Основні психологічні закономірності допиту розглянуті в розділі 8 "Психологічні основи допиту" цього посібника. Проте судовий допит має свою специфіку, що відрізняє його від допиту на попередньому розслідуванні. Ця специфіка визначається самою процедурою судового допиту. Так, допит підсудних у суді відбувається, як правило, в такому порядку: головуючий пропонує підсудному дати показання з приводу пред'явленого обвинувачення і відомих йому обставин справи. Після того як підсудний закінчить виклад своїх показань у вигляді вільної розповіді, його допитують прокурор, громадський обвинувач, потерпілий, цивільні позивач і відповідач, їхні законні представники, захисник, громадський захисник. Підсудному мають право ставити запитання й інші підсудні. Потім його допитують суддя та народні засідателі. Суддя може ставити запитання в будь-який момент судового розгляду. Такою ж загалом є схема допиту потерпілих і свідків (перед допитом цих осіб попереджають про відповідальність за давання неправдивих показань). При цьому слід зауважити, що згідно з Конституцією України потерпілий чи свідок мають право не давати показань стосовно себе та близьких родичів. Інша специфіка судового допиту полягає в тому, що суд не має можливості зіставляти отримані показання з доказами, які ще не відомі допитуваному. Розрізняють такі різновиди судового допиту У ході звичайного допиту суд та інші учасники судового процесу з'ясовують обставини справи, які їх цікавлять, при допиті підсудного, потерпілого, свідка, експерта. Звичайний допит припускає розповідь допитуваного у довільній формі; відразу ж можуть ставити запитання суд, прокурор, захисник без будь-якої черговості з будь-яких обставин справи. Перехресний допит припускає, що сторони, які беруть участь у справі, можуть по черзі ставити запитання допитуваному з тієї самої обставини, для того щоб уточнити, розширити і перевірити його показання. "Перехресний допит із більшим успіхом, ніж звичайний, дає змогу розкрити суперечності в показаннях, виявити в них промахи, уточнити деталі і викрити допитуваного в даванні неправдивих показань. Він виявляється ефективним в усіх випадках, коли в показаннях допитуваного є внутрішні суперечності, неточності, коли виникають сумніви в повноті, правдивості і правильності по-казань"1. Коли допустимий перехресний допит? Цей вид допиту застосовується тільки після того, як допитуваний вільно викладе свої показання в справі і відповість на поставлені запитання. Подібна послідовність дає можливість повніше з'ясувати факти, які підлягають уточненню в ході перехресного допиту. Найчастіше запитання на перехресному допиті спочатку ставить обвинувач або захисник, а потім інші учасники судового процесу. Сутність шахового допиту полягає в тому, що при допиті особи водночас пропонуються запитання іншим особам щодо тих обставин і фактів, про які йдеться в цей момент. Мета шахового допиту — підтвердити або спростувати показаннями інших осіб відомості, отримані в ході основного допиту конкретної особи. Наприклад, допитуючи підсудного, водночас ставлять запитання потерпілому, свідкам тощо. Отже, шаховий допит відрізняється від перехресного за такими ознаками: а) при шаховому допиті допитує один із учасників судового про- цесу, а при перехресному допит проводять багато осіб; б) при шаховому допиті та сама обставина з'ясовується одним до- питувачем у різних осіб, а при перехресному кілька допитува- чів установлюють ту саму обставину в однієї особи. Додатковий допит полягає у тому, що суд і учасники судового процесу з'ясовують ті факти й обставини справи, що були з різних причин упущені в ході основного допиту, або уточнюють факти, із приводу котрих інші свідки, що потерпіли, підсудні дали інакші показання, ніж особа, яка підлягає додатковому допиту. Застосування додаткового допиту найбільш ефективне, коли підсудний заперечує свою провину або потерпілий (свідок) дає суперечливі показання. Повторний допит проводиться тоді, коли після основного допиту в зв'язку з дослідженням інших доказів виникають сумніви в правильності отриманих показань або виникає необхідність для їхнього уточнення. Наприклад, допитом одного підсудного суд з'ясував окремі факти події, що сталася, інші ж підсудні дали суду з цієї ж події інакшу фактичну інформацію. У цьому разі суд і учасники судового процесу мають право повторно допитати підсудного. Судовою психологією і криміналістикою на основі узагальнення судової практики розроблені тактичні прийоми допиту, серед них найефективнішими є: а) зіставлення — застосовується для усунення суперечностей, що містяться в показаннях. Зміст прийому — зіставлення супереч- ливих частин показань (суперечливих показань у цілому) з ін- шими доказами, що не узгоджуються з ними (при цьому докази не повинні викликати сумнівів в їхній правдивості); б) деталізація (конкретизація) — постановка запитань, що дають змогу розділити (розчленувати) загальні і недостатньо конкрет- ні показання на окремі факти і більш глибоко їх вивчити; в) уточнення — постановка запитань із метою з'ясовування дета- лей аналізованого епізоду події (час учинення визначених дій, їхньої послідовності, місця і т. д.); г) контроль — постановка запитань, які прямо не стосуються те- ми допиту, але дають можливість одержати контрольні відомо- сті для перевірки правильності показань. Контроль дозволяє оцінити достовірність показань у цілому; ґ) нагадування — постановка запитань, що допомагають допитуваному пригадати окремі факти або деталі події. Прийом варто використовувати з урахуванням того, що нагадування про окремі моменти події і постановка навідних запитань — два принципово різних підходи; д) наочність — використання в ході допиту різноманітних наочних приладів (планів, схем, ілюстрацій, фотознімків, предметів і т. д.), щоб викликати у допитуваного асоціативні уявлення. Як правило, зазначені тактичні прийоми судового допиту застосовуються в певному поєднанні. Розглянемо докладніше психологічні особливості допиту підсудного, потерпілого і свідків. Допит підсудного. В чому відмінність допиту підсудного в суді від допиту цієї ж особи як обвинувачуваного на попередньому розслідуванні? От яку відповідь на це запитання дає О. Ратінов. Характеризуючи психологічні особливості підсудного, він відзначає, що вони "обумовлені близькістю остаточного рішення справи, гласністю допиту, наявністю вагомих обвинувальних доказів, знайомством обвинуваченого з усіма матеріалами попереднього розслідування, які в його присутності і за його участю перевіряються на суді, більшою підготовленістю до захисту. Дія цих факторів дуже різноманітна і часом суперечлива"1. Психологія підсудного безпосередньо впливає на його поведінку. З одного боку, він більш ґрунтовно продумує свою позицію і підготовлений до сприйняття особливостей судового процесу. З другого боку, на підсудного сильний зовнішній вплив справляє присутність у залі судового засідання великої кількості людей. Одних публіка сковує, знижує тонус і активність у діях і поведінці, інших, навпаки, змушує триматися підкреслено незалежно, впевнено і вільно, третіх — пригнічує і т. д. За своєю суттю допит підсудного — один із засобів установлення судом обставин розглядуваної кримінальної справи. При цьому для суду важливо не повторення показань, які дав підсудний на попередньому розслідуванні (вони можуть бути правдивими або неправдивими), а важливо, щоб він на суді дав правильні показання, які відповідають обставинам справи. Досить часто в ході допиту в суддів виникає сумнів, що підсудний говорить правду. В такому разі вони не тільки можуть, а й повинні справити на нього необхідний психологічний вплив з метою одержання об'єктивних показань. Ефективність допиту залежить від багатьох умов, серед них найбільш істотними, на наш погляд, є такі:
1) установлення психологічного контакту між судом і підсудним. Це нелегка задача, оскільки складна сама обстановка судового розгляду. Сувора об'єктивність, без будь-якої упередженості, із з'ясуванням обставин як проти підсудного, так і на його користь, тактовна поведінка самих суддів, правильне вирішення судом заявлених клопотань (у тому числі підсудним) — усе це створює сприятливу психологічну обстановку1; 2) індивідуальний підхід до підсудного. Варто одержати з матеріалів справи такі відомості про риси характеру підсудного, його навички, схильності, інтереси, використання яких сприяло б одержанню точних і правдивих показань; 3) взаємини між прокурором і захисником. Неприпустимі у стосунках між ними грубість, нетактовність, роздратування, неетичні заяви і репліки; 4) характер і тон запитань підсудному. Часом суддя або інший учасник процесу, формулюючи запитання, показує своє негативне ставлення до підсудного і його показань, демонструє зневагу до нього. Така поведінка ускладнює допит, підсудний замикається і часом відмовляється від давання показань. Запитання повинні формулюватися чітко, стисло, зрозуміло й в коректному тоні. Тактичні прийоми допиту — деталізація, зіставлення, контроль, нагадування, наочність, уточнення. Характерні риси допиту — пред'явлення доказів, що узгоджуються з показаннями на попередньому слідстві, проведення за необхідності очної ставки, використання кінознімання або магнітного запису попереднього розслідування, а також висновки судово-медичної, криміналістичної експертиз Тактичні прийоми допиту — деталізація, зіставлення, уточнення, контроль, наочність. Характерні риси допиту — постановка несподіваних запитань і запитань "здалеку", апеляція до позитивних якостей підсудного. Істотна деталь — зіставляти показання тільки з достовірними доказами 1|2 І 3 Тактичні прийоми допиту — конкретизація, зіставлення, уточнення, контроль. Очікуваний результат — одержання інформації про мотиви злочину, коло учасників, умови формування злочинного заміру, психологію підсудного
Кілька слів про допит неповнолітнього підсудного. Звичайно після з'ясовування анкетних даних і окремих особистісних якостей йому ставиться запитання, чи визнає підсудний себе винним, а потім він дає показання у вигляді вільної розповіді. Якщо підсудний визнає себе винним, то суд і учасники судового процесу ставлять йому уточ-нювальні, детальні і контрольні запитання, мета яких — одержати фактичні дані для перевірки показань. У судовій практиці трапляються випадки, коли неповнолітні підсудні визнають себе винними в злочинах, які вони не скоювали, щоб приховати провину дорослих злочинців. Тому в ході допиту ставляться такі запитання, відповіді на які може дати тільки людина, яка дійсно скоїла злочин (до числа таких запитань належать насамперед ті, що спрямовані на з'ясовування деталей злочину). В разі якщо неповнолітній підсудний не визнає себе винним, суд і учасники судового процесу повинні сформулювати ряд конкретних і уточнювальних запитань, а за необхідності — використовувати психологічні прийоми викриття неправдивих показань. З огляду на індивідуально-психологічні особливості неповнолітнього підсудного, запитання будь-якого типу варто формулювати дохідливо, чітко, ясно і коротко. Допит потерпілих і свідків. Які психологічні особливості допиту потерпілих і свідків у суді? Чим ці особливості обумовлені? Одна з особливостей пов'язана з дією фактора часу — потерпілі і свідки дають показання в суді через досить тривалий проміжок часу після показань на попередньому розслідуванні. У зв'язку з цим виявляється така властивість людської пам'яті, як забування. Щоб не припуститися неточностей і неповноти в показаннях, суд і учасники судового процесу повинні справляти на потерпілих і свідків психологічний вплив, мета якого — спонукати їх пригадати ті факти, обставини і їх деталі, що мають значення для кримінальної справи. Необхідно ставити запитання так, щоб кожне наступне було логічним продовженням попереднього. Крім того, на показання свідків і потерпілих певний психологічний вплив справляє реакція людей, які присутні у залі судового засідання. Реакція залу може змінити психічний стан допитуваного, що часом викликає додаткові труднощі в пригадуванні і відтворенні фактів. "З одного боку, — відзначає А.В. Дулов, — реакція залу підвищує виховний вплив судового слідства, допомагає виховувати відповідне ставлення до вчинків і поведінки. Але ця ж реакція може створити й негативний емоційний стан у допитуваного і тим самим ускладнити процес встановлення істини. Реакція присутніх у залі осіб у деяких випадках може виступати як своєрідна форма навіювання, під впливом якого свідки іноді можуть змінювати свої показання"1 . Краще використання психологічних якостей потерпілих і свідків можливо тоді, коли дотримуються такі умови судового розгляду справи: • у залі панує спокійна, ділова обстановка; • суд виявляє коректність, об'єктивність при розгляді кримінальної справи; • головуючий й інші судді шанобливо ставляться до прав усіх учасників процесу; • вживається рішучих заходів щодо наведення порядку в залі суду та ін. У ході допиту свідків і потерпілих у суді важливо встановити, чи є суперечність між показаннями, даними ними на попередньому розслідуванні й у суді. Наявність розбіжностей пояснюється багатьма причинами: • свідок на попередньому розслідуванні давав неправдиві показання, а в суді вирішив розповісти правду; • свідок у суді дає неправдиві показання, а раніше говорив правду; • показання потерпілого або свідка неточно зафіксовані слідчим; • потерпілий або свідок за час, що минув з моменту допиту його слідчим, забув окремі деталі події; • потерпілий або свідок піддався тиску родичів підсудного, інших людей або засобів масової інформації; • у процесі судового допиту відбулося пожвавлення спогадів і вгасання гальмування, що було під час допитів на попередньому розслідуванні; • свідок, потерпілий отримав нову інформацію й у зв'язку з цим доповнює і уточнює свої показання1. Для усунення суперечностей у показаннях необхідно чіткими і конкретними запитаннями допомогти свідкам і потерпілим пригадати ті факти та їх деталі, що цікавлять суд і учасників судового процесу. У таких випадках доцільно: а) формулювати такі запитання, що розчленовують подію на окремі частини (згадавши якийсь факт, людина за асоціацією може пригадати й інші); б) ставити запитання, пов'язані з якимись подіями в житті допи- туваного; в) пред'являти речові докази, за допомогою яких можна пригада- ти або уточнити обставини, які цікавлять суд; г) давати для прослуховування магнітофонний запис їхніх пока- зань та ін. Судова практика свідчить, що найскладнішим є допит неповнолітніх і малолітніх потерпілих і свідків. Одна з причин полягає в тому, що ці особи легко піддаються навіюванню, не завжди здатні адекватно сприйняти і правильно пояснити окремі факти. У зв'язку з цим при допиті неповнолітніх і малолітніх потерпілих і свідків їм потрібно ставити запитання особливо чітко і ясно, використовуючи уточнювальні, детальні і контрольні запитання. Допит неповнолітнього свідка повинен проводитися за участю педагога, його батьків, опікунів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Психологічні особливості судового допиту» з дисципліни «Юридична психологія»
