Не є злочином дія чи бездіяльність особи, котра заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла ке-рувати своїми вчинками (ч. 1 ст. 40 КК). У частині 2 цієї статті зазначається, що питання про кримі-нальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохо-ронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного при-мусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відпо-відно до положень ст. 39 КК. Фізичний примус — це насильницький вплив на особу (її зв’язування, нанесення побоїв, мордування, катування тощо) або позбавлення її волі. Психічний примус — це реальна погроза негайного засто-сування до особи насильницьких дій або заподіяння іншої шкоди. Метою примусу є домогтися від особи відповідної поведін-ки або позбавити її можливості діяти за своїм розсудом, що призводить до заподіяння шкоди правоохоронюваним інте- ресам. Якщо такий примус створював стан крайньої необхідності (наприклад, особа під впливом побоїв або погрози вбивством ви-дала чуже майно), то питання про кримінальну відповідальність за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам вирішується за правилами ст. 39 КК, тобто залежно від того, чи спричинив за-значений примус стан крайньої необхідності і якщо так, то чи бу-ло допущено або не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. В іншому випадку особа підлягає кримінальній відповідальності за заподіяну шкоду на загальних підставах, хоча вчинення злочину під впливом фізичного або психічного приму-су повинно враховуватися як обставина, котра пом’якшує пока-рання (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Фізичний або психічний примус» з дисципліни «Кримінальне право України»
