринку, де розміщується підприємство; експертна оцінка ринку. Так, проводиться вивчення попиту на продукти широкого вжитку. А попит на продукцію промислового призначення, що має меншу чуттєвість на ринку визначається на основі державного замовлення і контракту, а також портфеля інших замовлень і договорів. 2) графік обсягу збуту і прибутку на протязі ЖЦ виробу. Головні етапи: ет.0 - етап розробки товару. Збут та прибуток відсутні, підприємство несе витрати на підготовку і освоєння виробництва товару. ет.1 – стан виведення на ринок. Обсяг збуту не великий, прибуток від’ємний при великих маркетингових затратах. ет.2 – етап росту. Товар затверджується на ринку, підприємство отримує прибуток. ет.3 – етап зрілості. Товар прийнятий споживачами, прибуток великий. ет.4 – етап насичення. Нема нових грошових споживачів, необхідно зменшити ціну, щоб утримати покупців, прибуток зменшується. ет.5 – етап занепаду. Прибуток падає до 0, товар слід вивести з ринку. Крім цього необхідно аналізувати так звані моделі “асортиментних портфелів” (BCG). 3) – Треба враховувати вплив на попит різних факторів, з метою збільшення збуту продукції. Ці фактори поділяються на дві групи: а. – основні параметри: - ціна; -якість; -упаковка; -сервісне обслуговування; -канали поширення; -місце положення товару; -фірмовий асортимент. б. – додаткові: -реклама; -діяльність продавців і торгових агентів.

10. Планування реклами.
Реклама потребує значних витрат, а тому мусить бути ретельно спланованою. У процесі планування реклами (розробки програми рекламування) проводиться: ідентифікація цільового ринку, тобто визначення особливостей цільових споживачів (спосіб життя, моральні та духовні цінності); визначення цілей реклами; розробка тестової частини реклами; вибір видів носіїв реклами; складання графіка рекламування; встановлення рекламного бюджету. У плані рекламної діяльності підприємства вказуються основні види реклами, конкретні рекламні засоби, які будуть застосовуватись у плановому періоді, їхній наклад або кількість необхідного часу мовлення, кількість охоплених споживачів, вартість рекламних послуг, терміни подачі рекламних матеріалів. Існують наступні види реклами: інформаційна; переконуюча; нагадуюча; підкріплююча; “імідж фірми”. Основні носії реклами такі: газети, телебачення, презентаційні засоби, радіо, журнали, вулична реклама, телефонні дзвінки, слайди тощо. Ефективність реклами оцінюється з огляду на комунікаційну та збутову діяльність. Перший показник – це витрати на рекламу в розрахунку на одного покупця, а другий – витрати на рекламу в розрахунку на одиницю обсягу збуту продукції. У процесі аналізу рекламної діяльності за звітний період визначаються фактичні відхилення від планових показників. Зменшення відносних витрат свідчить про ефективну рекламну діяльність підприємства.

11. Планування збуту продукції.
План збуту продукції визначають, виходячи з обсягу товарної продукції з урахуванням зміни нереалізованих залишків на початок і кінець розрахункового періоду. Залишки нереалізованої продукції включають: 1) – запаси готової продукції на складі постачальника; 2) – товари відвантажені споживачеві, але не оплачені ним. На початок планового періоду ці 2 складові розраховуються по даним на кінець перед планового періоду (звітного). На кінець - залишки готової продукції на складі визначаються по нормативу власних обігових коштів на плановий період; Залишки відвантаженої, але не сплаченої на початок періоду продукції визначаються за даними на кінець звітного періоду (передпланового), а на кінець планового періоду розраховується на сонові встановленого за фактичними даними минулих періодів співвідношення між залишками відвантаженої продукції, але не сплаченої, і залишками готової продукції на складі. Після розрахунку всіх показників, визначається план реалізації або збуту продукції. Плановий обсяг збуту продукції – це готові вироби і напівфабрикати власного виробництва, а також роботи і послуги промислового характеру, які будуть поставлені споживачам у плановому періоді. Розраховується обсяг збуту за такою формулою: РП = ТП-НРПп - НРПк де: РП – плановий обсяг реалізації (збуту)продукції, в тис. грн.; ТП – плановий обсяг товарної продукції; НРП – залишки нереалізованої продукції на початок і кінець планового періоду, в тис. грн. ТП = ∑Ці*Nі де, Ц – оптова ціна; N – кількість; і – кількість асортиментних позицій. Плановий обсяг збуту продукції визначається у діючих цінах на час складання плану.

12. Виробнича програма підприємства, її зміст і оптимізація.
Виробнича програма – представляє собою номенклатуру, кількість і терміни виготовлення продукції. Виробнича програма є важливим розділом, на основі якого проводиться планування потреби матеріально- технічних, трудових, енергетичних ресурсів, розраховується собівартість, прибуток та інші фінансові показники. При плануванні виробничої програми підприємства розраховується обсяг виробництва у натуральних та вартісних вимірниках обсягу виробництва продукції. При розрахунку виробничої програми використовується: План можливого збуту продукції; Договори на виробництво і постачання продукції; Державний контракт і замовлення; Данні про залишки нереалізованої продукції у передплановому періоді. Матеріальними ресурсами для виробництва таких замовлень підприємство забезпечує себе самостійно. В вартісному вимірі розраховується: 1. товарна 2. Чиста 3. Валова продукція.1. Товарна - обсяг готової продукції і напівфабрикатів, що реалізуються за межі підприємства, а також завершені роботи і послуги виробничого характеру. Розраховується в натуральному виражені. Тn = -від1 до n(Ці*Nі), де n –кількість номенклатурних позицій Обсяг ТП у вартісному виражені планується: а) в оптових цінах діючих на момент складання плану, це необхідно для зв’язку вартості товарної продукції з кошторисом витрат на виробництво. б) в постійних цінах для виміру динаміки обсягу виробництва. 2. Чиста продукція. Розраховується як товарна продукція за мінусом суми амортизації та матеріальних витрат.3. Валова продукція – загальний обсяг продукції вироблений в даному періоді включаючи незавершені вироби та роботи. ВП = ТП + НЗВк - НЗВп або ВП розраховується на підприємстві з довгостроковим циклом виробництва (більше двох місяців). Залишки НЗВ на початок планового періоду визначаються по даним на кінець передпланового періоду. НЗВ на кінець може розраховуватись: а) по кожному виробу: НЗВі = сі*Nсер і*Тці*Кг, де: Сі – собівартість і-го виробу; N – середньодобовий обсяг випуску (в грн.); Тц – термін виробничого циклу в днях; Кг – коефіцієнт готовності. В свою чергу коефіцієнт готовності і-го виробу розраховується за формулою: Кгі = (Мі+1)/2, Де: М – питома вага матеріалів у собівартості виробів. б) для серійного виробництва (менш точний): НЗВ = С*Тц*Кг/Дпл, де: С – собівартість всієї продукції; Тц – середній термін виготовлення продукції; Кг – середній коефіцієнт готовності; Дпл. – кількість днів у плановому періоді. Тп (ВП) використовується для для розрахунку: витрат на виробництво; динаміки обсягів виробництва; продуктивності праці; фонд з/п; фондовіддачі; матеріалоємності і трудомісткості продукції.
Виробнича програма повинна формуватися з урахуванням ресурсів підприємства і одержання найкращих результатів, тобто бути оптимальною. Оптимізація виробничої програми виконується з ціллю: 1. планування оптимальної структури в номенклатурі виробів; 2. визначення максимально можливого виробництва продукції і економічної межі нарощування обсягів виробництва. 1. – вирішується за допомогою економіко-економічних методів: лінійного програмування (симплекс метод); метод “гілок і границь” (направлений перебір з відсіюванням неефективних побудов плану); метод за допомогою інтеграційних показників (встановлюється критерій на який необхідно вийти). 2. – враховується закон спадаючої віддачі (продуктивності) ресурсу.1 фаза. – крива ТР має перегиб і граничну корисність ресурсу досягає max – МР>AP>0.2 фаза. – середня продуктивність досягає max, а гранична продуктивність знижується, звідки виникає проблема раціональної поведінки підприємця у відношенні нарощування фондів. АР=MP>0 3 фаза. – загальна продуктивність досягає max, а гранична продуктивність = 0. МР=0. Необхідно знімати з виробництва даний вид продукції, так як діє закон спадаючої віддачі ресурсу, виникає поняття “граничної технології”. Треба змінити устаткування і технологію виробництва.

13. Планування обсягів виробництва продукції у вартісному вираженні.
Виробнича програма – представляє собою номенклатуру, кількість і терміни виготовлення продукції. Виробнича програма є важливим розділом, на основі якого проводиться планування потреби матеріально- технічних, трудових, енергетичних ресурсів, розраховується собівартість, прибуток та інші фінансові показники. При плануванні виробничої програми підприємства розраховується обсяг виробництва у натуральних та вартісних вимірниках обсягу виробництва продукції. При розрахунку виробничої програми використовується: План можливого збуту продукції; Договори на виробництво і постачання продукції; Державний контракт і замовлення; Данні про залишки нереалізованої продукції у передплановому періоді. Матеріальними ресурсами для виробництва таких замовлень підприємство забезпечує себе самостійно. В вартісному вимірі розраховується: 1. товарна 2. Чиста 3. Валова продукція.1. Товарна - обсяг готової продукції і напівфабрикатів, що реалізуються за межі підприємства, а також завершені роботи і послуги виробничого характеру. Розраховується в натуральному виражені. Тn = -від1 до n(Ці*Nі), де n –кількість номенклатурних позицій Обсяг ТП у вартісному виражені планується: а) в оптових цінах діючих на момент складання плану, це необхідно для зв’язку вартості товарної продукції з кошторисом витрат на виробництво. б) в постійних цінах для виміру динаміки обсягу виробництва. 2. Чиста продукція. Розраховується як товарна продукція за мінусом суми амортизації та матеріальних витрат.3. Валова продукція – загальний обсяг продукції вироблений в даному періоді включаючи незавершені вироби та роботи. ВП = ТП + НЗВк - НЗВп або ВП розраховується на підприємстві з довгостроковим циклом виробництва (більше двох місяців). Залишки НЗВ на початок планового періоду визначаються по даним на кінець передпланового періоду. НЗВ на кінець може розраховуватись: а) по кожному виробу: НЗВі = сі*Nсер і*Тці*Кг, де: Сі – собівартість і-го виробу; N – середньодобовий обсяг випуску (в грн.); Тц – термін виробничого циклу в днях; Кг – коефіцієнт готовності. В свою чергу коефіцієнт готовності і-го виробу розраховується за формулою: Кгі = (Мі+1)/2, Де: М – питома вага матеріалів у собівартості виробів. б) для серійного виробництва (менш точний): НЗВ = С*Тц*Кг/Дпл, де: С – собівартість всієї продукції; Тц – середній термін виготовлення продукції; Кг – середній коефіцієнт готовності; Дпл. – кількість днів у плановому періоді. Тп (ВП) використовується для розрахунку: витрат на виробництво; динаміки обсягів виробництва; продуктивності праці; фонд з/п; фондовіддачі; матеріалоємності і трудомісткості продукції.

14. Зміст і завдання оперативно-календарного планування
У процесі оперативно-календарного планування виконуються розрахунки і встановлюються: завдання цехам, виробничим ділянкам і робочим місцям із випуску конкретних виробів, вузлів і заготовок; нормативи руху предметів праці у виробництві (нормативи заділів, розміри партій, періоди їхнього запуску-випуску та інше).; календарні графіки, якими встановлюється послідовність і терміни виготовлення продукції на кожній стадії виробництва. Можна виділити три основні завдання оперативно-календарного планування на підприємстві: 1. Забезпечення ритмічності виробництва 2. Забезпечення максимальної безперервності виробництва 3. Забезпечення рівномірності та комплектності завантаження устаткування працівників та площ. За обсягом робіт, що виконуються, у відповідності зі змістом ОКП розподіляється на: календарне планування (включає розробку календарно-планових нормативів; планів-графіків руху предметів праці у часі та просторі у процесі виробництва; розрахунки завантаження устаткування та площ; доведення виробничих завдань до підрозділів, виробничих дільниць та робочих місць) та диспетчерське регулювання (полягає у контролі виконання планів-графіків; у поточній координації роботи задіяних цехів дільниць та робочих місць у процесі виконання завдання). Основними вихідними даними для ОКП є: план випуску продукції по кварталах та місяцях; технологічний маршрут та процес оброки деталей і складання виробів із нормами часу за операціями; режим роботи цехів, виробничих дільниць; план ремонту устаткування. В залежності від об’єкту планування ОКП поділяється на міжцехове (включає встановлення цехам взаємопов’язаних виробничих завдань, розроблених за даними виробничої програми підприємства, і забезпечення узгодженості у роботі цехів із виконанням цієї програми. Виробничі програми підприємства розробляються на рік із розбивкою по кварталах. Цехові оперативні виробничі програми складаються на квартал із розподілом по місяцях. У процесі розробки і доведення виробничих програм до цехів ці програми уточнюються і корегуються в залежності від результатів роботи попереднього місяця) та внутрішньо цехове (забезпечує розробку виробничих програм, планів-графіків для виробничих дільниць, ліній, робочих місць; складання планових завдань на місяць і більш короткі відрізки часу; контроль виконання планових завдань; координацію роботи пов’язаних дільниць, ліній, робочих місць; регулювання роботи допоміжних служб цеху із забезпечення основного виробництва) ОКП. Оперативне планування носить виконавчий характер, і полягає в конкретизації планів виробництва у вигляді завдань в натуральному виражені на короткі проміжки часу (місяць, декаду, добу), і по конкретним виконавцям (цехам, дільницям, бригадам). Задачі оперативного планування: забезпечення ритмічності виробництва; забезпечення безперервного виробництва (т.б найменшої тривалості виробничого циклу); забезпечення повного завантаження устаткування, площі і робітників. Етапи оперативного планування: 1. оперативно – календарне планування – розробка КПН, планів, графіків виготовлення продукції, розрахунок тривалості виробничого циклу та ін. 2. диспетчеризація – оперативний облік, контроль і регулювання виконання оперативних планів. Оперативне планування виконується у масштабах підприємства, при цьому розробляють виробничі програми по номенклатурі і термін виконання робіт усім підрозділам підприємства, а також по цехам, при цьому розробляються виробничі програми, графіки по дільницях, бригадах. Головним завданням ОП є забезпечення ритмічності. Слід розрізняти ритмічність і рівномірність. Рівномірне виробництво – це виробництво продукції по встановленим планам-графікам. Характерне для одиничного типу виробництва. Ритмічна робота – рівномірно збільшуваний випуск продукції у рівні проміжки часу. Характерна для масового, серійного, та крупносерійного виробництва.