На відміну від примусових заходів медичного характеру, які за-стосовуються до неосудних та обмежено осудних, примусове ліку-вання застосовується «до осіб, які вчинили злочини та мають хворо-бу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб». Застосування такого примусового лікування є правом, а не обов’язком суду. Примусове лікування може бути застосоване судом, незалеж-но від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб (ч. 1 ст. 96 КК). Відповідно до Основ законодавства України про охорону здо-ров’я від 19 листопада 1992 р. до хвороб, які становлять небезпе-ку для інших осіб, відносять: туберкульоз, психічні, венеричні захворювання, СНІД, лепру, хронічний алкоголізм, наркоманію, а також карантинні захворювання (ст. 53 КК). У разі призначення покарання у вигляді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем від-бування покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних за-кладах (ч. 2 ст. 96 КК). Порядок застосування і виконання примусового лікування щодо засуджених до позбавлення волі осіб регламентується ст. 77 ВТК. Якщо під час відбування покарання в місцях позбав-лення волі буде встановлено, що засуджений має хворобу, котра становить небезпеку для здоров’я інших осіб, та він відмовляєть-ся від лікування, адміністрація колонії вносить до суду подання про застосування до такої особи примусового лікування. Втеча зі спеціалізованого лікувального закладу, а також по дорозі до нього тягне відповідальність за ст. 394 КК.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Поняття примусового лікування» з дисципліни «Кримінальне право України»
