Провідними в організації та здійсненні аналізу виробничо-господарської та фінансової діяльності підприємства і його підрозділів є планово-економічний, бухгалтерський і фінансовий відділи.
15. Аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів підприємства.
Вирішальний вплив на фондовіддачу має ефективність використання машин і обладнання в часі та потужності.
Аналізуючи використання виробничого обладнання в часі, необхідно: перевірити забезпеченість підприємств обладнанням; порівняти за планом і за звітом календарний, режимний і фактичний фонди часу роботи обладнання; вивчити затрати часу на простої обладнання з технічних, технологічних і організаційних причин і виявити способи їх скорочення; визначити причини відхилень виробничих засобів для окремих технологічних груп обладнання; проаналізувати коефіцієнт екстенсивного навантаження обладнання; визначити вплив поліпшення використання обладнання в часі на обсяг випуску продукції.
Теорія економічного аналізу
1. Значення, завдання і джерела аналізу виробництва продукції.
Правильно вибрана стратегія виробництва і належні обсяги випуску продукції забезпечують бажаний обсяг реалізації і відповідні прибутки. Тому виробничу діяльність підприємства жорстко зумовлено загальною економічною ситуацією, галузевими пропорціями і платоспроможним попитом населення.
У процесі аналізу виробничої діяльності підприємства потрібно розглянути такі питання:
а) якість планування виробництва, напруженість і обґрунтованість планів діяльності як у цілому, так і щодо окремих виробничих підрозділів;
б) оцінка виконання планів виробництва, постачання й реалізації продукції, динаміка обсягів виробництва;
в) визначення основних факторів, що впливали на загальні обсяги виробництва протягом останніх років і зокрема у звітному періоді;
г) розкриття взаємозв’язку і взаємозумовленості показників обсягу виробництва, реалізації, асортименту, якості виробів тощо;
д) визначення внутрігосподарських резервів зростання обсягів випуску продукції і реалізації, а також розроблення заходів щодо їх повного та ефективного використання.
Для виконання аналітичного дослідження використовують статистичну звітність про виробництво продукції (ф. 1-п), а також планові матеріали відповідного відділу і бухгалтерські дані про випуск, відвантаження і реалізацію продукції, оперативні дані виробничої діяльності. Бажано також ознайомитись із залишками незавершеного виробництва, готової продукції на складі і товарів відвантажених (ф. 1).[1]
2. Аналіз обсягів і динаміки виробництва продукції.
Аналіз звичайно починають з оцінки того, як виконано план виробництва у звітному періоді в цілому по підприємству і в розрізі його основних виробничих одиниць.
Аналіз випуску продукції протягом поточного місяця здійснюється на підставі оперативної інформації, яка нагромаджується в комп’ютерній базі даних і стосується загального обсягу, асортименту продукції, місця виробництва тощо як за день, так і наростаючим підсумком з початку місяця.
Аналіз обсягів виробництва продукції у звітному періоді можна доповнити вивченням рівнів виконання плану в поквартальному і річному розрізі. Якщо рівні виконання плану за цими проміжками часу помітно різняться, слід більш докладно з’ясувати причини такого становища і проаналізувати заходи, що вживалися адміністрацією підприємства для поліпшення ситуації з виконанням плану.
Ураховуючи складне економічне становище в країні, повсюдний спад виробництва, доцільно особливо уважно вивчити динаміку обсягів випуску продукції на підприємстві і за попередні роки. При цьому використання натуральних вимірників обсягів випуску продукції є найбільш слушним, оскільки нейтралізує вплив інфляції. Якщо ці вимірники не можна використати, то обсяги вимірюють у незмінних цінах або цінах поточного року з відповідними перерахунками показників товарної продукції за попередні роки.
Під час аналізу можна розраховувати середньорічні темпи зміни виробництва () або приросту (?). Використовують для розрахунку формулу середньогеометричної:
.
Проаналізувавши загальні показники обсягу товарної продукції, слід визначити головні чинники, які спричинили негативні тенденції та окремі зриви завдань. Особливо ретельним має бути пошук внутрішніх негативних факторів, винних підрозділів і виконавців. [1]
3. Аналіз асортименту і структури випуску продукції.
Під асортиментом розуміють перелік усіх видів продукції, що виробляється, із зазначенням обсягів випуску. Вужчим поняттям є номенклатура випуску, яка характеризує тільки кількість і різноманітність продукції. Структура — це співвідношення (здебільшого у відсотках) окремих виробів у загальному обсязі виробництва. Зміна асортименту проти планового веде до асортиментних, а структури випуску — структурних зрушень. Ці явища завжди пов'язані одне з одним.
Розрахунок показників виконання плану за асортиментом здійснюють трьома способами:
1) „спосіб найменшого числа”. Його суть полягає у виборі меншої із двох сум. Інакше кажучи, береться фактична сума, проте за умови, що вона не перевищує планового завдання.
2) як загальний показник беруть найменший відсоток виконання плану щодо всіх виробів.
3) третій спосіб базується на співвідношенні кількості виробів, щодо яких план виконано повністю, і загальної кількості планових позицій. Цей показник тісно пов'язаний з номенклатурою продукції, а тому його називають коефіцієнтом номенклатурності (Кн).
Розгляд асортименту продукції є невідривним від вивченні темпів його розширення й оновлення. Оновлення асортименту — це процес заміни застарілих зразків продукції на сучасніші та технічно досконаліші або випуск принципово нової продукції. Коефіцієнт оновлення асортименту (Коа) розраховується як відношення кількості нових виробів до загальної кількості продукції. Проте його логічніше визначати як частку вироблених нових видів продукції (у грошовому вираженні) до загальної вартості товарної продукції.
Перспективним напрямом аналізу є розрахунок частки продукції, яка має товарні знаки, зареєстровані у вітчизняних і міжнародних організаціях. Наявність товарного знака на якусь продукцію і захист його на споживчому ринку свідчать про оригінальність виробу, його високу та стабільну якість.
Під час аналізу асортименту продукції, що її випускає підприємство, необхідно враховувати, наскільки цей асортимент є традиційним, які нові види товарів самостійно розроблено і впроваджено у виробництво, а які вироблено за ліцензіями або за співучасті інших фірм.
За наявності додаткової інформації дуже корисним для оцінки асортименту є розрахунок допоміжних показників — кількості застарілих зразків продукції, яку випускає підприємство, та відповідної частки обсягу товарної продукції. Бажано з'ясувати причини такого становища, указати винних, розробити рекомендації для керівництва підприємства з метою поліпшення асортиментної ситуації.
Аналіз виконання поточних завдань з асортименту продукції слід доповнити дослідженням основних показників у динаміці.
Завершуючи аналіз, слід оцінити витрати підприємства, що пов'язані з підготовкою нових зразків продукції, а також з науково-дослідними і конструкторськими розробками.
Нерівномірність виконання плану з окремих видів продукції призводить до негативних змін її структури. Дотримання планової структури — це дотримання у фактичному обсязі випуску продукції запланованих співвідношень між окремими її видами.
У залік виконання плану виробництва кожного виробу береться менша величина показника порівняння фактичого випуску та фактичного випуску за плановою структурою. Отриманий результат ділять на величину фактичного випуску товарної продукції. Цей коефіцієнт є коефіцієнтом додержання планової структури (Кстр). [1]
4. Аналіз якості продукції.
Найбільш узагальнюючий характер для аналізу якості продукції мають питома вага продукції зі знаком якості, або атестованої державою як продукція вищої якості (зараз цей показник поновлюється); питома вага в загальному обсязі випуску продукції, що одержала товарні знаки. Своєрідним знаком якості є фірмовий знак корпорацій, котрі відомі у світі як виробники якісної продукції. Досить надійним показником якості може бути також і відповідність міжнародним стандартам. Крім того, використовують такі загальні об'єктивні показники якості: сортність (легка, харчова, хімічна та інші галузі промисловості); марочність (харчова, промисловість будівельних матеріалів); вміст корисних речовин або шкідливих домішок (% до загального обсягу або ваги); строк служби (ресурс) і надійність; визнання одного з часткових показників якості провідним (міцність металів, калорійність харчових продуктів, теплотворність палива тощо). У процесі аналізу вивчають і такі побічні показники якості продукції: гарантійний термін роботи, кількість і вартість гарантійних (безкоштовних для споживачів) ремонтів у розрахунку на один виріб; наявність рекламацій, їхня кількість і вартість; кількість і сума штрафів за поставку неякісної продукції; відсоток браку; пониження сортності продукції за межами підприємства; відсоток повернення продукції для виправлення дефектів; відповідність моді; наявність і рівень попиту на даний виріб.
Оцінюючи зміну якості продукції на підприємстві, використовують показник сортності продукції. Цей показник використовують для продукції, яка допускає несуттєві відхилення певних ознак і якостей від чинних стандартів і технічних вимог.
Зважаючи на кількість передбачених сортів і співвідношення їх у загальному обсязі виробництва, визначають середній показник сортності як за планом, так і фактично. Конкретні дані для виконання плану за сортністю можна визначити трьома основними способами:
1) Спосіб першосортних одиниць ґрунтується на обчисленні додаткових посортових перевідних коефіцієнтів, які враховують існуючі цінові співвідношення між окремими сортами. Для цього, беруть за базовий найвищий з усіх сортів і розраховують відповідні коефіцієнти діленням ціни кожного сорту на ціну базового сорту. Далі розраховують середній коефіцієнт сортності множенням посортових коефіцієнтів на відповідну кількість продукції. Отримані умовні суми продукції треба додати й поділити на загальну кількість продукції. Існує також інший варіант розрахунку коефіцієнтів сортності. Для цього перевідні коефіцієнти слід помножити на відповідну частку кожного сорту. Це найбільш універсальним є спосіб, оскільки він практично виключає небажаний вплив зміни асортименту продукції.
2) Спосіб порівняння середньозважених цін. Цей спосіб дає змогу робити розрахунки без попереднього обчислення перевідних коефіцієнтів для кожного сорту. Суть цього способу полягає в розрахунку середньозважених цін. При цьому, якщо фактична середньозважена ціна одного виробу дорівнює плановій або більша за неї (Цср ф > Цср п), то план за сортністю вважається виконаним. Це дуже простий спосіб, але він має істотну ваду — його не можна використовувати для розрахунку загального показника по підприємству.
3) Спосіб порівняння відсотків виконання плану у вартісному й натуральному вираженні. Цей спосіб дає більш високі темпи зростання обсягів у вартісному вираженні (ІВ), ніж в натуральному (ІН), якщо при цьому зростає середня сортність продукції. Загалом план за сортністю буде виконано за умови додержання такого співвідношення Ів>Ін.
Завершуючи аналіз сортності продукції, виконують розрахунок впливу зміни кількості та якості продукції на обсяг її випуску у вартісному виражені.[1]
5. Аналіз браку.
Одним із побічних показників якості продукції вважається брак, тобто зіпсовані деталі, вузли й готові вироби. Брак може бути непоправним і поправним. Останній за певних додаткових затрат праці та заробітної плати можна перетворити на якісну продукцію.
На відміну від загальної величини браку, тобто суми цін продукції, яку не можна реалізувати, втрати від браку — це ті витрати, які бере на свій рахунок, тобто на собівартість, підприємство. Загальна величина браку розраховується як сума собівартості забракованих виробів та витрат на виправлення браку. Величину втрат від браку розраховують як різницю між величиною браку та вартістю браку за ціною можливого використання і сум, утриманих з винуватців виникнення браку.
Під час аналізу підраховують не тільки загальну суму браку, а й відносну його величину (% браку). Останній показник є дуже зручним для вивчення динаміки утворення браку. Далі необхідно вивчити види, причини й місця виникнення браку. Важливим є визначення також винуватців браку, рівня їхньої кваліфікації і сумлінності.
Серйозною проблемою може стати так званий прихований брак, який з різних причин не обліковується під час визначення обсягів робіт, хоч уникнути при цьому фіксації перевитрат ресурсів здебільшого неможливо, як неможливо приховати збільшення питомих витрат основних ресурсів на одиницю відповідної продукції.
Прихований брак може мати статус доброякісної продукції (передовсім це стосується деталей, вузлів і напівфабрикатів). Таке явище є наслідком зменшення вимогливості відділу технічного контролю або його недбалості.
Прихований брак створює враження доброї організації виробництва, його безпроблемності. Проте він накопичується в складі незавершеного виробництва і поступово збільшує ту його частку, котра непридатна для дальшого виробництва. Він порушує ритм роботи і спричиняє несподівані збитки в майбутньому. [1]
6. Аналіз ритмічності виробництва.
Ритмічність виробництва — це чітка, стійка й збалансована діяльність підприємства, яка дає можливість рівномірно випускати продукцію і відповідно виконувати свої зобов'язання перед споживачами. Ритмічною вважається така робота, коли продукція виробляється рівними частинами за будь-які однакові проміжки робочого часу.
Узагальнюючим показником для аналізу ритмічност виробництва є коефіцієнт ритмічності (Критм), який розраховується способом найменшого числа.
Якщо потрібно проаналізувати ритм роботи за квартал або рік, то відповідно визначають обсяг виробництва за планом і фактично у перші, другі та треті декади, а потім діють, як під час аналізу даних за місяць.
На підприємствах дрібносерійного виробництва або з тривалим виробничим циклом, а також із сезонними коливаннями обсягів продукції план може передбачати нерівномірний випуск продукції. Тому оцінка ритмічності дається з урахуванням планових сум, передбачених у графіках.
Основні наслідки порушення ритмічності роботи підприємства: збільшення кількості браку і відходів сировини й матеріалів; погіршання якості продукції; збільшення собівартості продукції; порушення ритму відвантаження, а отже, затримка реалізації продукції; погіршання виробничого клімату і посилення плинності кадрів; сплата штрафів за порушення строків поставок продукції; виникнення інших небажаних проблем.
Ритмічність тісно пов'язана з комплектністю виробництва, тобто пропорційністю, збалансованістю виготовлення окремих деталей, вузлів, напівфабрикатів. Комплектне виробництво забезпечує нормальний процес складання готових виробів.
Способом, що забезпечує запланований обсяг складальних робіт навіть за певних неузгоджень у поточному виробництві деталей, є незавершене виробництво. Тому, аналізуючи комплектність виробництва, треба звертати увагу і на комплектність залишків деталей і вузлів у незавершеному виробництві. Водночас треба пересвідчитись, наскільки фактична наявність деталей відповідає даним обліку і плановій потребі.
Аналіз незавершеного виробництва починається з оцінки його загальної вартості і динаміки темпів зміни. Для цього можна використати дані бухгалтерських балансів підприємства (рядок 120) або дані залишків на рахунку 23 та оперативну інформацію стосовно виробництва окремих деталей і частин виробів.
Корисну інформацію для аналізу дає склад самого незавершеного виробництва, наднормативний запас цих залишків майже повністю складається з малорухомих, зайвих або взагалі втрачених деталей. [1]
7. Аналіз чисельності, складу та руху робочої сили.
Аналіз забезпеченості підприємства робочою силою здійснюється способом порівняння фактичної чисельності працівників за категоріями із плановими показниками і з показниками, досягнутими в минулому періоді. Це дає можливість визначити рівень виконання плану (завдання), а також динаміку показників.
Основними показниками використання трудових ресурсів є дані про чисельність персоналу різних категорій і професій, його кваліфікацію та освітній рівень, про витрати робочого часу в людино-днях, людино-годинах, кількість виробленої продукції або виконаних робіт, а також відомості про рух особового складу підприємства.
Для аналізу трудових ресурсів використовується інформація звітних форм 2-ПВ „Звіт із праці”, 1-п „Звіт підприємства з продукції”, 6-ПВ „Чисельність окремих категорій працівників підприємства і підготовка кадрів”, а також дані планово-нормативної, облікової та оперативної інформації зі звітів підрозділів підприємства, інші оперативні дані.
Оскільки кількість працівників залежить від обсягу виконання виробничої програми, то одночасно з розрахунком абсолютного відхилення чисельності необхідно розрахувати відносне відхилення, яке визначається через порівняння фактичної чисельності з плановою, скоригованою на відсоток виконання плану або обсягу виробництва.
Для вивчення структури персоналу основної діяльності (ПОД) і визначення рівня її оптимальності порівнюють фактичну питому вагу кожної категорії персоналу в його загальній кількості з необхідною, протягом кількох періодів і визначають відхилення.
Для визначення забезпеченості виробництва кадрами найбільш важливих професій та кваліфікацій працівників фактична кількість робітників за професіями та розрядами порівнюється з потребою в них для виконання обсягу робіт дільниці, цеху й підприємства в цілому. Потрібна кількість робітників обчислюється діленням величини трудомісткості робіт за кожним їх видом на плановий фонд часу праці одного робітника.
Для оцінки відповідності кваліфікації робітників складності виконуваних робіт порівнюють середні тарифні розряди робіт і робітників, розраховані за середньою арифметичною:
Тр=?ТрхЧР/?ЧР; Тр=?ТрхТП/?ТП,
де Тр — середній тарифний розряд; ЧР — чисельність робітників; ТП — обсяг робіт кожного виду.
У процесі аналізу перевіряють правильність використання робітників відповідно до їхньої кваліфікації. Для цього (за нарядами) з'ясовують, роботи якої складності виконували робітники кожного розряду. Дефіцит робітників і їх завантаження встановлюють на основі фотографії робочого дня,
Кваліфікаційний рівень працівників керівного складу персоналу і спеціалістів перевіряють, установлюючи відповідність фактичного рівня освіти і ділових якостей кожного працівника його посаді. Кваліфікаційний рівень працівників здебільшого залежить від їхнього віку, стажу роботи, освіти. Тому в процесі аналізу трудових ресурсів вивчають зміни цих показників.
Для вивчення руху робочої сили на підприємстві розраховуються коефіцієнти обороту з приймання та зі звільнення, а також коефіцієнти плинності, стабільності, загального обороту.
Коефіцієнт обороту з приймання (КПП) — це відношення заново прийнятих працівників до середньоспискової чисельності ПОД.
Коефіцієнт обороту зі звільнення (КПз) — це відношення кількості звільнених працівників до середньоспискової чисельності ПОД.
Коефіцієнт загального обороту (КПоб) обчислюють як відношення кількості заново прийнятих на роботу і тих, що вибули, до середньоспискової чисельності.
Коефіцієнт плинності кадрів (КППЛ) розраховують як відношення кількості звільнених за власним бажанням і за порушення трудової дисципліни до середньоспискової чисельності. [1]
Аналіз використання фонду робочого часу.
Основним джерелом даних для аналізу використання фонду робочого часу є статистична форма 3-ПВ „Звіт про використання робочого часу (за квартал, півріччя, 9 місяців, рік)”. Додатково залучаються для аналізу дані табельного обліку, плановий (номінальний) баланс робочого часу, дані оперативного та вибіркового обліку (фотографії, самофотографії робочого дня окремих робітників, хронометраж операцій і робочих процесів, моментні спостереження в цехах і на дільницях).
Аналіз використання робочого часу доцільно проводити у двох напрямках:
— виявлення втрат робочого часу;
— виявлення непродуктивного використання робочого часу.
Використання робочого часу для всіх категорій робітників аналізується за допомогою таких двох показників:
Gorund.ru – Компьютерные хитрости
720Cinema.ru Смотри фильмы, сериалы в HD-720 - БЕЗ регистрации и БЕЗ рекламы.
Мужской форум, клуб единомышленников
