Здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків
Учасники сімейних правовідносин мають різноманітні особисті та майнові права й обов'язки. Суб'єктивне сімейне право — це гарантована правом і законом міра можливої або дозволеної поведінки учасника сімейних відносин. Здійснення сімейних прав — це процес задоволення особою своїх матеріальних та духовних потреб на підставі юридичних можливостей, які вона має. Реалізація сімейних прав може відбуватися фактичними або юридичними способами. Наприклад, члени сім'ї володіють та користуються майном, яке належить їм на праві спільної власності. В цьому випадку вони здійснюють свої майнові права безпосередньо, тобто фактичними способами. В деяких випадках здійснення сімейних прав потребує застосування певних правових механізмів. Так, учасники сімейних правовідносин укладають між собою або з третіми особами різного роду правочини щодо розпорядження своїм майном, представляють інтереси інших членів сім'ї у суді, органах опіки та піклування тощо. Учасниками багатьох сімейних правовідносин є неповнолітні або непрацездатні члени сім'ї. Тому законодавство передбачає спеціальні юридичні засоби, що спрямовані на забезпечення їх прав та інтересів. Відповідно до ч. 2,3 ст. 14 СК, якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника. Сімейні права недієздатної особи здійснює її опікун. Якщо, наприклад, один із батьків не виконує свого обов'язку щодо утримання дитини, право дитини на аліменти може бути здійснене в примусовому порядку шляхом звернення до суду другого з батьків або іншої особи в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Особливі правила встановлені для неповнолітніх осіб, які самі є батьками дитини. Хоча неповнолітні батьки мають такі ж права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні батьки, і можуть їх здійснювати самостійно (ч. 1 ст. 156 СК), закон дає додаткові гарантії щодо забезпечення їх прав. Відповідно до ст. 16 СК, якщо мати, батько дитини є неповнолітніми, баба, дід дитини з боку того з батьків, хто є неповнолітнім, зобов'язані надавати йому допомогу у здійсненні ним батьківських прав та виконанні батьківських обов'язків. Учасники сімейних правовідносин здійснюють свої сімейні права вільно, на власний розсуд, не порушуючи при цьому права, свободи та інтереси інших осіб і, в першу чергу, інших учасників сімейних правовідносин. Особа може не здійснювати свого сімейного права. Таке нездійснення не тягне за собою припинення такого права, воно продовжує існувати в нереалізованому стані. Наприклад, той з подружжя, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, може не звертатися до другого з подружжя з вимогою про надання утримання, хоча і має на це право. Той факт, що особа не реалізує свого права, не є підставою для позбавлення її цього права. Разом із тим, існують певні особливості сімейних прав, які зумовлюють і особливості їх здійснення. В першу чергу це стосується сімейних правовідносин за участю неповнолітніх. Наприклад, право батьків на виховання дитини є абсолютним правом. Це означає, що жодна особа, яка не має для цього відповідних правових підстав, не може перешкоджати батькам здійснювати виховання дитини, обмежувати спілкування дитини з батьками, відбирати дитину тощо. Разом із тим, виховання дитини, яке щодо усіх третіх осіб є абсолютним правом батьків, стосовно самої дитини становить не право, а обов'язок батьків. Дитина (особисто або за допомогою інших осіб, у способи, передбачені законом) може вимагати здійснення батьками їх обов'язку щодо виховання. Таким чином, виховання дитини щодо усіх третіх осіб, є правом батьків, а щодо самої дитини — їх обов'язком. Зрозуміло, що за таких обставин батьки не можуть за власним бажанням вирішувати питання щодо здійснення або нездійснення свого права на виховання або відмовлятися від нього, бо відмова від виховання є порушенням їхнього обов'язку щодо дитини. Права учасників сімейних правовідносин можуть бути припинені або обмежені строком. Наприклад, один з подружжя, який є непрацездатним, за наявності усіх необхідних підстав набуває права на утримання, яке зобов'язаний йому надати другий з подружжя. Разом із тим, вказане право може бути припинене у випадках, передбачених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 82 СК право одного з подружжя на утримання припиняється у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу. Рішенням суду одного з подружжя може бути позбавлено права на утримання або обмежено його строком, якщо подружжя перебувало в шлюбних відносинах нетривалий час, непрацездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникло в результаті умисного злочину, та в інших випадках, передбачених законом (ст. 83 СК). Учасники сімейних правовідносин за власною волею вправі припинити свої права. В першу чергу це стосується тих прав, які мають майновий характер. Наприклад, за шлюбним договором та чи інша річ, що належить на праві власності одному з подружжя (за винятками, встановленими ч. 5 ст. 93 СК), може передаватися у власність другого з подружжя. Таким чином, майнове право одного з подружжя припиняється, натомість виникає право власності у другого з подружжя. Відповідно до ч. і ст. 190 СК той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Сімейні права тісно пов'язані із сімейними обов'язками. Суб'єктивний сімейний обов'язок — це вид і міра належної поведінки особи. Свої обов'язки учасники сімейних відносин здійснюють різними шляхами. Переважно '— шляхом здійснення активних дій: батьки зобов'язані виховувати та утримувати свою дитину; один із подружжя за певних умов зобов'язаний надати утримання другому з подружжя; патронатний вихователь зобов'язаний забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням та створити їй умови для навчання та розвитку. Це все приклади активного виконання особами своїх сімейних обов'язків. У деяких випадках виконання сімейних обов'язків, навпаки, полягає в утриманні від активних дій. Наприклад, опікун не має права перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками та іншими родичами; той із батьків, з яким проживає дитина, не вправі чинити перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у вихованні дитини тощо. Таким чином, саме нездійснення активних дій у цих випадках буде означати правомірну поведінку особи і, як наслідок, здійснення нею свого сімейного обов'язку. Учасники сімейних правовідносин здійснюють свої обов'язки особисто, бо вони є такими, що тісно пов'язані з особою і не можуть бути перекладені на іншу особу (ч. 1 ст. 15 СК). Відповідно до ч. 2 ст. 15 СК, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється. Це правило стосується дієздатних учасників сімейних правовідносин — батьків, усиновлювачів, опікунів, патронатних вихователів тощо. У разі визнання такої особи недієздатною, вона не може виконувати своїх обов'язків немайнового характеру — виховувати дитину, представляти та захищати її права тощо. Схожі наслідки виникають і в тому разі, якщо особа не визнана в судовому порядку недієздатною, але в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або з іншої поважної причини не може виконувати сімейний обов'язок. Така особа не визнається такою, що ухиляється від виконання свого обов'язку, і таким чином звільняється від застосування наслідків примусового характеру (ч. 3,4 ст. 15 СК).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків» з дисципліни «Сімейне право України»
