Існують такі типи міжнародних розрахунків. 1) Національною валютою: • торговельні, кредитні і платіжні угоди між країнами; 2) Міжнародною колективною валютою (СПЗ, євро): • торговельні, кредитні і платіжні угоди в межах інтеграцій-них угруповань країн; 3) Клірингові розрахунки: • міжнародні платіжні угоди клірингового типу — угода між урядами двох і більше країн при обов’язковому взаємному заліку міжнародних вимог і зобов’язань; 4) Золотом: • використовується в міжнародних розрахунках опосередко-вано на ринку золота. Види міжнародних розрахунків залежать від: 1. Специфіки суб’єкта: • між конкретними контрагентами; • між банками; • між банком і контрагентом; • між державою і банком; • між державами. 2. Взаємодії суб’єктів: • напряму; • через посередників. 3. Від об’єкта: • торгові операції; • інвестиційні операції; • некомерційні операції. 4. Умови розрахунків: • готівкові; • з наданням кредиту. Форми міжнародних розрахунків (подані у напрямі спаду ви-гідності для експортера): • 100 відсотковий — ний аванс або авансові платежі (передо-плата); • акредитив; • інкасо; • банківський переказ; • банківський вексель; • банківський чек; • відкритий банківський рахунок; • консигнація; • пластикові картки. Розглянемо кожну із перелічених форм розрахунку. Авансові платежі (передоплата) рідкісне явище у нормаль-них міжнародних валютних розрахунках. Авансова оплата — це форма оплати коли імпортер само-стійно або через свій банк чи банк експортера оплачує товар у момент передавання ним замовлення експортеру. Використову-ється тільки у разі незадовільного кредитного стану імпортера чи за наявності труднощів в отриманні експортером грошових кош-тів, необхідних для виробництва замовлених імпортером товарів. Але в будь-якому разі кінцеві розрахунки залежатимуть від пере-вірки всіх документів банком — імпортера. Акредитив — угода згідно з якою, банк зобов’язується на прохання клієнта оплатити документи третій особі (бенефіціару-експортеру), на користь якої відкритий акредитив, чи оплатити акцепт тратти, яку виставив бенефіціар, або зробити негоціацію (купівлю) документів, виставлених йому експортером (бенефіці-аром) відповідно до певних умов. Акредитив відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів, які розроблені Міжнародною торго-вельною палатою і з 1 січня 1994 р. набули чинності означає письмове зобов’язання банку емітента, яке виконується на вимо-гу і на підставі інструкцій клієнта (заявника акредитиву): • здійснити оплату бенефіціарові чи на вимогу третій особі; • оплатити чи акцептувати переказні векселі (тратти), складе-ні на бенефіціара; • уповноважити інший банк виконати оплату, акцептування чи негоціацію таких переказних векселів (тратт). Акредитив порівняно з іншими видами розрахунків надає бі-льші можливості захисту інтересів експортера. • При підписанні угоди про купівлю-продаж експортер має чі-тко визначити, які ризики і вимоги йому необхідно враховувати стосовно: • політичних, економічних та юридичних умов у країні поку-пця; • платоспроможності та надійності покупця; • власної ліквідності. Акредитив за формою буває: • грошовий — це іменний грошовий документ, у якому зазна-чено розпорядження банку про виплату власникові певної суми повністю або частинами. Він виплачуються у зазначеній валюті або у валюті країни. Де акредитиви пред’являються, за курсом на день платежу; • товарний (документарний) — передбачає, що покупець дає доручення банку, який обслуговує, відкрити такий товарний ак-редитив, де вказується найменування товару та документи, котрі необхідно пред’явити для отримання платежу. У розрахунках за документарним акредитивом беруть участь: • імпортер (наказодавець), який звертається до банку з проханням про відкриття акредитива; • банк імпортера, або банк-емітент, який відкриває акреди-тив; • банк, що авізує (тобто банк-експортера), якому доручається сповістити експортера про відкриття на його користь акредитиву і передати йому текст акредитиву, перевіривши його дійсність; • бенефіціар-експортер, на користь якого відкривається акре-дитив; • рамбурсний банк, якщо між банком експортера та банком імпортера відсутні кореспондентські зв’язки; • перевізник та експедитор. Послідовність дій при оформленні акредитива схематично можна подати так (рис. 10.1) 1. укладення угоди між експортером та імпортером; 2. заява імпортером на відкриття акредитива; 3. відкриття акредитива банком-емітентом і направлення його бенефіціару через авізуючий банк (банк-експортера); 4. авізування (повідомлення) бенефіціару про відкриття на йо-го користь акредитива; 5. перевірка акредитива експортером (відповідність умовам угоди, виконання); 6. відправлення товару експортером імпортерові; 7. оформлення і надання бенефіціаром у свій банк комплексу документів для отримання платежу за акредитивом; 8. перевірка та пересилання банком, що авізує, документів ба-нку-емітенту; 9. перевірка банком-емітентом отриманих документів, що отримані та їх проплата; 10. видача банком-емітентом документів, що проплачені, на-казодавцю акредитива, тобто емітенту; 11. зарахування банком, що авізує, коштів бенефіціару.
Рис. 10.1. Схема руху грошей та документів при акредитивній операції Термін та умови акредитива мають бути узгодженими до про-ведення оплати (негоціації чи акцептування). Угода з документа-рним акредитивом передбачає такі документи: • вексель; • коносамент чи інший транспортний документ, що може бути товарозпорядним; • комерційний рахунок, рахунок-фактура, інвойс; • свідоцтво про походження товару; • страховий поліс чи сертифікат. Переваги та недоліки акредитива для: а) імпортера: • висока комісія; • застосовується банківський кредит; • іммобілізація і розпилення його капітала — відкриття акре-дитиву до отримання і реалізації товарів. б) експортера: • існує зобов’язання банку проплатити; • надійність розрахунків і гарантія своєчасної проплати това-рів, оскільки її здійснює банк; • швидкість отримання платежу; • отримання дозволу імпортера на переказування валюти в країну експортера при виставленні акредитива в іноземній валю-ті. Види акредитивів розрізняють залежно від: 1) можливості зміни або анулювання акредитива банком-емітентом: • безвідзивний; 2. відзивний; 2) додаткових зобов’язань іншого банку, окрім банку-емітента за акредитивом: • безвідзивний підтверджений; • безвідзивний непідтверджений; 3) можливості поновлення акредитива: • роловерні (револьверні, поновлені); 4) можливості використання акредитива другим бенефіціаром (безпосереднім постачальником товару у разі існування такого): • переказні (трансферабельні); 5) існування валютного покриття: • покритий; • непокритий; 6) можливостей реалізації акредитива: • акредитиви з оплатою проти документів; • акцептні акредитиви, які передбачають акцепт тратт банком-емітентом за умови виконання всіх вимог акредитива; • акредитиви з відстрочення платежу; • акредитиви з негоціацією документів. 1. Відзивний акредитив — у будь-який час може бути зміне-ний або анульований банком-емітентом навіть без попереднього повідомлення бенефіціара. Відзивний акредитив не створює ні-якого правового платіжного зобов’язання банку. Тільки тоді, ко-ли банк-емітент або банк-кореспондент здійснили платіж за до-кументами, відзив акредитива залишається без юридичної сили. Отже, відзивний акредитив звичайно не надає бенефіціару доста-тнього забезпечення. Безвідзивний акредитив — дає бенефіціару високий ступінь упевненості, що його поставки або послуги будуть оплачені, як тільки він виконає умови акредитива. Для зміни або анулювання умов акредитива при безвідзивному акредитиві потрібна згода як бенефіціара, так і банків учасників акредитиву. 2. Безвідзивний непідтверджений акредитив. Банк-кореспондент лише авізує бенефіціару відкриття акредитива. У цьому ра-зі він не бере жодного зобов’язання платежу і, таким чином, не зобов’язаний його здійснювати на підставі документів, пред’явлених бенефіціаром. Безвідзивний підтверджений акредитив — надає експортерові таку перевагу, що перед ним відповідає як банк-емітент так і банк, який підтвердив акредитив. Якщо банк-кореспондент під-тверджує бенефіціару акредитив, то цим самим він зо-бов’язується здійснити платіж за документами, що відповідають акредитиву і що подані вчасно. 3. Револьверний акредитив — якщо покупець віддає розпоря-дження поставити замовлений товар певними частинами через пе-вні проміжки часу (договір про поставку партіями), то здійснення платежів може виконуватися за допомогою револьверного акреди-тива, який, відповідно, покриває вартість часткових поставок. Розрахунки з використанням револьверних акредитивів мо-жуть здійснюватися на кумулятивній або некумулятивній основі: • Кумулятивний варіант означає, що суми невикористаних або не повністю використаних часток можуть бути додані до тих часток, що залишилися; • При некумулятивному варіанті, навпаки, строк використан-ня своєчасно не запитаних часткових сум зникає. Певною перевагою револьверних акредитивів є те, що необ-хідно кожен раз відкривати (поновлювати) новий акредитив, крім того, маємо економію на канцелярських та інших витратах. 4. Переказний (трансферабельний) акредитив — надає бене-фіціару право давати вказівки банку, провадити оплату, акцепт або купівлю тратт (документів), передати акредитив повністю або частинами одному або кільком третім особам (другим бене-фіціарам). Другі бенефіціари не мають права подальшого переда-вання трансферабельного акредитива. Акредитив може бути пе-реказним тільки у тому випадку, якщо в ньому вказано банком-емітентом, що він є «трансферабельним». Терміни «дробовий», «що перевідступається», «що передається» не повинні застосовуватися. 5. Покритий акредитив, при відкритті якго банк-емітент за-здалегідь надає в розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття) на суму акредитива на строк дії зобов’язань банку-емітента з умовою можливості їх використання для виплат за акредитивом. Покриття може надаватися кількома відомими способами: • кредитування сумою акредитива кореспондентського рахун-ка виконуючого банку в банку-емітенті або іншому банку; • надання виконуючому банку права списати всю суму акре-дитива з рахунка банку-емітента в момент отримання акредитива на виконання; • відкриття банком-емітентом страхових депозитів або депо-зитів у виконуючому банку. Використання покриття призводить до фактичного заморожу-вання коштів імпортера на період від відкриття акредитива до виплати коштів за ним. 6. Акредитив з оплатою проти документів — найбільш ши-роко застосовується. Розрахунки з бенефіціаром здійснюються безпосередньо після пред’явлення передбачених документів і тратт (коли це потрібно), якщо дотримані умови акредитива. При цьому відповідно враховується час, необхідний для перевірки до-кументів банком. Для виконання розрахунку банк-платник (ви-конуючий) повинен мати доступ до коштів, що призначені для платежу за акредитивом. Акредитив з акцептом тратт — бенефіціар може вимагати, щоб після виконання умов за акредитивом тратта, яку він виста-вив на покупця, була повернена йому банком-емітентом, що від-крив акредитив, або банком-кореспондентом, забезпечена акцеп-том. Замість платежу виконується акцепт тратти (переказаного векселя). Акцептовану тратту бенефіціар може передати своєму банку для платежу в день настання строку або, якщо він хоче від-разу розпоряджатися грошима, для дисконтування. Акредитив з відстроченням платежу — бенефіціар отримує платіж не тоді, коли подаються документи, а пізніше, що перед-бачено в акредитиві (без виписки експортером векселів). При по-данні документів згідно з акредитивом бенефіціар отримує пись-мову згоду уповноваженого банку здійснити платіж у день настання відповідного строку оплати. Таким чином, імпортер вступає у володіння документів (і тим самим товарами або по-слугами), до того як він буде дебетований за продажною або ку-півельною ціною. Акредитиви, що виконуються шляхом негоціації тратт — товарний акредитив, виставлений банком-емітентом у його наці-ональній валюті й адресований безпосередньо бенефіціару акре-дитива. Негоціація тратт — купівля-продаж векселів або інших цін-них паперів, що мають попит на ринку. Конструкції акредитива. Буває, що торговельний посередник хотів би перевести свої вимоги за акредитивом якомусь постача-льнику, хоча умови акредитива не допускають його переказуван-ня. Тоді у розпорядженні є дві можливості, які за певних вимог, що стосується надійності, не рівноцінні переказному акредитиву і які банки використовують лише за певних умов: акредитив «бек-ту-бек» (компенсаційний) і відступлення виручки за акре-дитивом (цесія). Акредитив «бек-ту-бек» (компенсаційний). Застосовується при реекспортних операціях і за компенсацій-ними угодами. Практичне використання компенсаційного акре-дитива як засобу фінансування угод на поставку товару обмежу-ється випадком, коли обидва учасники компенсаційної угоди виставляють один одному акредитиви в одному і тому самому банку. Умови обох акредитивів мають збігатися за винятком цін і рахунка-фактури. Цей вид акредитива відрізняється тим, що від-критий останнім покупцем на користь безпосереднього продавця акредитив використовується останнім забезпечення того акреди-тива, який він зобов’язаний відкрити на користь свого власного постачальника. За наявності кількох посередників кожний буде використовувати акредитив на свою користь як забезпечення то-го акредитива, який він зобов’язаний відкрити на користь свого посередника доти, доки перший покупець у цьому ряді договору не відкриє акредитив на користь першого постачальника. Перевідступлення виручки за акредитивом (цесія). Бенефіціар за акредитивом може перевідступити виручку за акредитивом повністю або частково на користь субпостачальника (зробити це-сію). Той факт, що в акредитиві не вказано, що він є переказним, не стосується права цесії: за дорученням бенефіціара за акреди-тивом цесіонер одержує після цього від банку заяву, в якій останній обіцяє йому виплату певної суми з тих сум, що надійш-ли у розпорядження за акредитивом. Акредитивний лист. Документарні акредитиви можуть офор-млюватися у формі комерційних акредитивних листів (незалежно від найменування). Розрахунок у формі акредитивних комерцій-них листів має бути погоджений сторонами у договорі купівлі-продажу. Інкасо — банківська операція, завдяки якій банк за доручен-ням клієнта отримує платіж від імпортера за відвантажені на його адресу товари і послуги, зараховуючи ці кошти на рахунок екс-портера в банку. В інкасовій формі розрахунків беруть участь: 1) довіритель-клієнт. Доручає інкасову операцію своєму бан-ку; 2) банк-ремітент, якому довіритель доручає операцію з інка-сування; 3) інкасуючий банк, який отримує валютні кошти; 4) банк, який подає документи імпортеру-платівнику; 5) імпортер-платник. Розглянемо послідовність здійснення розрахунків за докумен-тарним інкасо (рис. 10.2).
Рис. 10.2. Схема розрахунків за документарним інкасо 1. Експортер укладає контракт з імпортером про продаж това-рів на умовах розрахунків за документарним інкасо і відправляє йому товар (1а). 2. Експортер відправляє своєму банку інкасове доручення і комерційні документи. 3. Банк експортера пересилає інкасове доручення і комерційні документи банку, який може бути обраний для пересилання до-кументів імпортеру (чи відразу банку — імпортера). 4. Банк надає комерційні документи імпортеру. 5. Імпортер оплачує документи банку, який інкасує (чи своєму банку). 6. Банк, який інкасує, переказує платіж банку-ремітенту (чи банку експортера). 7. Банк-ремітент зараховує переказану суму на рахунок експо-ртера. Переваги: • для імпортера — немає необхідності завчасно відволікати кошти зі свого обігу; • для експортера — зберігає юридичне право розпорядження товаром до оплати імпортером. Недоліки для експортера: • ризик, пов’язаний із відмовою від платежу; • значний проміжок часу між надходженням валюти за інкасо і відвантаженням товару. Додаткові умови для запобігання недолікам інкасо: 1) імпортер оплачує проти телеграми банку експортера про прийом чи відсилку на інкасо товарних документів (телеграфне інкасо); 2) за дорученням імпортера банк видає на користь експортера платіжну гарантію, при цьому бере на себе зобов’язання перед експортером оплатити суму інкасо за умовами неплатежу імпор-тером. Аваль (гарантія платежу) — вексельне поручительство; 3) експортер використовує банківський кредит для покриття іммобілізованих ресурсів. Банківський переказ — це розпорядження, що пересилається (як правило, електронною поштою) банком однієї країни банкові іншої країни. За його допомогою дається вказівка дебетувати де-позитний рахунок першого з них і кредитувати рахунок певної особи чи установи. При здійсненні переказу банк продає клієнту іноземну валюту на національну. Банківський переказ може здій-снюватися через телеграф. Альтернативою телеграфному перека-зу є поштовий переказ. У цьому випадку інструкції відправля-ються поштою або банкір надає покупцеві вексель на пред’явника, а покупець відправляє його авіапоштою продавцю (одержувачу платежу). Сьогодні банківський переказ здійснюєть-ся переважно через систему електронних переказів СВІФТ. СВІФТ — це Всесвітня міжбанківська фінансова телекомуніка-ційна мережа, яка була створена в Брюсселі в 1973 р. (офіційно функціонує з 1977 р.) з метою максимальної комп’ютеризації міжнародних валютно-кредитних і розрахункових операцій для підвищення їхньої ефективності. Сьогодні в системі СВІФТ бере участь понад 3000 банків із понад 90 країн світу (США, Канада, країни Західної Європи та деякі країни Східної Європи. У березні 1993 р. Україна стала 92-ю державою, яка ввійшла до системи СВІФТ. Вступний внесок для кожного банку країни, (країна може бути представлена в системі кількома банками) — 55 тис. дол. США. Основне завдання СВІФТ — швидкісне передання банків-ської і фінансової інформації (процес передавання інформації до-сягає приблизно 20 хв), її сортування і архівування на базі засобів обчислювальної техніки. Основне досягнення СВІФТ полягає у створенні та використанні стандартів банківської документації, призначеної для електронної обробки, що визнані Міжнародною організацією інформації (ISO). Це дозволило запобігти багатьом труднощам і похибкам при здійсненні міжнародних міжбанківсь-ких розрахунків в умовах рівного для всіх учасників доступу до швидкісної мережі передавання даних, високого ступеня контро-лю та захисту від несакціонованого доступу. Системи міжбанків-ської комунікації з перевагами стандартів існують і на націона-льному рівні: англійська ЧАПС, французька САЖИТЕР, американська ЧІПС, швейцарська СІК та ін. Розрахунки з використанням векселів і чеків. Банківський вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зо-бов’язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Банківський вексель буває: • простий; • переказний. Комерційна тратта (переказний комерційний вексель) — що містить письмовий наказ векселедержателя (трасанта), адре-сований платникові (трасату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний строк. Документарний переказний вексель для інкасування — век-сель, який експортер після перевезення товарів імпортеру пред’являє разом з іншими і документами у свій банк. Банк пере-дає їх банку імпортера для інкасації. Експортер отримує гарантії, що він отримає оплату до того, як документи будуть передані ім-портеру. А імпортер отримує гарантії, що всі документи будуть у належному стані. Банківський чек — письмовий наказ банку — володаря авуа-рів за кордоном своєму банку-кореспонденту про перерахування певної суми з його поточного рахунка власнику чека. Експорте-ри, отримавши такий чек, продають його своїм банкам. Це гро-шовий документ установленої форми, який має безумовний наказ володаря рахунка в кредитній установі про виплату його держа-телем указаної суми. Банк звичайно виписує чеки у тій іноземній валюті, яку має за кордоном на рахунках у банках-кореспондентах. Відкритий банківський рахунок. Застосовується при прода-жу на кредитних умовах, узгоджених між експортером та імпор-тером. Форма не вигідна для експортера, але дуже вигідна для імпортера. Імпортер отримує можливість не тільки одержати то-вар, й здійснити його продаж до надання оплати ) — метод пла-тежу, за яким продавець просто відправляє рахунок-фактуру по-купцеві, який повинен заплатити у визначений час після її отримання (ніякого документарного підтвердження, використо-вується тільки з філіями та іншими підрозділами). Консигнація — означає, що експортер транспортує свої това-ри імпортеру, але при цьому зберігає право власності на ці това-ри доти доки імпортер не продасть їх та не розрахується з експо-ртером (консигнатором). Він настільки невігідний для продавця, що рідко застосовується у міжнародній торгівлі, як у випадку з відкритим рахунком; продаж товару з використанням консигнації головним чином має місце при його відправленні закордонним відділенням експортера. Пластикові картки. Пластикова картка — це: • персоніфікований платіжний інструмент, який надає особі, що нею користується, можливість безготівкової оплати товарів та/або послуг, а також отримання готівки у відділеннях (філіях) банків і банківських автоматах (банкоматах); • інструмент безготівкових розрахунків і засіб отримання кре-диту, а також фінансовий інструмент, який дозволяє її власникові управляти своїм банківським рахунком прямо з торговельної чи сервісної організації. Приймання карток до оплати та видача за ними готівки здійс-нюється тільки на підприємствах торгівлі/сервісу та в банках, що входять до платіжної системи, яка обслуговує ці картки. До складу платіжної системи входять: • точки обслуговування, які безпосередньо приймають картки; • банки-емітенти, що здійснюють випуск пластикових карток і надають їх у розпорядження клаєнтів. При цьому картки зали-шаються у власності банку, а клієнти одержують право їх вико-ристовувати; • еквайзер-центри, які здійснюють первинну обробку запитів на авторизацію, що супроводжує приймання картки до оплати або видачу готівки (банк-еквайзер є водночас банком-емітентом, але банк-емітент не обов’язково є банком-еквайзером); • процесінговий центр — веде базу даних платіжної системи. Тут зберігається інформація про ліміти держателів карток; • розрахунковий (кліринговий) банк (або кілька банків) — здійснює оперативні взаєморозрахунки банків — членів системи, які для цього відкривають кореспондентські рахунки у розрахунковому банку. Історія виникнення пластикових карток. Батьківщиною пластикових карток є США. Перші картки були не пластиковими, а паперовими. У 1914 р. великі американські магази-ни почали надавати постійним клієнтам, вартим довіри, кредитні карт-ки. У 1928 р. Бостонською компанією Farrington Manufacturing були ви-пущені металеві картки з рельєфно витисненими прізвищем та адресою клієнта. Це давало можливість продавцям швидко за допомогою копію-вального паперу фіксувати дані про клієнта. Зрозумівши, що загальна мережа обслуговування збільшить клієнтуру кожного торговельного підприємства, 1936 р. близько тисячі магазинів та інших торговельних установ погодилися кредитувати спільних клієнтів. Подальше просування кредитних карток відбулось у серії гро-мадського харчування — 1950 р. з’явилася ресторанна картка Dinners Club, яку почали застосовувати багато ресторанів Нью-Йорка. Першу банківська картку випустив 1951 р. Franklin Natioal Bank. У другій половині 50-х років кілька великих банків, зокрема Bank of America, Chase Manhattan і Marine Midland Trust, увели в обіг власні кредитні картки, Bank of America — найбільший каліфорнійсь-кий банк, використовуючи мережу своїх відділень, зміг забезпечити умови для найширшого приймання своїх кредитних карток. До його си-стеми приєдналося багато невеликих банків. У 1966 р. Bank of America почав видавати ліцензії на свою сис-тему банкам у США та інших країнах. У відповідь на дії Bank of America кілька великих банків — кон-курентів названого банку в 1967 р. створили свою Міжбанківську карт-кову асоціацію — Interbank Card Association, яка згодом отримала назву MasterCard International (1980 р.) і сьогодні є одним із лідерів світового карткового бізнесу. У 1970 р. Bank of America передав операції з кредитними карт-ками компанії National Bank America, Inc. (NBI), членом якої він став. 1977 р. NBI отримала назву VISA USA Inc., а згодом — VISA International. Паралельно з MasterCard у США (а згодом і в усьому світі) по-чала діяти система, яка випустила першу картку з пластика — American Express. Протягом 1984—1985 р. представники VISA та MasterCard узго-дили низку технічних стандартів і почали випускати спільні списки за-боронених до приймання карток. Європейські «карткові» компанії EuroCard, Eurocheck Holding та Eurocheck International 1992 р. створили компанію Europay International, що ознаменувало виникнення нової об’єднаної європейської платіжної системи, яка мала право на управління торговими марками EuroCard і Eurocheck. Пізніше їй були передані права на ведення операцій в Європі і збирання MasterCard International. Таким чином, банк, що приєднуєть-ся до системи Europay, дістає змогу випускати як картки EuroCard, так і картки MasterCard. З часом компанії Europay і MasterCard з метою розширення про-позиції своїх послуг заснували на паритетних засадах нову систему — Maestro, яка випускає однойменну дебетову картку. Компанія Europay International одержала права на діяльність в Європі від Cirrus — дочір-ньої компанії MasterCard, що випускає картку для використання у бан-коматах. У вересні 1991 р. була випущена перша радянська картка «VISA». Здійснюючи розрахунки, держатель пластикової картки обме-жений одним або кількома лімітами. Характер лімітів та умови їх використання досить різноманітні, але їх можна звести до двох основних сценаріїв: 1. Держатель дебетової картки мусить заздалегідь внести на свій банківський рахунок певну суму. ЇЇ розмір і визначає ліміт картки, тобто суму, якою може користуватися держатель. 2. Держатель кредитної картки, не вносячи в банк кошти за-здалегідь, може отримувати кредит. У такому випадку клієнту встановлюється ліміт кредиту, в межах якого він має право вико-ристовувати кошти. Кредит буває разовим, так і відновлюваль-ним (револьверним). Відновлення кредиту відбувається після по-гашення всієї заборгованості або її частини. При використанні кредитної картки авторизація здійснюється лише у випадку, коли сума платежу перевищує певну обумовлену величину. Слід за-значити, що, видаючи кредитну картку, банк-емітент може вима-гати від клієнта надання гарантій повернення боргу. Форма гара-нтій визначається індивідуально. Нерідко нею може бути страховий депозит, розмір якого, як правило, перевищує ліміт кредиту. Кредитна та дебетова картки бувають: • сімейними — право здійснення платежів у межах установле-ного ліміту надається членам сім’ї утримувача картки; • корпоративними — використовуються працівниками компа-нії для оплати потреб корпорації.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Типи, види та форми міжнародних розрахунків» з дисципліни «Міжнародні фінанси»
