Зарубіжні підрозділи ТНК: форми, джерела та параметри їх фінансування
Для здійснення успішної стратегії глобальних операцій ТНК створюють відповідну організаційну структуру, яка включає головну компанію та національні і зарубіжні підконтрольні підрозділи. a) Головна компанія — холдингова та (або) оперативна компанія. Холдингова компанія — це ком-панія, що є власницею контрольного пакета акцій до-чірніх товариств ТНК. Оперативна компанія — ком-панія, що здійснює загальностратегічне керівництво, фінансове, бухгалтерське планування, наукові дослі-дження, розробки, статистичний облік, зв’язок з гро-мадськістю. b) До підконтрольних підрозділів, пов’язаних з головною компанією виробничими і технологічни-ми відносинами, належать: 1) конкретні підприємства — первинні ланки організаційної структури ТНК, що здійснюють виробничу, збутову, обслугову-ючу, фінансово-кредитну та науково-дослідну діяльність; 2) філії та відділення — підрозділи компанії, що не є самостій-ною юридичною особою; не мають фінансової самостійності; пере-бувають на балансі головної контори і як іноземна юридична особа мало підконтрольні органам регулювання країни перебування; 3) дочірні акціонерні товариства — юридичні особи, що збері-гають певну незалежність у фінансово-господарській і дослідній діяльності, але частково або повністю належать за капіталом хол-дингу ТНК. Вибір тієї чи іншої форми організації залежить від мети ТНК у країні перебування, від діючих у цій країні законів та умов щодо її діяльності. Вибір форми зарубіжного підрозділу визначається також стратегічними, юридичними і податковими міркуваннями ТНК. Фінансування ТНК своїх зарубіжних підрозділів набуває бага-то форм, які можна класифікувати так: 1) за інструментами фінансування: нерозподілений прибуток; позики банку; випуск нових акцій; 2) за джерелами: внутрішні і зовнішні; 3) за строками: короткострокові і довгострокові; 4) за валютою: національна й іноземна. Внутрішні і зовнішні джерела фінансування ТНК також роз-різняють за такими параметрами: строк фінансування; валюта фінансування; географічний розподіл; інституційний розподіл. Ці параметри розглядаються відповідно до виду ринку капіта-лу, який є джерелом цих коштів: 1. Внутрішні ринки: а) короткострокові інструменти: • овердрафти (кредити за поточним рахунком); • банківські короткострокові позики; • середньострокові позики з можливістю дисконтування; б) довгострокові інструменти: • довгострокове банківське кредитування; • фінансування оренди; • облігації; • акції. 2. Міжнародні фінансові ринки — на них представлені такі ін-струменти, як позики банку, облігації, акції, депозитарні позики та ін. 3. Внутрішньофірмове фінансування, тобто фінансування го-ловною компанією своїх структурних підрозділів. При названому фінансуванні різниця між фінансуванням через надання позик і випуски нових акцій відсутня і до даних інструментів належать: • нерозподілений прибуток; • кредити; • дивіденди; • роялті; • управлінські гонорари; • купівля та продаж товарно-матеріальних запасів; • внутрішньофірмові рахунки дебіторів і розрахунки з по-стачальниками та кредиторами; • інвестиції з використанням акціонерного капіталу. Із року в рік кожна дочірня компанія має потребу в зовнішніх (відносно її самої) коштах. Ця потреба пов’язана з: 1) накопиченням компанією внутрішніх коштів (прибутку та амортизаційних відрахувань); 2) темпами зростання компанії. Існують структурні підрозділи ТНК, що зростають повільно й отримують прибуток у значних розмірах, можуть накопичувати внутрішні кошти і не мати потреби у зовнішніх. А також існують такі структурні підрозділи ТНК, що зростають швидкими темпа-ми й отримують незначний прибуток, мають значну потребу у зовнішніх коштах. До факторів, що впливають на вибір джерела фінансування ТНК, відносять такі: • потреба у збереженні чи посиленні адміністративного конт-ролю за дочірньою компанією; • потреба в отриманні від дочірнього підрозділу регулярних і контрактних потоків коштів; • вибір об’єкта фінансування (основний капітал, чиста дебі-торська заборгованість тощо); • елементи інших комерційних стратегій, включаючи мінімі-зацію суми всіх податків, виплачених у світовому масштабі, і розвиток ділового співробітництва з національними та міжнарод-ними фінансовими установами; • очікування змін процентних ставок, обмінних курсів на ринках; • намагання мінімізувати різні ризики (фінансові, валютні і політичні). Вибір джерела фінансування є проблемою фінансів ТНК. В усьому світі вважається, що основним джерелом фінансу-вання ТНК є нерозподілений прибуток, а не зовнішнє фінансу-вання. У зовнішньому фінансуванні переважають банківські кре-дити, а не інструменти ринку цінних паперів, хоча в окремих країнах (США і Великобританія) саме фондовий ринок розгляда-ється як основне джерело фінансових ресурсів для корпорацій. Форми залучення фінансових коштів тісно пов’язані з розміром фірми. Для невеликих фірм банківські кредити — практично єдиний спосіб отримання зовнішнього фінансування. Залучення коштів че-рез ринок цінних паперів здійснюється найбільшими корпораціями. Крім того, необхідно пам’ятати, що ТНК намагаються отрима-ти позики у валютах, вартість яких є дещо завищена, і виплачува-ти позики у валютах, вартість яких занижена, після їх визначення з урахуванням процентних ставок.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Зарубіжні підрозділи ТНК: форми, джерела та параметри їх фінансування» з дисципліни «Міжнародні фінанси»
