не хочуть розробляти ВПС як у масштабах усієї України, так і в межах окремих регіонів, але при цьому мають достатньо розгалужену систему філій у кількох регіонах України для того, щоб надавати своїм регіональним управлінням право організовувати роботу філій у регіоні за принципами, аналогічними роботі за першою моделлю.
Сьома модель.
Сьома модель є розвитком четвертої моделі з двома принциповими відмінностями.
Існує механізм обмеження категорій початкових платежів, які дозволяється виконувати філіям. Головний банк за допомогою спеціальної формалізованої мови управління філіями формулює обмеження (так звані бізнес-правила), які він вважає необхідним установити для конкретної філії.
Головний банк може здійснювати початкові платежі від імені всіх своїх філій (як у третій моделі).
Якщо філії необхідно здійснити початковий платіж, що на поточний момент заборонений чинними бізнес-правилами, то філія надсилає головному банку клопотання про виконання цього платежу (засобами інформаційних документів СЕП). Головний банк розглядає клопотання й у разі згоди сам надсилає в СЕП початковий платіж від імені цієї філії.
Таким чином досягається можливість контролю головним банком значних фінансових операцій філії з наданням останній відносної незалежності в розпорядженні незначними сумами.
Ця модель є досить зручною, але потребує певних доробок програмного забезпечення ОДБ як головного банку, так і філії. Т.4 №1 Регулювання банківської діяльності: зміст, необхідність, задачі.
Під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед створення відповідної правової бази. По-перше, це розроблення та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків. По-друге, це ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони базуються на чинному законодавстві і конкретизують, роз'яснюють основні положення законів. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи.
Регулятивно-наглядові органи мають повноваження застосовувати до банків певні коригувальні заходи, а також заходи примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності. Ці заходи можуть розглядатися одночасно як елемент банківського нагляду і як елемент банківського регулювання. Отже, поняття регулювання банківської діяльності та банківський нагляд дуже тісно переплітаються.
Держава в особі центрального банку покликана, як уже зазначалося, забезпечувати стабільність грошового обігу і національної валюти, що неможливо без регулювання діяльності банків, а саме без обмеження здатності банків створювати платіжні засоби — гроші. У гонитві за прибутком банки здатні створити й запропонувати більше грошей, ніж у них є підстав для цього і більше, ніж потребує ринок. Інструментом регулювання діяльності банків виступає механізм обов'язкового резервування певної частини ресурсів банків. Якщо ж банк не дотримується встановлених правил, тобто порушує норму обов'язкових резервів, наглядові органи застосовують до нього певні заходи.
Для того, щоб економічні суб'єкти розміщували в банках свої заощадження вони повинні мати певні гарантії, що ці заощадження можна буде отримати в наперед домовлені строки і з обіцяними процентами. В цих умовах суспільство розглядає виконання державою функції банківського регулювання та нагляду як свого роду гарантію розумної та обачливої політики банків.
У світовій банківській практиці управління кредитним ризиком розглядається як проблема, що має державне значення. У зв'язку з цим органи банківського регулювання та нагляду зобов'язують банки створювати резерви для відшкодування можливих втрат за позиками. Розмір резервів визначається загальною сумою всіх наданих позичок та ступенем їхнього ризику.
Важливою є і така зовнішня обставина. Банківська система будь-якої країни не може сприйматися світовою спільнотою як повноцінна за відсутності системи банківського регулювання та нагляду, що відповідає міжнародне визнаним стандартам.
Ефективна система банківського регулювання та нагляду потрібна і самим банкам, тому що успіх їхньої діяльності залежить від довіри до них з боку суспільства.
Отже, банки виконують суспільно корисні й необхідні функції, що і робить регулювання та нагляд за їхньою діяльністю обгрунтованим і необхідним завданням держави.
Основні завдання банківського регулювання та нагляду:
— забезпечення стабільності та надійності банківської системи з метою сприяння економічному піднесенню;
— захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в банках, від неефективного управління банками і від шахрайства;
— створення конкурентного середовища у банківському секторі, адже саме це середовище є найсприятливішим для клієнтів банків;
— забезпечення відкритості (прозорості) політики і діяльності банківського сектора в цілому і кожного банку окремо;
— підтримування необхідного рівня стандартизації і професіоналізму в банківському секторі, забезпечення ефективної діяльності банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг. Т.4 №2 Банківський нагляд: зміст, необхідність, задачі.
Під банківським наглядом розуміють насамперед моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме:
— створення нових банків та їхніх установ;
— діяльності банків;
— реорганізації та ліквідації банків.
Регулятивно-наглядові органи мають повноваження застосовувати до банків певні коригувальні заходи, а також заходи примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності. Ці заходи можуть розглядатися одночасно як елемент банківського нагляду і як елемент банківського регулювання. Отже, поняття регулювання банківської діяльності та банківський нагляд дуже тісно переплітаються.
Для того, щоб економічні суб'єкти розміщували в банках свої заощадження вони повинні мати певні гарантії, що ці заощадження можна буде отримати в наперед домовлені строки і з обіцяними процентами. В цих умовах суспільство розглядає виконання державою функції банківського регулювання та нагляду як свого роду гарантію розумної та обачливої політики банків.
У світовій банківській практиці управління кредитним ризиком розглядається як проблема, що має державне значення. У зв'язку з цим органи банківського регулювання та нагляду зобов'язують банки створювати резерви для відшкодування можливих втрат за позиками. Розмір резервів визначається загальною сумою всіх наданих позичок та ступенем їхнього ризику.
Важливою є і така зовнішня обставина. Банківська система будь-якої країни не може сприйматися світовою спільнотою як повноцінна за відсутності системи банківського регулювання та нагляду, що відповідає міжнародне визнаним стандартам.
Ефективна система банківського регулювання та нагляду потрібна і самим банкам, тому що успіх їхньої діяльності залежить від довіри до них з боку суспільства.
Отже, банки виконують суспільно корисні й необхідні функції, що і робить регулювання та нагляд за їхньою діяльністю обгрунтованим і необхідним завданням держави.
Основні завдання банківського регулювання та нагляду:
— забезпечення стабільності та надійності банківської системи з метою сприяння економічному піднесенню;
— захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в банках, від неефективного управління банками і від шахрайства;
— створення конкурентного середовища у банківському секторі, адже саме це середовище є найсприятливішим для клієнтів банків;
— забезпечення відкритості (прозорості) політики і діяльності банківського сектора в цілому і кожного банку окремо;
— підтримування необхідного рівня стандартизації і професіоналізму в банківському секторі, забезпечення ефективної діяльності банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг.
Постійний аналіз достовірної інформації, яка надходить від к.б. істотно поліпшує процес інспектування і сприяє ефективності системи банк. нагляду. Важливим аспектом наглядових програм НБУ є розробка механізму реакції нагляду. В 1996р. в НБУ створ. Департамент з питань роботи з проблемними банками. В 1997р. на основі одного Департаменту банк. нагляду створ. 4 спеціалізованих департаменти, а також Управління координації з питань банк. нагляду. розроблені нові положення щодо класиф-ї кред-ів і створення резервів на покриття збитків від кред. діял-ті. Впроваджено систему рейтингу банків, відпрацьована система планування перевірок. Сформульовані принципи роботи з проблемними банками і заходи адміністр-го впливу.
Т.4 №3 Системи банківського регулювання і нагляду (Франція, Німеччина, США, Україна).
В усіх країнах з ринковою економікою в тому чи іншому вигляді функціонує система банківського регулювання та нагляду. У окремих із них вона існує вже понад століття. Так, у США ця система почала створюватися ще у 60-х роках минулого століття. В останні десятиріччя в постсоціалістичних країнах відбувається реформування банківського сектора, і невід'ємним компонентом цього процесу є становлення системи банківського регулювання та нагляду. Одночасно і в деяких країнах зі сталими банківськими традиціями відбуваються суттєві зміни у концепції побудови цієї системи, передусім у напрямі активізації її діяльності, що пов'язано з глобалізацією банківської справи і підвищенням ризику діяльності банків, які освоюють нові фінансові інструменти і нетрадиційні для банків операції (наприклад страхові, з нерухомістю тощо).
У більшості ринкових економік законодавчі й нормативні акти, що регламентують діяльність центрального банку, покладають на нього функцію регулювання банківської діяльності. Що стосується наглядової функції, то її, крім центрального банку, можуть виконувати спеціальні установи, створені під егідою міністерства фінансів, або незалежні установи, підзвітні парламенту. Наприклад, у Німеччині та Японії створені наглядові структури під егідою міністерства фінансів, які тісно співпрацюють з центральним банком (Федеральне відомство з контролю за банками у Німеччині і Бюро банків у Японії). У Франції функціонують три спеціальні структури під егідою Банку Франції і Міністерства фінансів та економіки — Комітет банківської регламентації. Комітет кредитних установ і Банківська комісія з розподілом регулятивно-наглядових повноважень між ними. Прикладом структури банківського нагляду незалежної від центрального банку й уряду є Федеральна корпорація страхування депозитів у США, підзвітна Конгресу.
У США особливості банківського законодавства сприяли збереженню децентралізованої і роздрібленої банківської системи. Вцій країні збереглося багато дрібних безфілійних банків. Протягом багатьох років створювалася розгалужена система банківського регулювання та нагляду як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. Основні структури цієї системи: Федеральна резервна система, Служба контролера грошового обігу (при Міністерстві фінан сів), Федеральна корпорація страхування депозитів і банківські департаменти в урядах штатів.
Отже, у світовій практиці існують різні моделі інституціональної побудови системи банківського регулювання та нагляду, проте для всіх їх дуже важливо, щоб регулятивно-наглядові органи мали всі необхідні повноваження для ефективного виконання поставлених перед ними завдань. Крім того, ці повноваження мають бути передбачені на законодавчому рівні.
В Україні згідно з Законом «Про банки і банківську діяльність», а також із законопроектом «Про Національний банк України» функції банківського регулювання та нагляду здійснює НБУ. Що стосується регулятивної функції, то її виконують різні департаменти центрального апарату НБУ з урахуванням їхнього функціонального призначення. Так, діяльність комерційних банків на валютному ринку регулює департамент валютного регулювання, департамент готівково-грошового обігу регламентує порядок роботи банків із готівковою національною валютою, департамент бухгалтерського обліку та розрахунків визначає порядок бухгалтерського обліку і звітності в банках тощо.
Значну роль у виконанні функцій банківського регулювання та нагляду відіграє система банківського нагляду, що функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та регіональних управлінь НБУ. Т.4 №4 Система гарантування банківських депозитів (США, Україна).
Одна з важливих функцій банків — збереження грошових заощаджень суспільства. Банки — це довірчі установи, тобто в основі їхньої діяльності лежить довіра до них з боку суспільства. Для того, щоб економічні суб'єкти розміщували в банках свої заощадження, вони повинні мати певні гарантії, що ці заощадження можна буде отримати в наперед домовлені строки і з обіцяними процентами. В цих умовах суспільство розглядає виконання державою функції банківського регулювання та нагляду як свого роду гарантію розумної та обачливої політики банків. Крім того, з метою підвищення довіри до банківської системи у більшості ринкових економік функціонують спеціальні колективні фонди (корпорації) страхування депозитів. Вони гарантують вкладникам у разі банкрутства банку повернення їхніх заощаджень у певних межах.
Найбільше значення як елемент світового досвіду має система страхування депозитів, створена у 1934 р. у США. Для страхування депозитів у комерційних банках була заснована Федеральна корпорація страхування депозитів (ФКСД) — Федеральне незалежне агентство, підзвітне Конгресу. Цілі корпорації: 1) захист вкладників від фін. втрат; 2) запобігання масовому вилученню вкладів. ФКСД здійснює жорсткий контроль за діяльністю банків, які страхують свої депозити, вона робить все для того, щоб не довести банк до банкрутства. Капітал ФКСД формується за рахунок щорічних внесків членів ФКСД. Зараз це 0,15% суми депозитів, але ця сума диференціюється за банками в залежності від капіталу та обсягу операцій банку. Страхове відшкодування у разі банкрутства складає 100 тис. $ США на 1 вкладника. Багато країн в тій чи іншій формі запозичили досвід США.
В Україні в 1997—1998 рр. банки були зобов'язані за депозитами фізичних осіб створювати обов'язкові резерви шляхом придбання облігацій внутрішньої державної позики з подальшим їх блокуванням у депозитарії НБУ. Згідно з Указом Президента від 10 вересня 1998 р. в Україні створюється Фонд гарантування вкладів фізичних осіб — вкладників комерційних банків України. Фонд створюється і функціонує як державна, економічно самостійна, спеціалізована організація. Учасниками системи гарантування вкладів є комерційні банки, що мають ліцензію НБУ на здійснення операцій із залучення вкладів фізичних осіб, за винятком банків, які перебувають у стадії фінансового оздоровлення, та Ощадного банку України.
Т.4 №5 Порядок ліцензування банківської діяльності.
Ліцензування банківської діяльності полягає в наданні банкам офіційного дозволу на здійснення певних банківських операцій.
Під час ліцензування враховується обсяг капіталу банку (статутний та загальний), його фінансовий стан, дотримання банком установлених економічних нормативів, термін його діяльності на фінансовому ринку, професійна придатність керівників та позитивні висновки незалежного аудиту.
Ліцензування банківської діяльності здійснюється з метою допущення на ринок банківських послуг України комерційних банків та банківських установ, умови діяльності яких відповідають установленим Національним банком України обов'язковим вимогам і не загрожують інтересам їхніх клієнтів.
Комерційні банки (юридичні особи) мають право здійснювати банківські операції тільки після отримання відповідної ліцензії Національного банку України. Філії комерційних банків здійснюють банківські операції за наявності відповідно оформленого доручення головного банку і дозволу регіонального управління Національного банку України за місцезнаходженням філії банку.
НБУ надає банкам ліцензію на здійснення низки операцій з готівкою, розрахункових, активних, пасивних, операцій з валютними цінностями та інших.
У разі змін обсягу капіталу банку, його фінансового стану та інших умов Національний банк України може переглянути перелік пунктів ліцензії на здійснення банківських операцій за встановленою процедурою.
Для отримання ліцензії новоствореними банками подаються такі документи до НБУ:
— клопотання банку про надання ліцензії на здійснення банківських операцій;
— бізнес-план банку на перші три роки його діяльності;
— професійна придатність керівників відповідних підрозділів;
— висновок регіонального управління НБУ щодо технічної готовності та забезпеченості кваліфікованими кадрами.
Рішення про надання ліцензії ухвалює Комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків.
Відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій є крайнім заходом Національного банку України. До його застосування НБУ використовує інші заходи застережливого характеру відповідно до чинного законодавства та нормативних актів Національного банку України.
Підрозділи банківського нагляду Національного банку України та його регіональних управлінь здійснюють постійний контроль за дотриманням банком вимог НБУ щодо припинення операцій, за якими відкликано ліцензію. Якщо банк не припинив виконання банківських операцій, на які ліцензія була відкликана. Правління Національного банку України може ухвалити рішення про відкликання ліцензій на всі види банківських операцій.
У разі прийняття рішення про відкликання ліцензії на всі види банківських операцій Правління Національного банку України зобов'язує засновників, акціонерів (учасників) банку вирішити в двотижневий термін питання щодо форм подальшого функціонування банку або припинення його діяльності через реорганізацію чи ліквідацію.
Рішення Правління Національного банку України про відкликання ліцензії на здійснення всіх банківських операцій повідомляється всім банкам України, а також оповіщається у центральній пресі.
