Добровільна відмова від доведення злочину до кінця
Добровільна відмова — це остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч. 1 ст. 17 КК). Зі змісту ст. 17 КК випливають ознаки добровільної відмови: 1) остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин; 2) відмова від вчинення злочину з волі самої особи; 3) наявність в особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця. 1. Припинення готування чи замаху має бути остаточним, що означає безповоротну відмову від доведення злочину до кінця, відсутність умислу продовжити його у майбутньому. Від добро-вільної відмови треба відрізняти призупинення, тимчасову від-мову від вчинення злочину або відмову від повторення посягання за невдалої спроби вчинити злочин. Наприклад, не буде доброві-льної відмови тоді, коли злочинець використав для проникнення у квартиру відмичку, якою не може відчинити двері, і припиняє розпочатий злочин, аби потім закінчити свій злочинний задум. 2. Особа відмовляється від вчинення (продовження) злочину за своєю волею, тобто остаточне рішення про припинення зло-чинної діяльності особа приймає самостійно. Немає значення, хто був ініціатором відмови від доведення злочину до кінця, а також і спосіб, яким умовили особу не продовжувати вчинювати злочин (прохання, умовляння, погрози тощо). 3. Відмовляючись від вчинення злочину, особа має можли-вість доведення його до кінця. Особа знає, що перепон для заве-ршення злочину немає, чи обставини, які б вона не змогла подо-лати для продовження вчинення злочину, відсутні. Якщо особа припиняє доведення злочину до кінця через не-можливість подолати певні перешкоди, то в даному випадку вона підлягає кримінальній відповідальності. При цьому відмову треба визнавати добровільною і тоді, коли насправді існують обставини, які особа не змогла б подолати для продовження вчинення злочину, але вона не знала цього і припи-нила свою злочинну діяльність, усвідомлюючи можливість дове-дення її до кінця. Мотиви добровільної відмови від доведення злочину до кінця мо-жуть бути різними: страх перед покаранням, жалість до потерпіло-го, невигідність вчинення злочину тощо. На рішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності мотиви не впливають. Важливим є питання: до якого часу можлива добровільна від-мова від доведення злочину до кінця. При цьому особа, що добро-вільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кри-мінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину (ч. 2 ст. 17 КК). Добровільна відмова від доведення злочину до кінця завжди можлива на стадії готування, крім випадків, коли готування міс-тить склад закінченого злочину (бандитизм (ст. 257)). За закінче-ного замаху добровільна відмова від доведення злочину до кінця можлива тільки тоді, коли особа, вчинивши діяння, зберігає кон-троль над подальшим розвитком причинного зв’язку між вчине-ним діянням та бажаним наслідком, що припускався, і може вплинути на його розвиток — попередити настання суспільно небезпечного результату. В даному випадку між діянням і бажа-ними суспільно небезпечними наслідками має бути певний про-міжок часу, протягом якого винна особа може контролювати на-стання причинного зв’язку. Після закінчення злочину добровільна відмова неможлива. У даному випадку можливе лише діяльне каяття, яке є обстави-ною, що пом’якшує відповідальність (п. 1 ч. 1 ст. 66 КК). Діяльне каяття — це дії особи, які свідчать про осуд нею вчиненого нею ж злочину і про прагнення усунути суспільно не-безпечні наслідки. Діяльне каяття може проявлятись у: • запобіганні шкідливих наслідків вчиненого злочину; • добровільному відшкодуванні завданого збитку або усунен-ні заподіяної шкоди; • сприянні розкриттю злочинів; • з’явленні з повинною. У деяких випадках діяльне каяття визнається законом підста-вою для звільнення винного від кримінальної відповідальності: «звільняється від кримінальної відповідальності судом особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випа-дків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосу-ванням будь-якого насильства до потерпілого чи погрозою засто-сування такого насильства), але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власни-ку і повністю відшкодувала завдані збитки» (ч. 4 ст. 289 КК). Відмінність діяльного каяття від добровільної відмови від до-ведення злочину до кінця полягає у наступному: 1. Добровільна відмова можлива тільки за незакінченого зло-чину. Діяльне каяття можливе як за закінченого, так і за незакін-ченого злочину. 2. Добровільна відмова можлива тільки до порушення кримі-нальної справи щодо особи, яка вчинила готування чи замах на злочин, а діяльне каяття — і після порушення кримінальної спра-ви щодо винної особи. 3. Добровільна відмова характеризується утриманням від про-довження злочину (бездіяльністю), а діяльне каяття — тільки ак-тивними діями: щирим каяттям, активним сприянням розкриттю злочину, повним відшкодуванням завданих збитків або усунен-ням заподіяної шкоди. 4. Добровільна відмова можлива тільки від злочинів, що вчи-нюються з прямим умислом (готування і замах характеризуються лише таким умислом), а діяльне каяття — за вчинення як умис-них злочинів, так і необережних. 5. При добровільній відмові особа звільняється від криміналь-ної відповідальності, тому що її діяння не вважається злочином (відсутня суспільна небезпека — обов’язкова ознака злочину), а діяльне каяття є обставиною, що пом’якшує покарання (звіль-няє від кримінальної відповідальності лише за вчинення злочину невеликої тяжкості).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Добровільна відмова від доведення злочину до кінця» з дисципліни «Кримінальне право України»
