З психологічної точки зору, впізнання — це процес, при якому особа сприймає пред'явлені їй об'єкти, зіставляє, порівнює їх з уявними образами об'єктів, які сприйняті нею раніше, і на основі цього доходить висновку про їхню тотожність, схожість чи відмінність. Упізнання здійснюється на підставі перцептивного порівняння образу поточного сприйняття з образом, який зберігається в пам'яті. Об'єктами впізнання можуть бути люди, трупи і частини трупів, тварини, різноманітні предмети, документи, приміщення, ділянки місцевості та ін. Сам процес упізнання здійснюється безпосереднім пред'явленням натуральних об'єктів чи їхніх зображень. Суб'єктами впізнання виступають свідки, потерпілі, підозрювані та обвинувачені. З позиції змісту впізнання виділяють дві стадії: 1) підготовча. На цій стадії проходить попередній допит про обставини, при яких ті, що впізнавали, раніше сприймали певне обличчя чи предмет, з'ясовуються основні прикмети, особливості об'єкта впізнання. Важливо при цьому враховувати психофізіологічні особливості особи, яка впізнає, її психічний стан у момент сприйняття об'єкта, місце, час, умови спостереження об'єкта, який впізнається, а також ступінь її зацікавленості в результатах справи. При підготовці до впізнання людей, особі, що впізнає, ставлять запитання за системою "словесного портрета" (стать, зріст, статура, особливості форми голови, колір і довжина волосся, ознаки обличчя і його відмінні особливості, особливі прикмети і т. д.); 2) основна — саме впізнання. Впізнання може бути симультан-ним1 — це впізнання відразу, в результаті миттєвого збігу образу людини (предмета), що знаходиться в пам'яті особи, яка впізнає, і об'єкта, який їй пред'явлений для впізнання. Впізнання може бути сукцесивним2 — впізнання проходить поступово, шляхом мисленого порівняння, відбору, зіставлення ознак об'єкта, відбитих в пам'яті і які сприймаються у процесі впізнання. Впізнання пов'язане з властивістю людини виділяти в об'єкті його стійкі особливості — ознаки (у криміналістиці ці стійкі властивості об'єктів називаються ідентифікаційними ознаками). Всі предмети мають характерні зовнішні властивості, прояви, які дають змогу відрізнити один предмет від іншого. Ознаки можуть бути суттєвими і несуттєвими, властивими і випадковими. Пояснимо це поняття: • суттєвою є ознака, яка обов'язково належить предмету за будь-яких умов, ознака, без якої предмет не може існувати, яка відрізняє один предмет від усіх інших; • властивою є та ознака, яка належить усім предметам цього класу, але не є суттєвою. Цілком зрозуміло, що достовірне впізнання може здійснюватися тільки на підставі суттєвих і властивих ознак. Крім того, розрізняють ознаки достатні й необхідні для впізнання (наприклад, для впізнання людини за її зовнішніми достатніми і необхідними ознаками є характерні особливості її обличчя, описані за системою "словесного портрета"; ознаки тільки одягу не можуть бути достатніми і необхідними). Психологія впізнання багато в чому визначається особливостями особи, яка впізнає, її ставленням до події злочину і самого правопорушника. Суттєво впливає на впізнання тривалість первинного сприйняття: бачив той, хто впізнає, злочинця один раз протягом короткого проміжку часу чи зустрічався з ним багато разів. Складним є і психологічний стан того, хто впізнає, в момент упізнання. Зокрема, він може відчувати страх, оскільки боїться помсти злочинця, його родичів, друзів. Не виключено, що той, хто впізнає, може відчувати і жалість до злочинця у зв'язку з його суворим покаранням у
Симультанний (від лат. яітиі — в один і той же час) — термін, що означає практичну одночасність проходження будь-яких психічних процесів через їхню зверненість і автоматизованість. Сукцесивний (від лат. шссєніо — наступність, спадкоємність) — термін, що означає розгорнуту послідовність перебігу будь-якого процесу. разі викриття. Всі ці психологічні моменти необхідно враховувати слідчому в процесі підготовки і проведення впізнання. Здійснюваний на попередньому допиті процес опису ознак особи, що впізнає, вимагає, як правило, певної допомоги з боку слідчого. Ця допомога виявляється, як уже зазначалося, у формулюванні "словесного портрета", а також у використанні різноманітних засобів спостереження — фотографій, малюнків, схематичних зображень, діапозитивів тощо. Відомо, що найбільш інформативними ознаками людини є її обличчя. Спостерігач найчастіше запам'ятовує форму обличчя, носа, величину і форму лоба, брів, рота, губ, підборіддя і колір очей. Опорну базу для впізнання людини за її зовнішністю становлять такі ознаки фізичного вигляду людини, як зріст, колір волосся і очей, форма і величина носа, конфігурація губ. Краще запам'ятовуються особливості зовнішнього вигляду індивідуума в тому разі, коли вони мають відхилення від норми (наприклад, шрам на обличчі, як особлива прикмета, сприятиме розшуку і впізнанню злочинця)1. На якість і кількість ознак, які сприймаються при спостереженні, а потім використовуються при впізнанні, впливають такі фактори: а) вік особи, яка впізнає. Так, неповнолітні, особливо малолітні діти, багато ознак зовнішності дорослої людини при сприйнят- ті оцінюють хибно. Дитина майже кожну дорослу людину вва- жає високою; підлітки і юнаки нерідко людей у віці 35-40 років називають старими; літні люди, які виступають у ролі особи, що впізнає, часто применшують вік людей, які молодші за них; б) життєвий і професійний досвід. Наприклад, діти дуже часто розказують про ознаки одягу, не розрізняючи назви кольорів, тонів, важко і з помилками визначають розміри та відстань; фо- тограф, унаслідок своїх професійних якостей, може легко визна- чити риси зовнішнього вигляду людини; в) загальна соціальна активність особи. Сприйняття будь-якого об'- єкта і подальше його впізнання зумовлені розумовими процесами; останні залежать від інтересів особистості, її психічної активності; г) тип пам'яті і час, який пройшов з моменту сприйняття об'єкта до моменту його впізнання. Відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України впізнання проводиться у присутності не менше трьох чоловік. Психоло- гічно важливо, щоб особи, які пред'являються до впізнання, суттєво не відрізнялися одна від одної за віком, ростом, статурою, формою окремих частин обличчя, кольору волосся і зачіскою. Особа, яку впізнають, має право зайняти будь-яке місце в групі осіб, які будуть пред'являтися до впізнання. Потерпілому, свідку, будь-якій іншій особі, яка впізнає, роз'яснюються його права й обов'язки, а потім ставляться запитання: "Чи впізнаєте Ви кого-небудь із цих громадян? Якщо впізнаєте, то вкажіть на цю особу і поясніть, за якими ознаками Ви її впізнали, за яких обставин раніше її бачили". Необхідно мати на увазі такий психологічний нюанс: у стоячому стані і в русі проявляється більша кількість пізнавальних ознак (краще сприймається і оцінюється зріст людини, її статура і фігура взагалі, вид ходи, яка є індивідуально-виразною рисою людини та ін.). Криміналісти і психологи останнім часом надають великого значення використанню для впізнання особи її усної мови. Мова людини цілком індивідуальна і відрізняється такими особливостями, як швидкість, акцент, довгі чи короткі речення, діалекти, жаргонні слова, фонетичні і словникові особливості. Яким чином відбувається впізнання злочинця за його мовними особливостями? Наприклад, у сусідній кімнаті, при відчинених дверях, слідчий перебуває в полі зору для особи, яку впізнають, почергово розмовляє з пред'явленими для впізнання особами і дає їм для читання завчасно підготовлений текст (у тексті містяться такі слова, за якими може бути здійснено впізнання). Після цього він просить особу, яка впізнає, повідомити, якою за рахунком у порядку черговості відповідала особа, яку вона впізнала, і якщо так, то за якими мовними ознаками вона її впізнала. Весь хід упізнання за усною мовою фіксується з використанням звукозапису1. У слідчій практиці застосовуються також фонотека голосу і мови. Наприклад, телефонні розмови з терористом-вимагачем, записані на магнітну плівку, дали змогу за особливостями його мови впізнати голос і назвати ім'я людини, якій він належить2. Трапляються випадки, коли немає можливості приставити підозрюваного чи обвинуваченого на впізнання. Тоді впізнання проводиться за його фотокарткою, яка пред'являється одночасно з фотокартками не менше трьох осіб У всіх випадках результати пред'явлення для впізнання слідчий перевіряє і оцінює, щоб не допустити помилок у цій важливій слідчій дії. Перевірка правильності впізнання здійснюється шляхом зіставлення словесного опису людини особою, яка впізнає при допиті і при впізнанні. При цьому необхідно враховувати, що словесна реакція учасників процесу впізнання може не збігатися з їхньою поведінкою. Свою специфіку має впізнання предметів — знарядь і засобів трудової діяльності, побутового вжитку, предметів безпосереднього оточення людини та його особистих речей. Найбільш загальною побутовою ознакою предметів є їхня форма, контур. Сприйняття предметів також цілком індивідуальне, що пов'язане з психологічними особливостями особи, яка сприймає (окомір людини, її спостережливість, тип пам'яті тощо, її позиції в момент спостереження за погод-ними умовами та ін.). Не виключено, що сприйняття може супроводжуватися ілюзіями (наприклад, ефект іррадіації1 призводить до перебільшення розмірів світлих і добре освітлених предметів). У процесі впізнання слідчий повинен контролювати свою поведінку (рухи, позу, міміку та ін.) і мову, щоб дотриматися процесуальних правил упізнання і виключити можливість будь-якого психологічного тиску на учасників цієї слідчої дії. Особливо необхідно проявити такт при впізнанні трупа, враховуючи те, що особами, які впізнають, є частіше за все рідні та близькі. Витримка і самоорганізованість, відповідальність і фактичність, комунікабельність і емоційна стійкість — всі ці професійні якості повинні проявлятися в діях слідчого під час підготовки та проведенні впізнання.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Психологія впізнання» з дисципліни «Юридична психологія»
