Чинне кримінальне законодавство нашої країни зібрано в од-ному збірнику кримінальних законів — Кримінальному кодексі України, який поділяється на дві частини — Загальну й Особливу: 1) норми Загальної частини дають кримінально-правові по-няття, визначають завдання кримінального законодавства, чин-ність кримінального закону, інші положення, котрі стосуються кримінальної відповідальності та покарання; 2) норми Особливої частини визначають суспільно небезпечні діяння і відповідальність за їх учинення. Загальна та Особлива частини взаємопов’язані і складають си-стематизовану єдність. Неможливо застосовувати норми Особли-вої частини, якщо не звертатись при цьому до Загальної. Загальна та Особлива частини, в свою чергу, поділяються на розділи, а розділи — на окремі статті. Загальна частина складається з 15 розділів: Розділ I — Загальні положення (статті 1, 2); Розділ II — Закон про кримінальну відповідальність (статті 3—10); Розділ III — Злочин, його види та стадії (статті 11—17); Розділ IV — Особа, яка підлягає кримінальній відповідальнос-ті (суб’єкт злочину) (статті 18—22 ); Розділ V — Вина та її форми (статті 23—25); Розділ VI — Співучасть у злочині (статті 26—31); Розділ VII — Повторність, сукупність та рецидив злочинів (статті 32—35); Розділ VIII — Обставини, що виключають злочинність діяння (статті 36—43); Розділ IX — Звільнення від кримінальної відповідальності (статті 44—49); Розділ X — Покарання та його види (статті 50—64); Розділ XI — Призначення покарання (статті 65—73); Розділ XII — Звільнення від покарання та від його відбування (статті 74—87); Розділ XIII — Судимість (статті 88—91); Розділ XIV — Примусові заходи медичного характеру та при-мусове лікування (статті 92—96); Розділ XV — Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх (статті 97—108). Особлива частина складається з 20 розділів: Розділ I — Злочини проти основ національної безпеки Украї-ни (статті 109—114); Розділ II — Злочини проти життя та здоров’я особи (статті 115—145); Розділ III — Злочини проти волі, честі та гідності особи (стат-ті 146—151); Розділ IV — Злочини проти статевої свободи та статевої недо-торканності (статті 152—156); Розділ V — Злочини проти виборчих, трудових та інших осо-бистих прав і свобод людини і громадянина (статті 157—184); Розділ VI — Злочини проти власності (статті 185—198); Розділ VII — Злочини у сфері господарської діяльності (статті 199—235); Розділ VIII — Злочини проти довкілля (статті 236—254); Розділ IX — Злочини проти громадської безпеки (статті 255—270); Розділ X — Злочини проти безпеки виробництва (статті 271—275); Розділ XI — Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту (статті 276—292); Розділ XII — Злочини проти громадського порядку та мораль-ності (статті 293—304); Розділ XIII — Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів та інші злочи-ни проти здоров’я населення (статті 305—327); Розділ XIV — Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації (статті 328—337); Розділ XV — Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян (статті 338—360); Розділ XVI — Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж (статті 361—363); Розділ XVII — Злочини у сфері службової діяльності (статті 364—370); Розділ XVIII — Злочини проти правосуддя (статті 371—400); Розділ XIX — Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини) (статті 401—435); Розділ XX — Злочини проти миру, безпеки людства та міжна-родного правопорядку (статті 436—447). Як уже зазначалось, Загальна та Особлива частини КК органі-чно взаємозв’язані та взаємообумовлені і складають собою єдину систему кримінально-правових норм. Наприклад, за застосування закону про кримінальну відповідальність, для визначення вини особи, яка вчинила діяння, передбачене статтею Особливої час-тини КК, необхідно звернутися до статей Розділу V Загальної ча-стини, які розкривають зміст вини умисної чи з необережності; для кваліфікації дій осіб, які вчинили злочин у співучасті — до статей Розділу VI Загальної частини, в якому даються поняття видів співучасників, регламентована їхня відповідальність. Статті Особливої частини КК України складаються з одної або декількох частин, кожна з яких є окремою кримінально-правовою нормою, що містить самостійний склад злочину. Норми Особли-вої частини КК визначають суспільно небезпечні діяння, які є злочинами, та які види та розміри покарання передбачені за їх скоєння. У примітках до ряду статей Особливої частини дається визна-чення окремих термінів, що вживаються у диспозиції цих статей, та розкривається зміст таких оціночних понять, як значна шкода, істотна шкода, великий розмір, особливо великий розмір шкоди тощо. В ряді статей Особливої частини КК визначаються підста-ви звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили передбачені в цих статтях злочини (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289 та ін.). В ч. 4 ст. 331, ч. 2 ст. 385, ч. 2 ст. 396 зазначені положення, згідно з якими виключається кримінальна відповідальність осіб, що вчинили діяння, передбачені в попере-дніх статтях. У процесі розвитку суспільства в КК неминуче відбуваються зміни. В разі доповнення КК новими кримінально-правовими но-рмами вони включаються у вигляді окремих статей, яким дають номер найбільш споріднених із ними статей КК з обов’язковою вказівкою додаткового цифрового індексу, що теж має порядко-вий номер. Цей порядковий індекс пишеться цифрою меншого розміру праворуч вгорі над номером, даним новій статті. У зв’язку з тим, що більшість норм Особливої частини передба-чає кримінальну відповідальність за окремі види злочинів, їх струк-тура має однорідну побудову і поділяється на диспозицію та санкцію. Диспозиція — це частина норми Особливої частини КК, в якій визнається конкретне злочинне діяння або описуються його ознаки. Диспозиції описують стандарти забороненої поведінки певного виду. Наприклад, у ст. 185 КК диспозицією будуть слова «таємне викрадення чужого майна (крадіжка)»; у ст. 186 КК — «відкрите викрадення чужого майна (грабіж)». За технікою побудови і способом описування ознак конкретно-го виду злочину у чинному кримінальному законодавстві розріз-няють чотири види диспозицій: • просту, • описову, • бланкетну, • відсилочну. Проста диспозиція називає лише склад злочину і не розкри-ває його зміст. Наприклад, вбивство, вчинене з необережності, — ст. 119 КК. Проста диспозиція використовується у тих випадках, коли зміст суспільно небезпечного діяння в загальних рисах достатньо зрозумілий і без описування його ознак у законі. Описовою визнається диспозиція, в якій описуються найбільш суттєві ознаки злочину. Наприклад, у ч. 1 ст. 185 дається визна-чення крадіжки — таємне викрадення чужого майна, у ч. 1 ст. 186 — грабежу — відкрите викрадення чужого майна, у ч. 1 ст. 187 — розбою — напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Визначаючи ознаки злочину, описова диспозиція більш пріо-ритетна ніж проста. Бланкетна диспозиція називає лише сам склад злочину, а для визначення ознак такого злочину відсилає до норм інших галузей права або інших підзаконних актів, що не є кримінальними (ін-ших законів, інструкцій, статутів, положень, стандартів, правил, вказівок тощо). Наприклад, бланкетною є диспозиція ст. 421 (по-рушення статутних правил внутрішньої служби) тощо. Отже, бланкетна диспозиція використовується в тих випадках, коли необхідно встановити кримінальну відповідальність за по-рушення правил, що визначені в інших нормативно-правових до-кументах, тому що порушення цих правил носить підвищений ступінь суспільної небезпеки. Відсилочною є диспозиція, яка відсилає до іншої статті або іншої частини статті кримінального закону, де називається зло-чин або описуються його ознаки, або ознаки, що виключають відповідальність за злочин, описаний у цій диспозиції. Напри-клад, ч. 1 ст. 115 розкриває поняття «вбивство» (це протиправне заподіяння смерті іншій людині), а в статтях 116—119 воно тіль-ки називається. Найчастіше відсилочні диспозиції вживаються для того, щоб уникнути повторень. Ця диспозиція ознаки певного складу зло-чину найчастіше називає у першій частині статті або називає ли-ше сам склад злочину, а ознаки, що обтяжують такий злочин (кваліфікований вид), вказує в наступній частині статті. Для цього законодавець використовує словосполучення «та сама дія», «дії, передбачені…», «ті самі дії», «ті самі діяння», «те саме діяння», «діяння, передбачені…», «вчинене особами, зазна-ченими в частинах першій або другій цієї статті», «один із злочи-нів, передбачених статтями…» тощо, якими здійснюється відси-лання до норми, розташованої раніше, наприклад, в частині першій тієї ж статті, або діянь, опис яких міститься в інших статтях Особливої частини КК. В інших випадках замість цих слів називається даний вид зло-чину, суть якого визначена у першій частині статті, а далі вказу-ються обтяжуючі обставини. Наприклад: в ч. 1 ст. 185 розкрива-ється зміст крадіжки — а далі, в наступних частинах статті подається перелік обтяжуючих обставин: «що завдала значної шкоди потерпілому, а так само вчинена за попереднім зговором групою осіб або повторно». Санкція — це структурна частина статті Особливої частини КК, яка встановлює вид і розмір покарання за злочин, вказаний у диспозиції. Чинне кримінальне законодавство використовує два види санкцій: • відносно визначену; • альтернативну. Відносно визначена санкція передбачає покарання певного (лише одного) виду у певних межах, вказуючи або не вказуючи текстуально його нижчу межу, але обов’язково вказуючи його вищу межу. Наприклад, ч. 1 ст. 187 «Розбій» передбачає нижчу і вищу ме-жі покарання у вигляді позбавлення волі — від 3 до 7 років. Якщо текстуально нижча межа покарання певного виду не вказана, вона встановлюється на підставі відповідної статті Зага-льної частини КК. Наприклад, за ухилення від призову на стро-кову військову службу (ст. 335 КК) передбачено покарання у ви-гляді обмеження волі на строк до трьох років. Це означає, що для визначення нижчої межі названого виду покарання треба зверну-тися до ч. 2 ст. 61 КК (обмеження волі), де встановлено мініма-льний розмір цього покарання — один рік. Альтернативна санкція передбачає не один, а два і більше видів основних покарань, з яких суд може призначити тільки од-не. Розпізнати таку санкцію можна за сполучником «або» між на-звами основних видів покарання, перелічених у санкції статті. Наприклад, ч. 1 ст. 185 передбачає покарання у вигляді штрафу до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох років. Альтернативні санкції залежно від визначення видів та міри покарання можуть бути двох видів: 1) санкція, в якій по кожному виду покарання вказані його верхня і нижня межі (остання може припускатися), тобто два або більше відносно визначені види покарання. Наприклад, санкція ч. 1 ст. 120 «Доведення до самогубства» передбачає покарання у вигляді обмеження волі строком до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; 2) санкція, в якій вказано відносно визначений і абсолютно визначений види покарання. Наприклад, санкція ст. 112 КК «По-сягання на життя державного чи громадського діяча» передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічне позбавлення волі. У відносно визначених та альтернативних санкціях може міс-титися вказівка на призначення додаткового покарання. Напри-клад, за розбій, передбачений ч. 4 ст. 187 КК, може бути призна-чено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Структура кримінального кодексу» з дисципліни «Кримінальне право України»
