Слово "техніка" походить від грецького гвсНпв — мистецтво, майстерність. У сучасній психології в зв'язку з цим говорять про психотехніку, психотехнологію — науково обґрунтовані психологічні засоби і прийоми при виконанні певних дій і діяльності в цілому. Психотехніка мови — це такі деталі, тонкощі в мовній діяльності людини, що відрізняють справжнього майстра від дилетанта. Готуючи себе до юридичної діяльності, не можна ставитися зневажливо до вирішення питання "як говорити?" Помиляються ті молоді юристи, яким здається це простим і не таким, що заслуговує на увагу. Наприклад, 30 % опитаних потерпілих, свідків і підозрюваних, із якими працівники органів прокуратури, слідства, міліції не змогли встановити контакт, до числа причин цього віднесли, в тому числі, низьку культуру промови юридичних працівників, невміння володіти мовою, мімікою, жестами та ін1. Які ж основні психологічні правила, прийоми і вимоги обов'язкові до застосування в судовій промові юриста? Насамперед — забезпечення змістовно-смислової і композиційної цілісності промови. Головне в промові юридичного працівника — її зміст, який повинен відрізнятися глибиною, багатством аргументів і доказів, чіткою адресністю. Думки — головна гідність і окраса мови юриста. Їй повинна бути властива залізна логіка фактів і доказів, а не хаотична багатослівність і базікання. Щоб промова була успішною, як відзначав А. Коні, "потрібно знати предмет, про який говориш; потрібно знати свою рідну мову і вміти користуватися її гнучкістю, багатством і своєрідними зворотами; потрібно не брехати, неправда віднімає в привселюдної промови її силу і переконливість"1 . Забезпечити змістовно-смислову і композиційну цілісність промови можна тоді, коли юрист при її підготовці спирається на такі елементи психотехніки: а) правило всебічного урахування факторів при відборі змісту. Вибирати зміст для свого виступу необхідно завжди продумано, об- ґрунтовано, виважено, щоб він відповідав специфіці конкретної юри- дичної ситуації і приніс прокурору, адвокату, слідчому, інспектору митного органу, нотаріусу і будь-кому іншому успіх. Це має робити- ся не у відриві від обстановки, а в зв'язку з нею, доречно, з урахуван- ням особливостей тих, кому промова адресована, хто її має і вислу- хати, і зрозуміти, і прийняти потрібне для юридичного працівника рі- шення; б) правило пріоритетності мети промови. Основна мета промови юриста — юридичний, правоохоронний результат, пов'язаний із роз- в'язуваним ним завданням. Наприклад, мета судової промови — до- помогти суду і всім учасникам судового розгляду повніше і глибше усвідомити матеріали справи, зробити з них правильні, на думку про- мовця, висновки; в) правило змістовного і смислового опрацювання промови. Ви- бір змісту промови можна вважати правильним, якщо він строго під- порядковується меті і наміченим психологічним завданням (серед за- вдань можуть бути такі: досягнення порозуміння і прагнення до встановлення істини, зняття можливих психологічних бар'єрів у спі- лкуванні, правомірний психологічний вплив на окрему людину або на аудиторію та ін.). Варто продумати, знайти і сформулювати осно- вну ідею виступу, при цьому кожна пропозиція повинна мати визна- чений зміст у контексті всієї промови. "Нехай не слова випереджають думку, а думка диктує свою волю, визначає слова, розставляє їх як полководець солдат. Тоді будуть забезпечені і глибокий зміст промови, і композиційна стрункість, і завершеність її, — зазначав дослідник судової промови Є. Матвієнко1; г) правило структурного опрацювання змісту промови. Загальна структура судової промови задається процесуальними вимогами і містить у собі фактичні обставини справи, аналіз і оцінку доказів, юридичну оцінку — кваліфікацію злочину, характеристику особисто- сті підсудного, а за необхідності й інших учасників процесу, питан- ня, пов'язані із застосуванням покарання тощо. Старанно опрацюва- вши зміст, юрист домагається суворої логічної структури промови; ґ) правило доказовості визначає одну з важливих відмінностей судової промови і вимагає насичувати зміст промови конкретними фактами, обставинами, документами, положеннями закону і т. п. Для прокурора й адвоката найістотнішим є висвітлення фактичної сторони справи і формулювання висновку, що випливає з доказів. Саме встановлені в справі факти, відповідним чином згруповані й висвітлені з погляду обвинувачення або захисту, становлять змістовну основу судової промови. Тому їх потрібно продумано підібрати, розташувати так, щоб вони найкраще відповідали логіці промови і її доказовості; д) правило психологічного аналізу. Правильне розв'язання кримі- нальної справи, визначення найдоцільніших форм і засобів правового впливу на винного неможливе без глибокого і різнобічного вивчення особистості підсудного. Тому в судовій промові повинен знайти від- биток психологічний аналіз усього комплексу соціально значущих внутрішніх і зовнішніх властивостей підсудного: особливості його ха- рактеру, інтелекту, потреб, здібностей, волі, схильностей тощо. Необ- хідність психологічного аналізу обумовлена вимогою закону врахову- вати особистість при вирішенні правових питань; е) правило спільних думок, під якими розуміються визнані, дове- дені твердження. Вони явні, не викликають заперечень, у зв'язку з чим їхнє використання посилює зміст промови, його доказовість і ар- гументованість. З цього приводу П. Сергеїч зауважував: "Знання є монета вільного обертання, і добра думка, хоча б сказана і написана давно, не вмирає"2. Спираючись на висловлювання історичних осо- бистостей, народну мудрість, судовий оратор показує свій кругозір, ерудицію. Природно, що мудрі думки повинні бути доречні, зайве захоплення ними може дати негативний ефект. Справедливо підмічено: чужими думками відсутність власних не замінити. Психотехніка переконання, доведення і спростування заперечень є важливим елементом судової промови. Судовий розгляд проходить у змагальній формі, у напруженій обстановці, що відзначається протистоянням, протиборством, суперечкою. Доказувати, переконувати, обґрунтовувати, спростовувати доводиться і прокурору, і захиснику, і експерту-психологу, і судді. Їм доводиться домагатися глибокого й осмисленого розуміння своєї позиції слухачів, визнання своєї правоти, прийняття судом рішення, яке відповідає суті доказуваного однією із сторін процесу. Варто особливо зазначити: переконувати, впливати на почуття, спонукати до прийняття своєї думки доводиться не просто слухачів, а юристів — людей, схильних до самостійних суджень. Причому такі ситуації для прокурора і захисника — не виняток, а норма. Стверджуючи, переконуючи опонента й інших учасників судового процесу, юристу необхідно враховувати такі правила: а) правило обґрунтованої повноти висловлень. Недостатня повно- та у висвітленні питання, доведенні дають опоненту привід говорити " про недогляди" юриста, "про недооцінку" ним чогось, домагаючись при цьому кращої позиції. Говорити повно зовсім не означає гово- рити усе, що знаєш. Більше того, можна з розрахунком пропустити щось, залишивши частину аргументів під кінець. Розрахунок і поля- гає в тому, щоб, очікуючи конкретних заперечень або спростувань опонента, мати додатково заготовлені відповіді. Іноді варто голов- ний аргумент залишити на останні хвилини судових суперечок "ви- стріливши" ним на завершення; б) правило "опуклої" подачі головного. Це правило має на меті до- вести до свідомості опонента головне, суть доказів, домогтися того, щоб почув навіть той, хто не хоче слухати і розуміти. Досягається це інтонацією, повторенням, роздільним і чітким проголошенням слів і фраз, уповільненим темпом, деталізацією, прямим звертанням уваги слухача на головні елементи формулювань або доказів (часто викори- стовуються такі звороти: "таким чином, перше..., друге..."; "із того, що я тільки що виклав, випливає..." і т. д.). Прокурор, захисник повинні користуватися будь-яким випадком, щоб стисло повторити раніше ви- користані докази, які важко спростувати опоненту в суперечці. Це змі- цнює його позицію і посилює доказовість тверджень; в) правило фундаментальності припускає звертання в процесі до- казу до положення тієї або іншої науки. Наприклад, доречно і вагомо звучать аргументи, що базуються на дослідженнях криміналістики, кримінології, психології, педагогіки та інших наук, на встановлених закономірностях тієї або іншої наукової дисципліни. Подібне можли- во тоді, коли юрист компетентний в цій науковій галузі і добре під- готувався до суперечок у суді. Факти, як відомо, — мати доказів, вони займають головне місце в комплексі всіх юридичних доказів. І чим вагоміша база фактів, тим вища їхня психологічна переконли- вість. Посилання на щось незаперечне, раніше доведене завжди пере- конливе. В юридичних справах пріоритетне значення належить дока- зам від імені закону. Посилаючись на нормативні акти, доцільно не просто називати їх і згадувати номера статей, пунктів, а й зачитува- ти їх, роз'яснюючи і звертаючись до документів, що коментують їх; г) правило відтворення подій і дій. Застосування цього правила сприяє доказовій силі фактів. Перехід від словесного розгляду подій і дій до їхнього відтворення дає можливість усунути окремі неточно- сті й суперечності в показаннях потерпілого, підсудного, свідків, що підвищує доказовість висновків юриста; ґ) правило апеляції до розуму, логіки і досвіду. Практика показує, що багато людей не сприймають положення правових документів, які нерідко написані складною для розуміння мовою. Тому при побудові доказів доцільно звертатися до логіки міркувань, розуму, справедливості й до особистого досвіду людини. Досить часто в ході судового розгляду сторони висувають заперечення з приводу висловлень, доказів іншої сторони. У таких випадках необхідно спростовувати заперечення. Ефективність спростовування заперечень багато в чому визначається успішністю використання юристом таких психологічних правил: а) правило недопущення втрати ініціативи. Почуваючи силу до- казів опонента і своєї нездатності хоч щось заперечити по суті, деякі юристи намагаються відвести розмову вбік, перевести її в таке русло, де вони можуть відчути себе сильнішими і вагомо заперечувати. Не- обхідно дуже уважно стежити за діями опонента і не піддаватися на цей виверт. Варто не втрачати ініціативу розмови і продовжувати об- говорення саме того питання, з якого опонент слабкий; б) правило озвучування розбіжностей. Щоб можна було конкрет- но і чітко розглянути суть розбіжностей, необхідно їх уточнити і сформулювати. У противному разі не виключена гаряча суперечка лише тому, що кожна сторона по-різному зрозуміла той самий факт або висловлення; в) правило визнання права того, хто суперечить, на свою думку. Це правило розраховане на попередження надмірної емоційності то- го, хто суперечить, і переходить у розмові на крик. Додамо до сказа- ного: опонент може наговорити всяке, причому й таке, що часом за- чіпає самолюбство; не треба вступати в дискусію з усіх нападок, краще залишити опонента при своїй думці і заперечити лише найсут- тєвіші положення; г) правило використання суперечностей опонента. Уважний і з доброю пам'яттю юрист обов'язково помітить суперечність в опонен- та (вони майже завжди бувають у людини, що хвилюється або щось приховує). Професіонал використовує ці суперечності для посилення своєї позиції, а також для того, щоб викликати розгубленість в опо- нента; ґ) правило пастки. Іноді добре "упіймати на слові" фальшиву і вивертку людину, забезпечити її самовикриття. Ось приклад із практики проведення судового розгляду: свідок заперечив своє знайомство з підсудним. Раптом прокурор ставить запитання: "Скажіть, з якого приводу у Вас була сутичка з ним улітку?" Свідок задумався: "Ні, ніякої сутички в мене з ним не було". "Пригадайте краще... Літо, кафе...". Свідок знову думає і відповідає: "Ні, у нас усе було нормально"; д) правило часткової згоди із запереченнями опонента. Цінність його в дійсному прагненні юриста зрозуміти й оцінити заперечення опонента, які можуть наблизити до істини. Психологічна доцільність цього правила в тому, що воно демонструє опоненту справедливе ставлення до його заперечень, а це, у свою чергу, зобов'язує остан- нього погоджуватися хоча б у чомусь з іншою стороною, із її спрос- туваннями. Доречно використовувати прийом "так, але...". Виявля- ється, що "так" — це те, що здається правильним, якщо не врахову- вати інших суттєвих обставин. Виходить, що "так" — це більше, ніж " але", і тільки підтверджує слабкість заперечень; е) правило "Я на Вашому місці". Воно теж досить часто викорис- товується в судовій практиці і нерідко сприяє успіху в діяльності юри- ста. Зміст правила: з одного боку, продемонструвати опоненту, що його положення зрозуміло, а з другого — показати, до яких виснов- ків треба дійти, якщо міркувати чесно. Це дає змогу виявляти лукав- ство опонента, фальшивість його міркувань і заперечень; є) правило контрзапитань належать до поширених прийомів у судовій практиці. Чим чіткіше контрзапитання, чим точніше вони " б' ють" по слабкостях заперечень опонента, тим вони дієвіші і тим більше сприяють торжеству своїх доказів; ж) правило перефразування, утрирування, доведення до абсурду. Неправдиві заперечення і відпирання опонента відповідно до цього правила переказуються юристом у перебільшеній формі. У цьому випадку стає очевидною слабкість позиції опонента. Іноді це може бути ланцюжок міркувань, в яких усе більше і більше виявляється хибність заперечень тощо. Комплекс правил доказу і спростування в стислій формі наведений у додатку 10, а можливі логічні помилки в доказі — у додатку 11. Психотехніка використання немовних засобів у судовій промові — істотний елемент її дієвості. Ефективність привселюдного виступу визначається не тільки за допомогою слова, а й невербальних засобів, що посилюють думку того, хто говорить. Серед правил використання немовних засобів стисло розглянемо такі: а) правило пози зобов'язує зайняти ту позу, що відповідає наміче- ному впливу. Поза може бути владною, рішучою, шанобливою, за- грозливою, такою, що запрошує до спільного пошуку істини та ін.; б) правило жесту говорить про доцільність у необхідних випадках супроводжувати промову відповідним жестом ("січний" рух руки, рух перед грудьми стиснутої в кулак кистю, "удар" кулаком або до- лонею по повітрю, рух витягнутої вперед долонею, що сигналізує "Почекайте!" і т. д.); в) правило міміки, яка впливає, супроводжує мовне висловлення зміною виразу особи (виразу доброзичливості, щирості, сумніву, іро- нічності, строгості, незгоди, непримиренності та ін.). Міміка може ствердити, підсилити зміст слів і фраз, але ж вона може і послабити і навіть додати їм іншого змісту; г) правило незмінного самовладання. На будь-якого слухача зав- жди справляє сильне враження самовладання того, хто говорить, що виявляється у мовній формі, відповідних жестах, позі, міміці. Спокій- на поза, помірні жести, відкрита міміка — свідчення сили, впевнено- сті і гідності прокурора, захисника. У додатку 12 наведені характерні жести руками, ногами, рухи голови, що варто знати судовому оратору. Отже, оволодіння психотехнікою судової промови необхідно юридичному працівникові для того, щоб мовні і немовні засоби, а також
поведінка людини перетворилися на справді психологічні засоби і прийоми його професійної діяльності. Всі елементи психотехніки використовуються для розв'язання поставлених перед ним професійних завдань.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Психотехніка судової промови» з дисципліни «Юридична психологія»
