Економічний аналіз 1. Основні завдання економічного аналізу в умовах ринкової економіки
Основними завданнями економічного аналізу є:
- об'єктивна оцінка роботи підприємства і його підрозділів через порівняння результатів з витратами;
- виявлення впливу відповідних факторів на показники, які аналізуються, і вивчення причинних зв'язків;
- пошук наявних резервів підвищення ефективності виробництва;
- опрацювання конкретних заходів щодо використання виявлених резервів та здійснення контролю за їх виконанням;
- узагальнення результатів аналізу для прийняття раціональних управлінських рішень.
Ці основні завдання економічного аналізу забезпечують за їх комплексного вирішення досягнення кінцевих результатів - виконання планів, поліпшення й удосконалення економічної роботи і відповідно дальшого розвитку підприємств.
Проте ними не вичерпується весь склад завдань аналізу. Можна назвати ще й такі:
- оцінка реальності, напруженості та оптимальності планів і обґрунтованості норм споживання ресурсів;
- виявлення забезпеченості підприємства матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами;
-оцінка дійовості поточного контролю на всіх виробничих дільницях;
- вивчення новацій і сприяння їхньому поширенню;
- дослідження конкурентоспроможності свого підприємства і кон'юнктури ринку.
2. Предмет економічного аналізу. Об'єкти і суб'єкти аналізу.
Предмет економічного аналізу - господарська діяльність підприємств і об'єднань у всій її багатогранності вираження у системі економічних показників, а також в інших джерелах інформації.
Об'єктами є всі сторони діяльності, а також інші процеси, пов'язані з нею, і стан засобів підприємства. Конкретні об'єкти і зміст економічного аналізу залежить від досліджуваних питань, глибини вивчення резервів (характеру порівнянь, періодичності та термінів проведення).
3. Основні етапи і послідовність проведення економічного аналізу
При здійсненні аналізу діяльності підприємств і об'єднань виділяють три етапи роботи. Перший етап (підготовчий) включає в себе роботи організаційного характеру, що гарантують достатню глибину й оперативність аналізу (планування, визначення об'єктів аналізу, складання програми та ін.); другий - основний етап - це власне аналітичні роботи (збір і обробка даних, їх систематизація і зіставлення, виявлення впливу факторів і т. д.); на третьому (підсумковому) етапі узагальнюють і оформлюють результати аналізу, а також розробляють пропозиції щодо їх реалізації.
При організації аналізу господарської діяльності в об'єднанні складають повний перелік аналітичних робіт (завдань) із вказуванням відповідальних за них виконавців і співвиконавців. Для цього розробляють спеціальний "Табель аналітичних робіт і матеріалів"
Розподіл завдань аналізу відповідно до органів управління проводять разом з обліком специфіки роботи кожного функціонального відділу чи служби.
4. Види економічного аналізу.
Виділяють такі види аналізу: * наступний, * оперативний та * попередній. Найбільш важливим є наступний аналіз. До нього відносять такі види аналізу: фінансово-економічний, техніко-економічний, статистично-економічний, порівняльний чи міжгосподарський аналіз, функціонально-вартісний, системний. Крім того виділяють оперативний (поточний) аналіз, прогнозний аналіз. Фінансово-економічний аналіз здійснюється після закінчення кварталу чи року на підставі відповідного звіту п-ва. Увага приділяється вивченню показників прибктку, рентабельності, продажу продукції, фінансового стану та ін. Такий аналіз проводять звичайно фінансові та банківські установи, адміністративні та наукові організації. Техніко-економічний аналіз здійснюється на основі даних первинного БО. Приділяється увага вивченню економічних показників та даних про використання техніки і технологій. Має галузеву специфіку. Статистично-економічний аналіз вивчає дія-ть господарських комплексів, галузей н/г країни в цілому. Джерелом є статистична звітність госп. 1-ць. Порівняльний аналіз використовується для кількох споріднених підприємств. Застосовують як засіб пошуку та обгрунтування внутрішньогосподарських резервів вир-ва. Функціонально-вартітсний аналіз пов’язаний з випуском та експлуатацією певних видів продукції. Концентрує увагу на показниках використання продукції, ефетивності її застосування у користувачів. Системний аналіз використовують для дослідження складних екон. проблем, важливих н/г проектів. Аналіз здійснює група фахівців з різних галузей знань. Оперативний аналіз здійснюють безпосередньо а процесі госпдія-ті. Основне джерело інформації – поточний облік. Завданнням цього виду аналізу є виявлення “-” явищ, сприяння їх своєчасному виправланню. Інформацію для аналізу отримують, як правило, по каналах АСУ і обробляють на ПЕОМ. Прогнозний аналіз передує виробничим подіям, передбачає їх наслідки. Цей аналіз здійснюють працівники проектних і наукових закладів.
5. Інформаційна база економічного аналізу.
ІЗ можна розглядати і як процес забезпечення інформацією, і як сукупність форм документів, нормативної бази та реалізованих рішень щодо обсягів, розміщення та форм існування інформації, яка використовується в інформаційній системі (ІС) у процесі її функціонування.
Збирання даних здійснюється на місцях виникнення інформації. Від якості цієї операції залежить повнота, достовірність та оперативна цінність зібраного матеріалу. Надходження інформації до місць оброблення виконується за допомогою спеціальних засобів передавання (приймання) даних - модемів, факсів, телефонів.
Дані для аналізу формуються в різноманітних підрозділах підприємства. Тому, щоб організувати інформаційну взаємодію різноманітних ІС між собою, а також з різними групами користувачів, необхідно розв'язати проблему їх інформаційної сумісності.
Створюючи ІЗ, дотримуються таких принципів: цілісність, вірогідність, контроль, захист від несанкціонованого доступу, єдність і гнучкість, стандартизація та уніфікація, адаптивність, мінімізація введення й виведення інформації (однократність уведення інформації, уведення-виведення тільки змін). Цілісність - це здатність даних задовольняти принцип повного узгодження, точності, доступності й достовірності відображення реального стану об'єкта. Обсяг інформації регулюється співвідношенням "необхідного і достатнього", а також вимогами повноти й достовірності даних. Окремо визначаються вимоги стосовно своєчасного надання відомостей користувачеві. Методичні та інструктивні матеріали ІС аналізу - це сукупність державних стандартів, галузевих керівних методичних матеріалів і розроблених проектних рішень щодо створення й супроводження ІЗ.
6. Методи економічного аналізу та їх класифікація.
У процесі вивчення господарської діяльності поєднують дедуктивний та індуктивний методи дослідження, аналіз і синтез.
При фінансово-економічному аналізі переважно застосовують дедуктивний метод: спочатку вивчають узагальнені показники господарської діяльності в масштабах усього господарського об'єднання, підприємства чи іншого об'єкта, потім ці показники деталізують, розчленовують.
У техніко-економічному аналізі найпоширенішим є індуктивний метод: спочатку вивчають хід господарських операцій і відображають показники їх роботи на окремих робочих місцях, а потім переходять від конкретних до більш абстрактних, узагальнених показників господарської діяльності аналізованого об'єкта загалом.
7. Кореляційно-регресійний аналіз - методика оцінки і практичне застосування в аналітичній роботі.
8. Факторний аналіз економічних явищ та процесів.
Факторний аналіз дозволяє виявити фактори, які впливають на досліджувані процеси та явища, визначити окремі, найвпливовіші чинники.
Факторний аналіз – це методика комплексного систем-ного вивчення і вимірювання впливу факторів на величину результативних показників. Одним із прийомів проведення факторного аналізу є прийоми елімінірування. Елімінірувати – це значить усунути, виключити вплив всіх факторів на величину результативного показника, крім одного.
Вплив факторних показників на прибуток можна представити у вигляді аддитивної моделі: П = В – С – АР – СР – ДОР + ФД – ФР – ННП, де В – виручка від реалізації продукції; С – собівартість реалізованої продукції; АВ – адміністративні витрати; ВЗ – витрати на збут; IОВ – інші операційні витрати; ФД – фінансові доходи; ФВ – фінансові витрати; ПП – податок на прибуток; ЧП – чистий прибуток. Розмір виручки від реалізації можна представити наступною формулою:В = N . УД . Ц, де УД – показник структури реалізованої продукції;N – обсяг реалізованої продукції;Ц – ціна продукції. Факторну модель собівартості реалізованої продук-ції можна представити таким чином: С = N . УД . Вз, де УД – показник структури виробленої продукції;N – обсяг виробництва продукції, Вз – змінні витрати на виробництво одиниці продукції (собівартість одиниці). Загальну зміну виручки від реалізації знаходимо за формулою: ? Взаг. = В1 – В0, де: ? Взаг. – зміна виручки за звітний період; В1 – виручка за звітний період; В0 – виручка за базовий період.
9. Прийом порівняння та його застосування в аналізі.
Одним із головних прийомів аналізу є порівняння. Порівняння як спосіб дослідження здійснюється через зіставлення одного показника (невідомого) з іншими (відомими) з метою визначення спільних рис або розбіжностей між ними.
В економічному аналізі порівняння використовують як основний або додатковий спосіб розв'язання багатьох його завдань.
Основними базами порівняння є:
- нормативні показники;
- дані попередніх періодів;
- середні галузеві показники;
- планові показники;
- показники передових підприємств або міжнародні стандарти.
Порівняння фактичних показників з нормативними дає змогу визначити рівень виконання нормативних (оптимальних) завдань Щодо обсягів та ефективності виробництва, фінансової стійкості підприємства, його ліквідності, ділової активності.
Порівняння фактичних показників з показниками попередніх періодів (дня, декади, місяця, кварталу, року) уможливлює оцінювання темпів зміни цих показників, визначення тенденцій та закономірностей розвитку економічних процесів.
Основними способами забезпечення порівнянності показників є нейтралізація впливу вартісного, кількісного, структурного факторів приведенням їх до єдиного базису, а також використання середніх та відносних величин, коригуючих коефіцієнтів, методів перерахунку.
10. Метод абсолютних і відносних різниць в економічному аналізі.
Порівняння - це науковий метод пізнання, в процесі якого вивчаюче явище, предмети співставляються з уже відомими раніше, вивчаються з метою визначення загальних або відмінних рис.
Обов’язкова умова для порівняння - однорідність економічного змісту, вимірів і оцінки показників, що порівнюються, тобто співставлення показників.
Результати порівняння можуть виражатись в абсолютних і відносних величинах.
Абсолютні (виражені сумою) - характеризують обсяг виробництва, чисельність, отриманий прибуток, відносні в %, коефіцієнтах.
Якщо результати порівняння виражені в абсолютних величинах, то використовується спосіб різниць, де факт порівнюється з планом.
Відносні величини відображають ступінь виконання планових показників динаміки виробництва, його структуру, темпи росту і приросту.
Порівнюють дані з плановими даними, звітними даними минулих років, з показниками роботи інших підприємств і т.д.
11. Метод ланцюгових підстановок та умови його використання в економічному аналізі.
Метод ланцюгових підстановок використовується для обчислення впливу окремих факторів на відповідний сукупний показник. Ланцюгова підстановка широко застосовується при аналізі показників окремих підприємств і об'єднань. Цей метод аналізу використовується лише тоді, коли залежність між факторами має строго функціональний характер, тобто представляється у вигляді прямої чи оберненої пропорційної залежності(алгебраїчна сума, добуток чи частка від ділення одних показників на інші). Метод ланцюгових підстановок полягає в послідовній заміні планової величини одного з
алгебраїчних доданків, одного із множників фактичною його величиною, всі інші показники при цьому залишаються незмінними. Отже, кожна підстановка пов'язана із окремим розрахунком: чим більше показників у розрахунковій формулі, тим більше і розрахунків.
При використанні методу ланцюгових підстановок дуже важливо забезпечити строгу послідовність підстановки, тому що її довільна зміна може призвести до неправильних результатів. У практиці аналізу в першу чергу виявляється вплив кількісних показників, а потім – якісних. Так, якщо потрібно визначити ступінь впливу кількості працівників і продуктивності праці на обсяг випуску промислової продукції, то спочатку встановлюють вплив кількісного показника – чисельності працівників, а потім якісного – продуктивності праці. Якщо з'ясовується вплив факторів кількості і цін на обсяг реалізованої промислової продукції, то спочатку обчислюється вплив кількості, а потім – вплив оптових цін. Перш ніж приступити до розрахунків, необхідно, по-перше, розмежувати кількісні та якісні показники, по-друге, правильно визначити послідовність підстановки в тих випадках, коли є декілька кількісних і якісних показників (основних і похідних, первинних і вторинних).
Довільна зміна послідовності підстановки змінює кількісну вагомість того чи іншого показника. Чим більшим є відхилення фактичних показників від планових, тим більшим є розходження в оцінці впливу факторів, розрахованих при різній послідовності підстановки.
12. Аналіз показників складу, структури і технічного стану основних засобів.
Аналіз основних засобів починають із визначення забезпеченості ними підприємства. Для цього необхідно з’ясувати, чи достатньо в підприємства основних засобів, яка їхня динаміка, склад, структура, технічний стан, яким є рівень виробництва та його організація.
Аналіз основних засобів починають із визначення забезпеченості ними підприємства. Для цього необхідно з’ясувати, чи достатньо в підприємства основних засобів, яка їхня динаміка, склад, структура, технічний стан, яким є рівень виробництва та його організація.
Аналіз складу і структури основних виробничих засобів забезпечить керівництво підприємства інформацією про склад основних засобів і співвідношення між їхніми групами, уможливить виявлення тенденції зміни структури основних засобів за групами. Порівняння із середніми та найліпшими показниками дасть змогу вжити відповідних заходів для відновлення оптимальної питомої ваги машин і обладнання як найактивнішої частини основних засобів, а також визначити міру впливу цих змін на показники використання основних засобів.
Постійно змінюється і обсяг основних засобів підприємства. Передовсім він збільшується за рахунок уведення в дію основних виробничих будівель, верстатів, машин та іншого обладнання, їх реконструкції і модернізації. Крім того, підприємство може отримувати основні засоби від інших підприємств у порядку безоплатного передавання.
Отже, зміни обсягу основних засобів підприємства обумовлюються їхнім надходженням і їхнім вибуттям.
Аналізуючи основні засоби, треба брати до уваги те, що збільшення обсягу продукції, яка виробляється, залежить від частки в цих фондах нових, досконаліших засобів праці. Аналіз повинен розкрити причини вибуття основних засобів як щодо всього їх складу, так і за окремими видами або об’єктами.
Проаналізувавши динаміку та структуру основних засобів, необхідно розглянути технічний стан засобів, що від нього також значною мірою залежить збільшення випуску продукції.
Для характеристики технічного стану основних засобів використовуються такі основні показники: коефіцієнти спрацювання (зносу), придатності, оновлення, вибуття та кілька інших (допоміжних) коефіцієнтів.
13. Аналіз ефективності використання основних засобів підприємства.
Завдання аналізу стану та ефективності використання основних виробничих засобів можна визначити так:
а) виявлення забезпеченості підприємства та його структурних підрозділів основними засобами, тобто встановлення відповідності величини, складу та технічного рівня засобів виробничій програмі підприємства;
б) визначення рівня використання основних засобів і факторів, які впливають на нього;
в) установлення належної комплектності наявного парку обладнання;
г) з’ясування ефективності використання обладнання в часі та за потужністю;
д) розрахунок впливу використання основних засобів на обсяг продукції;
е) виявлення резервів підвищення ефективності використання основних засобів.
Джерелами інформації для аналізу основних засобів підприємства є: паспорт підприємства; план економічного та соціального розвитку; план технічного розвитку; форма 1 «Баланс підприємства»; форма 4 «Звіт про власний капітал»; форма 1-П «Звіт підприємства (об’єднання) з продукції»; форма 11-ОФ «Звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос)».
Крім названих джерел інформації, для аналізу використовуються також дані проведених на підприємстві інвентаризацій, інвентарні картки обліку тощо.
Загальними показниками ефективності використання основних засобів є фондовіддача — виробництво продукції на 1 гривню основних засобів [відношення обсягу продукції у грошовому виразі, виробленої підприємством, цехом або дільницею (ОП), до середньорічної вартості основних виробничих засобів ()]. Розраховується показник фондовіддачі (ФВ) за формулою:
ФВ = ОП: .
Фондомісткість — показник, обернений до фондовіддачі: він показує, скільки в середньому (за вартістю) використовується на підприємстві основних виробничих засоби для випуску продукції вартістю в 1 гривню. Щоб охарактеризувати використання окремих частин основних засобів, величину у формулі відповідно змінюють (наприклад, на вартість активної частини основних засобів).
Часткові показники застосовують для характеристики використання окремих видів машин, обладнання, виробничої площі (серійний випуск продукції в натуральному виразі на одиницю обладнання за зміну, випуск продукції на 1 м2 виробничої площі та ін.).
Результат виробничої діяльності підприємства можна визначити за допомогою різних показників. Вибір чисельника показника фондовіддачі залежить від конкретно поставленої цілі.
Фондовіддачу розраховують або у вартісних , або в натуральних (тонни, метри, штуки і т.д.) вимірниках.
14. Аналітичне вивчення складових організаційно-технічного рівня виробництва.
Організуючи аналітичну роботу, необхідно передовсім створити такі умови, які б забезпечили вивчення взаємозв'язків між окремими показниками діяльності суб'єкта господарювання. Досвід аналітичної роботи підказує, що в багатьох випадках резерви виробництва погано використовуються не тому, що бракує можливостей для їх реалізації, а тому, що їх своєчасно просто не було виявлено. Організація аналітичної роботи на підприємствах включає розробку загальних планів та планів (програм) конкретних аналітичних робіт: порядок проведення аналізу; матеріальне, методичне й наукове забезпечення; загальне керівництво, способи виконання аналітичних робіт, контроль за впровадженням у виробництво виявлених резервів.
Аналітична робота на підприємстві розпочинається з планування. Розрізняють загальний план аналітичної роботи та план (програму) конкретних аналітичних робіт.
Загальний план такої роботи складається на рік. Його структура включає розділи господарської діяльності; об'єкти, що мають вивчатися; періодичність і терміни проведення аналізу; коло виконавців та осіб, відповідальних за певні розділи аналізу; джерела інформації і способи її поповнення. Обсяг аналітичної роботи, терміни її проведення, склад виконавців визначають, виходячи із завдань аналізу. Плани окремих робіт складаються відповідно до загального плану аналітичної роботи і передбачають визначення об'єктів та етапів аналізу, термінів виконання робіт, визначення конкретизованих завдань та відповідальних технічних виконавців.
Програма включає розгорнутий та деталізований перелік питань, які передбачено вивчити, послідовність проведення аналізу; методику аналізу окремих факторів; комплект форм, схем, аналітичних таблиць та графіків, які треба обов'язково опрацювати під час аналізу. Якісне складання програми забезпечує цілісність і повноту проведення аналітичного дослідження.
Визначаючи зміст аналітичної роботи та терміни її проведення, необхідно врахувати наявність готового матеріалу для аналізу, трудомісткість збирання та опрацювання додаткової інформації, а також час, потрібний для виконання окремих робіт за етапами. Виконання завдань економічного аналізу на всіх стадіях виробничо-господарської діяльності підприємства потребує повного охоплення аналітичною роботою всіх служб і дільниць.
Тому необхідно розподілити обов'язки й відповідальність між структурними підрозділами та окремими спеціалістами (виконавцями), ураховуючи кількість, територіальну цілісність структурних підрозділів і систем управління, структуру виробництва, структуру й технічну оснащеність управлінського апарату; організацію планування та обліку.
