Податок на додану вартість є універсальним непрямим подат-ком на споживання. Крім податку на додану вартість, до категорії «непрямі податки» відносяться також податки з обороту, з про-дажу та з реалізації. Поширення податок на додану вартість на-був у Європі в п’ятдесятих роках минулого століття. Уперше його було введено у Франції в 1958 р. Характерні риси податку на додану вартість такі: 1. Закладається в ціні товару (роботи послуги). 2. Не залежить від матеріального стану платника податку. 3. Податковий тягар перекладається на споживачів товару, ро-біт послуг, якими можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Таким чином, можна зазначити такі позитивні риси податку на додану вартість: 1. Оподаткування доданої вартості вигідніше як для держави, так і для платника податку (порівняно з оподаткуванням доходу). 2. У зв’язку з тим, що безпосереднім об’єктом податку на дода-ну вартість є видатки, відбувається стимулювання росту доходів. 3. Механізм застосування податку на додану вартість дає можливість здійснювати посилений контроль зі сторони податкових органів за повнотою сплати податку до бюджету, що приводить до зменшення випадків порушень податкового законодавства у вигляді ухилень від сплати податку на додану вартість. 4. Справляння податку на додану вартість надає можливість простимулювати окремі види операцій (наприклад, експортні операції) або виробництво окремих видів товарів (наприклад, ви-дання навчальної літератури) уведенням системи пільг. 5. Податок на додану вартість є одним із головних джерел по-повнення дохідної частини бюджету. У той же час застосування податку на додану вартість за став-ками більше 6 % має такі недоліки: 1. Зменшує обсяги споживання. 2. Робить неконкурентоспроможними малі підприємства, а також підприємства, які використовують прогресивні технології та наукові досягнення. 3. Стимулює інфляційні процеси. Крім того, природа податку на додану вартість вимагає, щоб по-даткове законодавство з питань оподаткування будувалося на прин-ципі стабільності (який забезпечує його оптимальну модель), а не задовольняло тимчасові потреби. Практика застосування податку на додану вартість в Україні свідчить про протилежне. Так, уперше податок на додану вартість уведено в Україні Зако-ном України «Про податок на додану вартість» від 1 січня 1992 р., який замінив податки з обороту та продажу, що існували в той час, податком на додану вартість. Нову редакцію Закону було прийнято 3 квітня 1997 р. В дію вона вступила 1 жовтня 1997 р. Майже за п’ять років дії цього закону до нього було прийнято близько 60 змін. Усе це, поряд з існуванням великої кількості інструкцій та наказів державних податкових органів, Указів Президента України, дезорієнтує платників податків і позбавляє можливості користува-тися позитивними рисами податку на додану вартість. Платників податку на додану вартість можна поділити на такі групи: 1. Особи, які стають платниками податку залежно від обсягу продажу: Юридичні особи, громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, якщо обсяг, здійснюваних ними оподатковуваних операцій із продажу досягнув протягом будь-якого періоду за останні два-надцять календарних місяців 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 2. Особи, які реєструються платниками незалежно від обсягу продажу: а) суб’єкти підприємницької діяльності, що займаються торго-вою діяльністю за готівкові кошти, за винятком громадян, що сплачують ринковий збір; б) суб’єкти підприємницької діяльності, що надають транзитні послуги на митній території України. 3. Особи, які сплачують ПДВ, незалежно від факту реєстрації в податкових органах, як платники податку на додану вартість: а) юридичні й фізичні особи, що імпортують, пересилають на митну територію України товар. 4. Платники консолідованого ПДВ (один платник є відповідальним за сплату ПДВ іншими платниками): а) особи, відповідальні за внесення податку по об’єктах опо-даткування на залізничному транспорті (визначається Міністер- ством транспорту за погодження з ДПА (постанова КМУ від 24 вересня 1997 р. № 1065 «Про безкоштовну передачу рухомого складу залізничного транспорту та визначення осіб, відповідаль-них за внесення ПДВ до бюджету з об’єктів оподаткування на за-лізничному транспорті», накази ДПА від 2 березня 1998 р., 4 грудня 1997 р.); б) суб’єкти підприємницької діяльності, які надають послуги зв’язку та здійснюють консолідований облік доходів — витрат, пов’язаних із наданням цих послуг. Реєстр платників ПДВ Особи, які за законом повинні бути зареєстровані як платники податку: 1) подають заяви в органи ДПА; 2) отримують індивідуальний податковий номер; 3) одержують свідоцтво про реєстрацію 4) отримують право на виписку податкової накладної. Індивідуальні номери платників податків заносяться до єдино-го реєстру, який ведуть органи ДПА України.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Платники податку на додану вартість, їхній облік» з дисципліни «Податкове право»
